Послання було оприлюднене 14 лютого 2024 року. Воно містить церковний підхід до питань війни і миру, зокрема, в сучасній Україні. Послання максимально церковне і мінімально кон’юнктурне, тобто воно не підлаштоване під обставини. У ньому УГКЦ виражає й продовжує автентично київську традицію, характерну внутрішньою свободою і незалежністю від думки «сильних світу цього».

Останнім часом знову пожвавішали дискусії навколо врегулювання статусу Мукачівської Греко-Католицької єпархії в Україні. Спроби вирішити це питання чинилися відразу після падіння Радянського Союзу. Проте здебільшого негативна реакція багатьох людей на ці спроби підказувала відкласти будь-які рішення «до кращих часів». Доброю нагодою звернення уваги на Мукачів є цьогорічна 375 річниця Ужгородської унії. Відгуки небайдужих людей про статус єпархії часто полярно протилежні. Одні уважають, що нехай усе залишається, як є. Інші нетерпляче запитують: коли вже нарешті вирішать? Часто полеміки мають політичний підтекст залежно від орієнтацій учасників.

У фільмах на історичну тематику часто показують людей, які здобувають військові перемоги. У спортивних передачах бачимо перемоги у спорті. Є ще звитяги у різноманітних конкурсах, змаганнях і т.д. Однак найважчою перемогою для людини є перемога над самим собою. Тому в даному номері поговоримо про фільм, в якому розповідається про чоловіка, який вмів перемагати не тільки на полі бою, але і самого себе, та навчав цього інших. А конкретніше про стрічку режисера Ентоні Манна «Ель Сід».

В англійського письменника Клайва Льюїса (автора книги «Хроніки Нарнії») є такі слова: «Прагни неба – здобудеш землю, прагни землі – не здобудеш ні землі, ні неба». Як розуміти ці слова?
Потрібно прочитати контекст, в якому вони були сказані: «Познайомившись з історією, ви дізнаєтеся, що ті християни, які більше за інших зробили для цього світу, були саме тими, що найбільше думали про світ грядущий.

У попередньому номері часопису «З любов’ю у світ» у статті «Непорушна таємниця» мова йшла про те, що Сповідь є необхідною для прощення гріхів і остаточно для спасіння. Але як бути з людьми, яких застала несподівана смерть, або які через хворобу чи вік втратили пам’ять і не можуть сповідатися?

Премія «Оскар» вважається найбільш престижною нагородою у галузі кінематографії. Всього три фільми отримали по 11 «Оскарів» - найбільше за всю історію існування цієї нагороди, і це: «Володар перстенів. Повернення короля» (2003 р), режисера Пітера Джексона; «Титанік» (1997 р.) Джеймса Камерона та «Бен Гур» (1959 р.) Вільяма Вайлера. Власне про останню стрічку і піде мова в даній публікації.

Цілком непримітна могила. Одна зі сотень на старому міському кладовищі Стебника. Темна потускніла таблиця на пам՚ятнику з написами, де ледь можна прочитати: «о. Степан Граб, доктор богослов՚я та філософії». І лише старше покоління стебничан пам’ятають, хто покоїться на цьому місці… Людина непересічна... Передовсім священнослужитель, патріот українського народу, інтелігент, викладач семінарії, в՚язень польських і радянських тюрем тощо. Будучи свідомим, що людська пам՚ять є надзвичайно короткотривалою, автор статті ставить за ціль пригадати читачам про земне життя о. Степана Граба, щоб його християнською поставою та патріотичною свідомістю могли надихатися інші. А також, щоб на його прикладі частково показати, через що у ХХ ст. переходив український народ, а разом із ним і духовенство тоді переслідуваної Української Греко-Католицької Церкви.

Смерть і воскресіння Ісуса Христа є найвагомішою в історії людства і для долі людства Подією і водночас Благою Вістю. Воскреслий Син Божий являється людям і сповіщає про перемогу людини над смертю. Свідками цієї перемоги стали самовидці-апостоли й багато інших людей. За свідченням апостола Павла, таких людей було понад п’ятсот (див. І Кр 15, 6). Позаяк Блага Вість про Воскресіння не вписується в логіку звичних буднів людини, то останній потрібно здобутися на небуденний, нестандартний підхід до цієї події, що його апостол Павло називає вірою (див. Євр 11, 1). Ігнорування чи заперечення Воскресіння є втечею від реальності в уявний світ, підміною реальності версіями уяви. Для людини, узалежненої від своїх фантазій, реальність завжди є небажаною, а часто й неприйнятною. Крім історичного факту, Христове Воскресіння є ще й початком вселенського процесу подолання людством смерті, який завершиться воскресінням кожної людини.

Для більшості читачів, мабуть, відома притча про кому в реченні: «Стратити не можна помилувати». І, як відомо, залежно від того, де буде поставлена кома, залежатиме уся суть сказаного і навіть життя людини. Сьогоднішня стаття стосується подібних ситуацій.Тільки в них проблема полягає не в комі, а у деяких тезах, у яких замість сполучника «і» ставлять «а» та ще й з додачею «не». Це у кінцевому результаті призводить до багатьох непорозумінь. А як цього уникнути - зрозуміємо, прочитавши публікацію.