Петруняк Тарас 


24 лютого 2022 р. розпочалася нова хвиля широкомасштабної російської збройної агресії проти України. Для багатьох у цьому світі не вірилося, що у ХХІ ст. у центрі Європи можна намагатися збройною силою змінювати кордони, намагатися фізично винищити цілий народ лише тому, що комусь не подобається його мова, релігія, спосіб мислення. Тим не менше стався цей трагічний день, який вкарбується у свідомості кожного українця і назавжди увійде в історію сучасної України. День, який змінив кожного українця. День, який поділив час на «до» і «після». День, який увійде в підручники з історії України. Саме в цей день Російська Федерація розпочала нову хвилю повномасштабної війни проти України. Українці, які завжди були волелюбним народом і не погоджувались на рабське становище, одразу ж дали гідну відсіч лютому окупанту і вже понад місяць чинять гідний спротив ворогові. Впевнений, що на початку цієї жахливої війни кожен ставив перед собою запитання: а чим я можу бути корисний і яку роль повинен відігравати у цій війні?
Найперше потрібно відмітити, що завданням та обов’язком українських військовослужбовців є зі зброєю в руках стати на захист своєї Батьківщини. Про це, зокрема, наголосив у своєму зверненні з приводу початку війни в Україні Глава й Отець УГКЦ Блаженніший Святослав: «Це наше природне право і святий обов’язок боронити свою землю і свій народ, свою державу і все, що є для нас найрідніше: родину, мову і культуру, історію і духовний світ!» .
Однак не кожен українець з різних причин має змогу брати участь у захисті нашої держави зі зброєю у руках. Чи це означає, що ми повинні, склавши руки, сидіти вдома та очікувати перемоги? Насправді, кожен має свій фронт, на якому повинен вести війну для осягнення спільної цілі – справедливого миру і власної перемоги. Ми всі є воїнами, однак кожен має свій фронт у тому, щоб наблизити довгоочікувану перемогу над агресором. По-різному можуть виглядати ці способи боротьби за досягнення поставленої цілі.

10 травня 2026 р. Б., в День матері та Неділю самарянки, семінарійна спільнота взяла участь у щорічній єпархіальній прощі до с. Грушів, організованій з нагоди 39-ліття місцевого об'явлення Пресвятої Богородиці.

7 травня 2026 р. Б. у переддень свята з нагоди святого апостола і євангелиста Йоана Богослова у семінарійній каплиці братія молилася Вечірню з Литією та Молебень до Пресвятої Богородиці. Богослужіння очолив о. Василь Чава, проректор з виховної частини у співслужіннні о. Романа Копача, префекта ДДС. Наприкінці спільної молитви о. Василь уділив святкове мирування, вітаючи братію зі святом славного апостола.

Великдень для семінаристів - це не просто літургійна згадка про події двотисячолітньої давнини. Це живий виклик і заклик до дії, що спонукає виходити за межі звичного комфорту. Керуючись цим закликом, братчики Дрогобицької духовної семінарії УГКЦ цьогоріч знову вирушили у місійні подорожі, стаючи «паломниками надії» для тих, хто тримає духовний і фізичний фронт у центральних, східних та південних регіонах нашої держави. Для майбутніх священників ці поїздки - не просто практика, а момент істинного «переходу» від теорії до живого служіння, від смутку війни до спільної пасхальної радості.

Ковівчак Роман


В сучасному світі ми маємо доступ до великої кількості інформації. Щодня ми переглядаємо новини та гортаємо стрічку соціальних мереж з думкою: «Що там нового у світі і в людей?». Проте понад 30 років тому українці не мали можливостей вільно отримувати правдиву інформації. Доступ до неї мала лише певна група людей, яка цю інформацію фільтрувала. А далі вона подавалася під «соусом», який був вигідний тогочасній комуністичній партії. Після здобуття Україною незалежності, суспільство отримало дуже багато інформації і постала проблема, як цю інформацію правильно «споживати». Люди некритично поглинають усе, що їм підносять. Так вони ризикують потрапити під вплив так званих «інформаційних вірусів».
Під терміном «інформаційний вірус» розуміють інформацію, яка подана під певним кутом однієї чи декількох людей, які хочуть зосередити увагу суспільства на певну точку чи проблему, в якій зацікавлена правляча група людей. В результаті цього вони створювали в народних масах певні емоції, бачення, роздуми, дії та слова щодо поданої ситуації. За рахунок цього з легкістю могли маніпулювати людьми. Постає питання: «Як захистити себе і свій розум від маніпулятивної інформації?», «Як стати здоровою особою, яка може критично сприймати інформацію?», «Як стати розумною нацією, яка зможе опиратися всім інформаційним вірусам?» .

Голик Дмитро

Економічні питання в мисленні святих Отців Церкви розглядаються набагато рідше, ніж догматичні, духовні, аскетичні чи моральні. Натомість майже в усіх проповідях чи гоміліях вони безпосередньо давали певні настанови в питаннях багатства, сріблолюбства, матеріальних благ, милостині та ін.. За часів патристичної доби (ІІ-VIII ст.) відносини між Церквою і державою були досить близькими. Зрештою, це відобразилося навіть на законодавчому рівні в так званому Номоканоні . Церква підтримувалася імперією, а державні справи часто вирішувалися за згодою патріархів. Занепокоєння Отців Церкви фінансовими питаннями було другорядним у їхній творчій спадщині й аж ніяк не самоціллю. Воно було радше пов'язане з мораллю. Інакше кажучи, вказувало на позицію, яку вірянин міг би зайняти щодо матеріальних благ, зокрема фінансів.
Особливим чином варто тут виокремити творчість св.Йоана Золотоустого, великого Отця і Вчителя Церкви. Жодному зі святих Отців біографи, панегіристи, хроніки не присвячували стільки уваги, як Йоану Золотоустому . Найдавніші розповіді про життя Святого ми знаходимо у творі Паладія († 430), єпископа м. Геленополіс, під назвою «Діалог про життя Йоана Золотоустого» . Дата народження святого точно невідома, тому науковці розходяться у своїх твердженнях , однак прийнято вважати, що він народився між 344-354 років в Антіохії в заможній і знатній християнській сім’ї . Ранню освіту й гідне виховання отримав від матері Антуси, яка втратила чоловіка, коли їй було двадцять років, а Йоан був ще немовлям. Класичної освіти, а саме філософії і риторики, святого навчали професор Андрагатій таритор Лібаній, який прагнув бачити Його надалі своїм учнем, однак «його забрали до себе християни», як висловився сам Лібаній . У віці 18 років Йоан був охрещений, а опісля, прагнучи посвятити себе Богові, оселився в печері, де жив спільно з іншими аскетами протягом чотирьох років, однак через проблеми зі здоров’ям святий повернувся до Антіохії, де був висвячений на священника в 386 р .