Іван САВЧУК

Людина, як вінець Божого творіння, покликана оволодівати і користуватися тими благами, які сотворив Господь. Усе в цьому світі: сонце, земля, з усім її багатством, моря й річки і те, що знаходиться в них, є для добра людини. Бог творить тільки добре і хоче, щоб це творіння було для служіння ближньому та задоволення власних потреб. Кожен, приходячи у світ, отримує від Бога дар, талант, котрий використовує для добра свого та своїх ближніх. Проте від моменту гріхопадіння бачимо, що людина починає цей дар через свою злу волю використовувати не для добра, а для шкоди та руйнування. Що-більше, починає паразитувати на комусь іншому, тобто своєму ближньому, і не тільки на тому, котрий поруч із нею, але й на прийдешніх поколіннях. Споживає понад міру те, що їй необхідно для власних потреб. Отож, вичерпуються ресурси, з яких мають користати наші діти і внуки. Ізраїльський народ, перебуваючи в пустелі, споживав манну, яку їм давав Господь. Проте Він заповів, щоб кожен збирав ту міру, яка є йому потрібною на день для споживання (див. Вихід 16). Так забезпечував себе перед тим, щоб не потонути у власних лінощах й захланності, а бути щедрим і зичливим.