|
Маланкарська Сирійська православна Церква Індії |
|
|
|
|
Дмитро НАКОНЕЧНИЙ Маланкарська Орієнтальна православна церква сирійської традиції в Індії має досить трагічну історію. Вона вважає своїм засновником апостола Тому, місце мученицької смерті якого знаходиться недалеко від м. Мадрас і дотепер почитається віруючими. Перші спільноти в Південній Індії вже з’явилися в епоху раннього християнства. Козьма Індікоплов, описуючи свою подорож по Індії в VI сторіччі, пише в своїй «Християнській топографії», що стародавня церква Індії була пов’язана з церквою Персії, котра використовувала сирійський обряд і мову богослужінь. Є відомості про двох єпископів, які відправилися у 823 р. з Персії до Індії з декількома сім’ями переселенців.
|
|
Андрій ЦИБ
“Прийдіть, ввійдімо на гору Господню, в дім Бога нашого, і побачимо славу Його преображення... від світла приймімо світло, щоб сподобитись Його просвічення...” (вечірня Преображення, стихира Литії)
Людям усіх часів завжди була знайома “проблема часу.” Людський розум і людська релігія в той чи інший спосіб старались вирішити цю проблему. Тут ми постараємось оглянути християнський досвід часу, яким він був від початку, і яким він “приноситься Церквою у дар ще і тепер.”
|
|
ЄВХАРИСТІЯ - ТАЇНСТВО ТАЇНСТВ |
|
|
|
|
Олег ЗИНИЧ Немає нічого в світі святішого, величнішого і такого глибинного у своїй суті, як Євхаристія. Вона вчить бачити серед довкілля не просто існування саме в собі, а бачити Божий Дар, вчить не просто сприймати світ, а приймати Дар буття, щоб ним жити, преображувати, приймати з подякою. Сама ж назва Євхаристії про це говорить як про Благодарення. Це звернення до нас, заклик вміти приймати все з подякою, радіти “за всіх і за все” .
|
|
Євхаристійний сенс творіння |
|
|
|
|
Володимир КРАВЦІВ Християни, як добровільні і чіткі послідовники Христа, не раз і не два зустрічаються із реальною дійсністю гріха, не раз через нього спотикаються, падають, але це аж ніяк не може вказувати на відчайдушне, вкрай важке чи взагалі безвихідне життя кожного з нас. Поглянувши на упадок людини глибинніше, у світлі Божого Одкровення ми здатні відчитати всемогутній Божий Промисел. Річ у тім, що гріхопадіння є приводом того, щоб кожен відчув та усвідомив величезну перспективу стати людиною, яка постійно чогось шукає, прагне, добивається і ніколи не зупиняється на тому, що посідає у “стані гріха”. Тим самим ми і виконуємо заповідь Христа: “блаженні вбогі духом”. Перебуваючи в “ущербненому стані”, ми маємо час на осмислення та можливість вповні, в цілості оцінити те, що втратили. Хто краще оцінить великий дар здоров’я, як не той, хто його втратив?
|
|
Підготував Андрій КОСАР Уже протягом півтора століття точаться дискусії у лоні УГКЦ щодо використання терміну „православний” у її богослужінні*. Диспути велися на різних рівнях: поміж єпископами, серед священиків а також між вірними. І хоча на даний час питання вжитку терміну „православний” у богослужінні УГКЦ вже не викликає гострих дискусій, як це було буквально десять років тому, та все-таки у деяких місцевостях цей термін і надалі не вживається у богослужінні, а спроби відновити його використання зустрічають спротив серед народу. А це, в свою чергу, означає, що для свідомості деяких людей слово „православний” ще дотепер продовжує бути чужим. Причиною цього є зміна значення слова, яка, можемо припустити, відбулася всередині ХІХ ст., бо саме із цього моменту починають лунати пропозиції щодо заміни слова „православний” на слово „правовірний” або повністю вилучити це слово з богослужбового вжитку. Для того, щоб розкрити первинне значення цього слова, – а це зможемо зробити лише тоді, коли з’ясуємо деякі моменти його походження
|
|
Лілія Ортинська Нещодавно ми були свідками важливої події в історії УГКЦ – перенесення офіційного місця головування нашого патріярха зі Львова – столиці Галичини, до Києва – столиці України. У цьому є своя історична справедливість та логіка. Дехто цю подію трактував як експансію уніятів на істинно православні землі, говорячи, що Греко-Католицька Церква – лише для західняків. На перший погляд так і може видатись, однак це враження дещо розвіюється при ближчому знайомстві з тими вірними, котрі, власне, творять теперішній осідок нашого глави. То ж як склалися умови для того, щоб переїзд не відбувся на пусте місце?
|
|
Сергій ПАЛАМАРЧУК У цьому великому індустріальному місті донедавна було і є багато різних релігійних громад, але УГКЦ до 1991року не існувала. Що ж спричинилося до того, що греко-католицька громада в теперішній час не тільки існує, але й живе, поширюється в м. Донецьку та Донецькій області, а кількість вірних її росте? Річ у тім, що після Другої світової війни багато людей із Заходу України було переселено на Схід, з метою відновлення й розвитку індустріального виробництва, або люди самі переїжджали в пошуках праці в тих самих індустріальних регіонах нашої країни. У радянський період УГКЦ була не тільки проповідником християнського способу життя, віри в Бога, але й носієм української національної культури.
|
|
|