ВСТУП

Поняття ”духовність”, ”духовне” є настільки звичними у нашій повсякденній мові, що ми майже ніколи не задумуємося над дійсністю, яку вони окреслюють. Цим поняттям надають різні смислові відтінки і значення. Пропоноване дослідження є скромною спробою розглянути духовне життя і деякі його аспекти, зокрема, євхаристійний у світлі навчання Церкви.
Актуальність теми, вибраної для написання цієї дипломної роботи, зумовлена двома чинниками.

Розділ І. Біблійні засади історичного розвитку духовного канту

1.Старозавітні образи та євангельські мотиви піснетворення.
Святе Письмо – це завжди свідчення Божого народу, який, співаючи гімни і псалми, вказує на те, що він вірить, кому вірить, у що вірить і як вірить. Саме віра є оплотом усієї історії спасіння, зокрема Старого і Нового Завітів. Бога треба величати і йому за все дякувати, “бо милість його вічна”. Божа милість і вірність випереджують будь-який культ. Бога слід величати задля Нього ж самого, бо Він створив світ.

Вступ

Світ, як відомо містить у собі безліч різних цікавих феноменів, речей, подій, без дослідження і пізнання яких не можна було б ґрунтовно говорити й про самий світ, про те, що його зробило чи робить таким, яким він є.
Так само кожній людині чи суспільству для того, щоб щось сказати про себе, про свою ідентичність іншим, необхідно краще пізнати і зрозуміти себе.

Гой Василь. “Переміна людини у великопісних текстах богослужінь у світлі твору о.прот.О.Шмемана “Великий Пост” (керівник – о.ліц.Андрій Осередчук, рецензент – о. Михайло Коліщак)

Пустельник Микола. “Пасхальний вимір у текстах Чинів Хрещення і Миропомазання за книгою о.прот.Олександра Шмемана “Водою и Духом” (керівник – о.ліц.Іван Гаваньо, рецензент – о.ліц.Андрій Осередчук)

Григель Любомир. “Співвідношення Уставу і літургійного благочестя у порівнянні московського синодального типікону і типікону УГКЦ, укладеного о. І.Дольницьким у богослужіннях Страсної п’ятниці” (керівник – о.ліц.Іван Гаваньо, рецензент – о.ліц.Андрій Осередчук)

о.Струков Лев. «История развития Российской Греко-Католической Церкви в свете книги Диакона Василия ЧСВ «Леонид Федоров. Жизнь и деятельность» (керівник – мрг.ліц.Ігор Бриндак, рецензент – о.ліц. – Ігор Козанкевич)

Швед Ігор. “Християнська родина у світлі ХХ Бесіди на послання до Ефесян св.Івана Золотоустого” (керівник – о.ліц.І.Гаваньо, рецензент – о.ліц.Т.Коберинко)

Копичин Ярослав. “Єдиносущність Святого Духа у творах Григорія Богослова (за Словом 31 “Про Святого Духа” та Листом 26 до Василія Великого)” (керівник - о.ліц.І.Гаваньо, рецензент – о.д-р.М.Бендик)

ВСТУП

Характерною рисою богословської думки ХХ ст. є те, що вона творить нове богословіє, яке зорієнтоване на людину. Цей напрямок Карл Ранер назвав “антропологічним поворотом” . Специфікою цього підходу є те, що в богословіє завжди все розглядається під кутом спасіння людини і тому воно орієнтується на питання, що їх ставить людина. Такий поворот є дуже близький до філософії екзистенціоналізму та персоналізму і містить у собі багато небезпек. Людина залишається у власному суб’єктивізмі та індивідуалізмі. Так народжується викривлення в антропології. Святоотцівське трихотомічне бачення людини втрачається. Починає переважати концепція, згідно з якою людина складається з душі та тіла, а про дух людини забувається.

Вступ

Людина і суспільство, один і багато – що первинніше, що має більшу вартість? Відповідь на таке, здавалося б, простеньке запитання має далекосяжні наслідки для людства. Якщо віддамо перевагу першій складовій цієї пари, то це означатиме, що заради реалізації своїх цілей будь-хто може діяти так, як забажає, незважаючи на інтереси інших, оточуючих його людей. При протилежній позиції ми допускаємо, що для здійснення загального добра суспільства можна пожертвувати інтересами чи, навіть, життям окремих осіб. Людство в різні періоди свого існування схилялось на користь то одного, то другого підходу, досвідчуючи односторонність кожного з них та пов’язані з нею небезпеки. Тому так важливо знайти оптимальне співвідношення одного і багатьох, що допоможе у організації не тільки державного, але й церковного життя, бо Церква також суспільність, а не якась абстрактна реальність.

Вступ

Проблематика єдності і троїчності Бога є актуальною у християнстві до сьогоднішнього дня. Християнське одкровення триєдиного Бога було і є апорією для розуму не просвіченого вірою. Багато авторів пробували сказати щось про цю таємницю, яка прихована за простими словами Біблії. Однак, кожне висловлювання про цю таємницю, не може претендувати на вичерпну правду, бо воно тільки частково привідкриває істину.

1.1.Біблійний аспект у вченні Св. Василія Великого про людину.

Святе Письмо є спадщиною Церкви. Сучасна Православна Церква називає себе “Біблійною” Церквою. Святе Письмо, отже, є джерелом духовності та віри. Святе Письмо завжди знаходилось в центрі уваги отців, вони черпали з нього свою віру. Можна з певністю ствердити, що їхнє вчення починалось з екзегези святого Письма, яке для них було правилом життя.