«… знаю, що я пишу свої твори кров’ю мого серця, і саме тут я чую більш, чим в чому іншому свою силу» (В. Барвінський)

Нерідко, на жаль, серед нашої інтелігенції, тобто людей, які займаються розумовою діяльністю, можна почути думку про те, що начебто, християнська релігія наклала негативний відбиток на ментальність українців: безвольність, м’якотілість (дозволяємо «орачам їздити по спинах»), деякі інші риси, що спричинили багатовікову бездержавність народу. Відповідно виникає запитання, чому ж тоді Благовість Христа, яка принесла розквіт, відчуття гідності й добробут багатьом європейським народам, могла зашкодити нашому національному благополуччю? Очевидно, корінь проблеми гніздиться в тому, що наше християнство в багатьох випадках дуже поверхове, часто функціонує номінально, як зовнішня вивіска, за якою нуртує поганство у формі сучасного ідолопоклонства: індивідуалізм, егоцентризм, близоруке мислення, пов’язане з нехтуванням інтересів навколишніх, громади, суспільства.

Що відповіси Судді ти, який прикрасив стіни тканинами, замість того щоб одягнути людину, ти, який пишно вдягаєш коней, а на брата, зодягнутого у лахміття, дивишся байдужо, пшениці дозволяєш гнити, а бідного не нагодуєш, золото зариваєш у землю, а на скривдженого не зважаєш?
(св. Василій Великий)

Різдвяний час, зимові церковні свята, свята вечеря і стоголосся українських коляд, морозяне мереживо вечорів, голосне «Христос рождається» із уст мільйонів радісно піднесених людей, загальнолюдська акція милосердя до ближнього і відродження бажання творити добро… Цей час божественний, по-особливому рідний і незабутній. Які лише слова можемо використати для опису цього незвичайного періоду Різдвяних свят, а перед ними ще – Пилипівського посту, особливо дня святого Миколая! Але чи достатньо ми сприймаємо ці свята, чи достатньо беремо, черпаємо від них те, що вони нам пропонують, що несуть від самого живого у Трійці єдиного Бога? Спробуємо поглянути, яким невичерпним багатством вони жевріють, до чого залишаємось байдужими і чого часто-густо навіть не помічаємо…

Різдво – найдивовижніше і найулюбленіше свято в усьому світі. Ми, українці, найбільше очікуємо його приходу. Це свято приносить нам тепло і радість у кожну родину. Радість, яка триває вже понад два тисячоліття і пригадує нам воплочення Господнє – Його Різдво. Наш народ за час свого існування збагатився багатьма різними обрядовими дійствами: колядки, вертепи та самі ж приготування до свята, про яке ми так багато знаємо. Поряд з українськими традиціями є ще й инші, які по-різному святкуються і мають свій певний колорит. 
Ось як відзначають Різдвяні свята в деяких країнах Європи.

Постать Святого Миколая, єпископа Мир Ликійських, великого чудотворця ІV століття, зоріє кожному крізь віки сьогодні. Не знайдемо такої людини, котра б не чула про святого. Він є близьким і дітям, і дорослим. Щороку цикл зимових свят розпочинається із вшанування цього подвижника. По всьому світі малеча разом зі своїми батьками з нетерпінням очікують приходу цього святого, котрий упродовж цієї «чарівної ночі» відвідує дітвору.

Плекайте в своїх серцях набожество до Пресвятої Богородиці і то аж до кінця вашого життя, бо то буде вам певною запорукою вічного спасіння. о. Ісидор Дольницький

Отець Ісидор Дольницький уважав, що найкращим способом приготування до священства є особлива набожність до Пречистої Діви Марії. Підставою та джерелом сили для цього виховання є приклад життя та чесноти Марії в час її перебування в Єрусалимському храмі. Так, на його прохання, 25 грудня 1884 р. митрополит Сильвестр Сембратович просив благословення у папи Лева XIII на заснування братства, на що папа з радістю погодився. Через деякий час, 23 червня 1885 р., митрополит урочистою грамотою канонічно започаткував братство під назвою «Введення в храм Пресвятої Богородиці».

Термін «єресь», як зазвичай подають наукові словники та енциклопедії, походить від грецького слова ai[resij, що означає вибір, вибраний стиль думок , обрання кращого . На означення людини, котра вміє робити вибір, у грецькій мові зустрічаємо прикметник ai`retiko,j, відповідником якого в єврейській мові є слово aher . Виглядає, що первинно цей термін не носив негативного значення і означав «инший», «відмінний». У Септуагінті це слово означало «вибір кращої жертви Богові» (Лев. 22:18,21) або «краще вільне вирішення» (I Мак. 8:30).