|
Антін Крушельницький та його педагогічна спадщина |
|
|
|
|
Галина ПАНКЕВИЧ
Історіє! Віншуй нам довго жити, Запричащатись Правдою, Добром! І. Сеник. Шанобливе ставлення до історії взагалі та власного народу зокрема, завжди вважалось прикметою високої культури. З Божої ласки минув час вульгарних спотворень історичних фактів, намагання втиснути їх в Прокрустове ложе тої чи иншої ідеології. Прийшла благодатна пора для «голодних і спраглих правди» розпочати студіювання нашого минулого об’єктивно, мудро, без жодних крайнощів, як самоїдства, самобичування – з одного боку, так вивищування, самовихвалянь – з иншого. Будь-які піднесення, досягнення, успіхи рівнозначно, як і помилки, невдачі, втрати можуть стати великою школою, хоч иноді дуже болісною, духовного зростання як окремої особи так і цілого народу. Адже історія, як казали давні мудреці, – вчителька життя.
|
|
|
Подружжя і дівицтво: конфронтація чи гармонія |
|
|
|
Василь ДЕМКІВ
І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх. Бт. 1:27. Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом. Бт. 2:24.
Наведені в епіграфі цитати свідчать, що поділ на статі, статева приналежність і любов є Божим творінням, Божим задумом. Чоловік і жінка у їхній єдності (а не поодинці) є образом Божим. Створення жінки з Адамового ребра «плоті від плоті і кости від костей» є аналогією відвічного родження єдиносущного Слова з Отцевого лона, а людська статева любов як найглибша і найтісніша (бо у ній віддає себе цілу, з духом душею і тілом – иншій) є аналогічним відображенням спілкування Божих Осіб у Пресвятій Тройці (грецькою – «perichoresis»). Тому ця любов є плідною і з неї народжується нове життя – нова особа.
|
Роман СЛАВИЧ
В перші часи християнства, людина, котра бажала стати християнином і вступити в церковну спільноту, заявляла про цей намір настоятелю Церкви. Хтось з вірних цієї громади представляв таку людину перед Церквою і настоятелем. Таким чином, він ставав поручителем цієї людини. Зараз таких поручителей називають хресними батьками або кумами, в Требниках їх названо восприємниками. Слово «кум» походить з латинської, а в нас прийнялося як «хресні батьки». Воно означає лише сполучник «з», тобто тих, хто є з похресником.
|
Дмитро ГОРНАКЕВИЧ
Таїнство Хрещення необхідне для кожної людини, котра приходить на світ: «Коли хтось не вродиться з води та Духа, не спроможен увійти у Царство Боже» (Йо. 3:5). В цьому уривку зі Святого Письма вказується на необхідність бути хрещеним кожному, хто бажає спастися. Напевно, багато з нас не раз роздумували над питанням, чому ми хрестимо дітей? Чи не нав’язуємо дітям свого вибору, коли несемо немовля до Церкви, щоб його охрестити? Який сенс має хрещення, коли воно уділяється особі, яка ще не може зрозуміти, що з нею відбувається і зробити свій власний вільний вибір: прийняти Христа чи відкинути Його?
|
|
Діти в храмі. Як поводитись в храмі з дітьми |
|
|
|
Михайло БАЛКО
Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене, бо таких Царство Небесне. Мт. 19:13. Церковні дзвони скликають вірних на молитву до храму. Багато людей можуть проігнорувати цей заклик і не піти на богослужіння. Людина може бути відсутня в храмі з різних причин, наприклад, хвороби чи праці. Багато батьків можуть додати до цих причин ще й дітей, яких ніби то не можна залишити вдома самих і не можна взяти з собою. Що ж на це каже Господь? «Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене, бо таких Царство Небесне» (Мт. 19:13) – такими словами звертається Ісус Христос до своїх учнів, щоб вони полегшили доступ дітей до Нього. Учні спочатку не пускали дітей до Учителя, вважаючи чомусь, що вони надокучатимуть Господові та обтяжуватимуть Його. Насправді ж Ісус бажав спілкуватися з дітьми, благословляв їх (див. Мт. 19:13-14). Задумаймося, чому Христос висловився саме так про дітей: «…таких Царство Небесне» (Мт. 19:13)? Чи варто приходити на богослужіння з маленькими дітьми? Як поводитись в такому разі? Як реагувати на присутність дітей у храмі?
|
|
Перспективи розвитку київського богослов’я |
|
|
|
Іван ГАВАНЬО
Першим питанням розвитку українського, за назвою Церкви – київського, богослов’я є питання ідентичности. Ідентичність богослов’я означає сукупність виявів богопочитання, богословлення, духовного життя, культури та канонічної дисципліни Церкви, яка протягом століть перебуває на конкретній території і, через тривалу взаємодію з культурами свого оточення, набула певних, притаманних саме їй, рис наведених виявів1. Ідентичність богослов’я можна окреслити як особливий витвір Святого Духа, який надихає християнський народ виражати єдину Христову віру своєрідним способом співдії для побудови й скріплення будівлі, що росте у святий храм у Господі, на житло Бога в Дусі (пор. Еф. 2:21). Таким locus theologicus, джерелом богослов’я, яке адекватно втілює Передання в життя Церкви, є літургійна ідентичність Київської Церкви.
|
|
переклад з англійської Моральність та етика є загальновживаними термінами у нашому суспільстві, однак за значеннями своїми вони суттєво різняться. Зазвичай під моральністю розуміють мірки особової поведінки (поведінка статей), тоді як слово етика, як правило, використовується при обговоренні професійної поведінки, наприклад, медична чи бізнесова етики. В инших ситуаціях моральна та етична поведінки є зовнішнім вираженням внутрішніх переконань про природу людського існування. Із цих внутрішніх переконань у людей формуються цінності, які вони виражають у слові та вчинку, а ті, свєю чергою, впливають на спосіб їхньої поведінки. Оскільки не кожен погодиться щодо природи та цілі людського існування, то й не кожен погодиться з тим, що є моральним та етичним. Навіть усередині одного й того самого суспільства можуть бути підгрупи, погляди яких розбігаються з поглядами більшости, принаймні стосовно окремих точок зору. Майже кожен має певні шаблони поведінки, проте вони дуже часто не є самобутніми. Існує безліч етичних систем у сучасному світі.
|
|
Що означає бути християнином? |
|
|
|
Ростислав ПРИРІЗ
«Християнин» означає «носій помазання», «месіянська людина» – той, хто бере участь у помазанні Месії. Походить це слово від імени Христос, але не в тому значенні, що Він є засновником християнства. Перші християни себе так не називали. Вони називали себе братами, учнями... Апостол Павло називав християн «святі». Відомо, що погани Антіохії дали членам Церкви, яка народжувалася, назву «християни» (Ді.11:26), оскільки їх вважали учнями якогось «Хрестоса». Вони не знали справжню етимологію терміна «християнин», який походить від слова «хрістос», що означає «помазаний» – той, хто прийняв помазання.
|
|
|