прот. д-р Володимир Івасівка, викладач ДДС

Упродовж 1-шої пол. XX століття, борючись за вільну соборну державу, український народ на жертовник визвольних змагань поклав чимало життів своїх синів й дочок, а Українська Греко-Католицька Церква ‒ своїх пастирів, які також надзвичайно активно ангажувалися в них, займаючись передовсім євангелізаційною, просвітницькою й харитативною діяльністю. Деякі з цих імен славні й всім нам добре відомі, проте більшість залишилася окутана пеленою людського забуття, витканою недостатньою увагою рідних, представників політичного, наукового чи церковного середовищ, які швидко забули про найвищу ціну, „ціну кровіˮ (Мт. 27, 6 б), котру заплатили їхні попередники за свободу нашої Церкви й народу. Прикладом цього є маловідома широкому загалу постать Теодора Паньківа ‒ християнина й патріота, семінариста й члена Організації українських націоналістів.

Ігор Бриндак

У фільмах на історичну тематику часто показують людей, які здобувають військові перемоги. У спортивних передачах бачимо перемоги у спорті. Є ще звитяги у різноманітних конкурсах, змаганнях і т.д. Однак найважчою перемогою для людини є перемога над самим собою. Тому в даному номері поговоримо про фільм, в якому розповідається про чоловіка, який вмів перемагати не тільки на полі бою, але і самого себе, та навчав цього інших. А конкретніше про стрічку режисера Ентоні Манна «Ель Сід».

Ігор Бриндак

В англійського письменника Клайва Льюїса (автора книги «Хроніки Нарнії») є такі слова: «Прагни неба – здобудеш землю, прагни землі – не здобудеш ні землі, ні неба». Як розуміти ці слова?
Потрібно прочитати контекст, в якому вони були сказані: «Познайомившись з історією, ви дізнаєтеся, що ті християни, які більше за інших зробили для цього світу, були саме тими, що найбільше думали про світ грядущий.

Ігор Бриндак, викладач ДДС

У попередньому номері часопису «З любов’ю у світ» у статті «Непорушна таємниця» мова йшла про те, що Сповідь є необхідною для прощення гріхів і остаточно для спасіння. Але як бути з людьми, яких застала несподівана смерть, або які через хворобу чи вік втратили пам’ять і не можуть сповідатися?

Ігор Бриндак, викладач ДДС

Премія «Оскар» вважається найбільш престижною нагородою у галузі кінематографії. Всього три фільми отримали по 11 «Оскарів» - найбільше за всю історію існування цієї нагороди, і це: «Володар перстенів. Повернення короля» (2003 р), режисера Пітера Джексона; «Титанік» (1997 р.) Джеймса Камерона та «Бен Гур» (1959 р.) Вільяма Вайлера. Власне про останню стрічку і піде мова в даній публікації.

прот. д-р Володимир Івасівка, викладач ДДС

Цілком непримітна могила. Одна зі сотень на старому міському кладовищі Стебника. Темна потускніла таблиця на пам՚ятнику з написами, де ледь можна прочитати: «о. Степан Граб, доктор богослов՚я та філософії». І лише старше покоління стебничан пам’ятають, хто покоїться на цьому місці… Людина непересічна... Передовсім священнослужитель, патріот українського народу, інтелігент, викладач семінарії, в՚язень польських і радянських тюрем тощо. Будучи свідомим, що людська пам՚ять є надзвичайно короткотривалою, автор статті ставить за ціль пригадати читачам про земне життя о. Степана Граба, щоб його християнською поставою та патріотичною свідомістю могли надихатися інші. А також, щоб на його прикладі частково показати, через що у ХХ ст. переходив український народ, а разом із ним і духовенство тоді переслідуваної Української Греко-Католицької Церкви.

о. д-р Мирон Бендик, ректор ДДС

Смерть і воскресіння Ісуса Христа є найвагомішою в історії людства і для долі людства Подією і водночас Благою Вістю. Воскреслий Син Божий являється людям і сповіщає про перемогу людини над смертю. Свідками цієї перемоги стали самовидці-апостоли й багато інших людей. За свідченням апостола Павла, таких людей було понад п’ятсот (див. І Кр 15, 6). Позаяк Блага Вість про Воскресіння не вписується в логіку звичних буднів людини, то останній потрібно здобутися на небуденний, нестандартний підхід до цієї події, що його апостол Павло називає вірою (див. Євр 11, 1). Ігнорування чи заперечення Воскресіння є втечею від реальності в уявний світ, підміною реальності версіями уяви. Для людини, узалежненої від своїх фантазій, реальність завжди є небажаною, а часто й неприйнятною. Крім історичного факту, Христове Воскресіння є ще й початком вселенського процесу подолання людством смерті, який завершиться воскресінням кожної людини.