|
Етикет взаємних стосунків: чоловік та жінка |
|
|
|
|
Панкевич Г. Господь Бог дає людині завдання окультурнити, облагороднити, ошляхетнити себе і світ навколо себе (Бт. 2:15). Поведінка віруючих, а особливо священика, катехита, семінариста завжди сприймається як своєрідний взірець, «візитна картка» на користь чи шкоду Церкві та релігії загалом. Справжня, зріла культура уособлює гармонізацію, збалансованість внутрішнього та зовнішнього, думок і дій, духовности та знання. Відомо, що етикет, правила, норми зовнішнього співжиття мають відносний характер і визначаються місцем, часом, обставинами, ситуацією. Як тлумачить Книга Проповідника, «Усьому час-пора, і на все слушна хвилина під небом…» (Пр.3:1). Ісус Христос неодноразово наголошував, що любов до Бога та людини значно перевищує усякі приписи, обрядовість (Лк.6:5). Але, оскільки шлях визрівання в цій чесноті складний, довготерпеливий, сповнений болю і драматизму, людство виробило певні стереотипи, які суттєво полегшують, уприємнюють нашу земну мандрівку.
|
|
Що Церква може дати молоді? |
|
|
|
|
Т. Рисей Щораз частіше по телебаченню чи у пресі нам доводиться зустрічати гасло, що «молодь – це наше майбутнє», а навіть і більше – «надія нації». Особливою характерною рисою молодих людей, незалежно від національної приналежности та раси, є потреба спілкування із такими ж, як вони. Так було колись, нічого не змінилось і тепер. Це прагнення є закладене Богом у природу людини, тому нормою є те, що молодь має тенденцію гуртуватись у «компанії». Саме тут на 60 % формується виховання людини. Звичайно, що кожне подібне товариство буде мати свого лідера, якого називатиме «душею цієї компанії». Від нього в основному залежатиме загальна поведінка инших друзів, їхній стиль вбрання, уподобання, хобі, спосіб відпочинку, погляди на життя, шкала вартостей тощо. Часто батьки залишаються дуже невдоволені тим, які друзі оточують їхню дитину.
|
|
Молодь – обличчя будь-якої країни |
|
|
|
|
Циб А. Усім відома аксіома, що молодь – обличчя будь-якої країни. По тому, як живе молодь, чим вона живе, яке ставлення до неї з боку держави, судять про ту чи иншу країну. Звичайно, інтереси у молодих людей різноманітні: політичні, культурні, наукові тощо. І кожен гурт, група молодих людей прагне захитити свої інтереси, прагне знайти підтримку, прихильників, однодумців. Так створюються різноманітні дитячі і молодіжні організації, рухи.
|
|
Національна та еклезіологічна ідентичність Болгарської Католицької Церкви візанто-слов’янського обряду та Македонської Католицької Церкви східного обряду |
|
|
|
|
О. Чупа Історія Католицької Церкви на болгарських землях своїми початками сягає ІХ ст., коли за царя Бориса І на ці землі прийшли перші католицькі місіонери. Їхня діяльність була безуспішною, а згодом болгари прийняли християнство із Візантії. 1204 р. болгарський цар Калоян (1197-1207) підписав унію із Римською Церквою. Це був політичний хід для збалансування релігійного впливу Візантійської імперії. Ця унія була короткотривалою. Вона завершилась, коли Рим оголосив війну Болгарії і коли було відновлено Болгарський патріярхат 1235 р. Відтоді упродовж багатьох століть Католицька Церква не вела жодної діяльности на болгарських землях.
|
|
Аксіома, загрунтована на вірі: о. Августин Волошинн |
|
|
|
|
Зимомря М. Наступає час, коли відбувається процес повернення до правди, до історичної пам’яті. Але важко відчиняються рамена вікон, засохлі від часу, а ще більше від обставин, конкретно зумовлених тією чи иншою добою. Так звані «білі прогалини» літопису рідної історії, як незагоєні рани, болять, турбують відлунням дзвону пам’яті. Адже численні зайди – свої й чужі – з успіхом чи без нього робили спробу перетворити наш люд на манкуртів без роду й племени, на Іванів без пам’яті, слави й гідности. Вони не лише топтали, але й знищували світлі пам’ятки та її творців, нев’янучу красу книжки й письменства, а передусім упосліджували факти – фундамент спадщини українського народу. Однак його творчі надбання, як відомо, ніким нам не визичені і ні в кого нами силою не взяті. Вони складають гордість України, її духовних змагань на усіх етнічно українських теренах.
|
Михайло ОЛІЙНИК
Ікона з’явилася в певному історичному середовищі і пройшла свій шлях розвитку. У рамках нашої традиції (візантійсько-української) є щось, що, немов яскраве небесне тепле світло, пронизує душу кожного, хто вперше переступає поріг чи то великого міського кам’яного собору, чи приземистої дерев’яної церковці, що п’янить духмяним запахом ладану і квітів, запахом воскових свічок та чудотворних ікон. І навіть коли в деяких старовинних, древніх церквах вже роками не відбуваються богослужіння, як не дивно, але цей запах присутній. Він не зникає, і складається враження, що цей благовонний, вічний аромат є ароматом вічности. Як пахне ікона? Це запах молитви. Він не разючий, не млосний, він лагідний, теплий, протверезуючий і заспокійливий. Чому пахне ікона?
|
Олег Зинич
Холодно. Брудні дитячі рученята пнуться вгору, до гілля верби, мерзлякувато ламаючи зледенілі, ще не зовсім розпуклі „котики”. – Андрію! Треба вже йти. Тато казав довго не бути. Ходім, я вже змерзла! П’ятирічна Мар’янка намагається забрати додому молодшого на рік брата, що тримає розчепіреними пальцями великий оберемок галуззя верби, але не може вгамуватись, бо „там, вгорі, є ще кращі, „файніші“. Треба ж багато: завтра підуть з татом до церкви і до ...мами. Минуло вже два роки з того пам’ятного дня...
|
|
|