Slovo 2011

Шляхи та світочі української ідентичності

2012-11-01T06:48:04Z

Роман Назар

У товаристві лад – усяк тому радіє.
Дурне безладдя лихо діє,
І діло, як на гріх,
Не діло – тільки сміх.
Колись-то Москвофіли,
Радикальні патріоти та європоцентристи
Майбутнє Україні взялися збудувать.

Морально-етичне вчення Дмитра Туптала в контексті української духовної традиції

2012-10-21T05:10:11Z

о. Тарас КОБЕРИНКО

Серед діячів Української Церкви маємо виняткову кількість видатних особистостей, котрі не лише присвятили себе служінню Богові, але й зуміли піднести такі галузі нашого буття, як наука, освіта, культура. У XVII-XVIII ст. в досить складних для України та Української Церкви умовах, саме священнослужителі розбуджували в українському народі свідомість своєї нації, закладали такі важливі суспільні інституції як школи, театри, наукові осередки. Аналогів до цього феномену немає в жодній країні Європи.

Він рабом волі став…

2012-08-20T05:23:50Z

Роман ГРОМ

«Він чув, що його сили слабнуть, руки та ноги у нього вже похололи, як лід, що його груди здавлює щось, що якась рука, мов кліщами стискає його за горло, але він безмірним напруженням волі ще раз підняв голову догори, поставив оба кулаки проти хмари і, як міг, найголосніше кричав: – На боки! На боки! На Радичів! На Панчужну! А тут не стій! Ані одного зеренця на ниви! Чуєш!». Це уривок з оповідання «Під оборогом», де малий Франко сидить під оборогом і чимдуж змагається, бореться проти грозових хмар, які от-от висиплють нищівний шквал граду на поспілі поля і рясну садовину. Адже для селян невдалий урожай означає – голодна зима. Це було не байдуже малому Франкові. Тоді Мирон (так в дитинстві називали Франка у сім’ї) ще не здогадувався, що на багато століть стане голосним дзвоном усієї України і буде розганяти хмари облуди і брехні, котрі не раз нависатимуть над його народом.

Богородична святиня у Тишковичах. Джерело забило - і спрагла усміхнулася земля!

2012-07-10T04:15:38Z

Назар КУРИЛО

Упродовж трьох століть, щороку, 15 липня, на свято Положення чесної ризи Богородиці у Влахерні глибока віра веде побожні серця до маленького прикордонного села Тишковичі, відомого на Мостищині як місця диво-цілющого джерела – дару Пречистої Богородиці. Здається, що вже й саме повітря тут промовляє: «...молитов наших в час журби не відкинь, а від бід визволи нас Єдина, Чиста і Благословенна». У той час, «коли на волю проситься сльоза» й останній промінець надії гасне, а немічна душа «ридає з болю» – до ікони прикладись, прочанине, і «притулись до серденька Марії»... Це серце Матері Небесної Любові, що годинами чекає тут усіх, хто спокою прагне, кличе всіх, хто йде до нього з надією на краще, і ніхто звідси не виходить із порожніми руками.

Святе Причастя

2012-06-28T04:33:25Z

Роман СЛАВИЧ

У своїй подорожі до Царства Небесного ми наблизилися до моменту зустрічі з Богом лицем в лице – у Пресвятій Євхаристії. Його присутність серед нас і в нас стає живою реальністю, позаяк, за словами самого Христа: «Хто споживає тіло моє і кров мою п'є, той у мені перебуває, а я – в ньому» (Йо. 6, 56). Також прийняття Христа є запорукою нашого спасіння, що сповнюється у житті вічному (див. Йо. 6, 54 ).

Святе Письмо про ідолопоклонство

2012-06-15T04:39:53Z

Володимир Богенчук

Після потопу, як видно зі старозавітньої історії, гріхи між людьми таки множилися… Люди перестали шанувати Бога, а, переставши шанувати, стали зовсім забувати Його. Коли ж істинного Бога забули, а в совісті, однак, залишалося чуття, що не можна бути без Нього, то Його місце зайняли сонце, місяць, зірки та інші творіння справжнього Бога. Це і називається ідолопоклонством, ідолослужінням, чи, інакше, язичництвом. Пізнання істинного Бога в первісні часи світу збереглося в потомстві Сима, одного з трьох синів Ноя.

Чого можуть нас навчити блаженні Северіян, Яким та Віталій?

2012-06-09T06:01:01Z

Антон БОРИС

Святість життя, як постійний пошук Бога, Його волі, як вдячність за любов, яку Він показав на хресті, починається з бажання наслідувати свого Спаса та Його любов. Історія нашої Церкви складається з різних подій. Як відомо, історію творить людина. Саме її вчинки визначають вектор історичного розвитку. Про життя людей, котрі змінювали цей вектор у напрямку до Бога, відомо майже все від моменту їх народження аж до смерті. Їхнє життя сповнене чеснотами, які ми прагнемо наслідувати. Особливо захоплює любов до Бога, своєї Батьківщини, інших людей. Саме завдяки цій любові, вони не боялись віддати задля блага народу навіть власне життя. Безсумнівно, життя таких людей варте наслідування, хоч, здебільшого, те, що вони зробили для Батьківщини й Церкви, – було ціною власної крові. Свята Церква проголошує їх святими, або мучениками.

Бердичівські мученики й ісповідники

2012-05-15T04:19:43Z

Тарас Жеплинський

Мандруючи сторінками історії Української Греко-Католицької Церкви, не можна не зауважити великого числа подвижників, котрі терпіли жорстокі катування та проливали свою кров задля любові до Христа, до рідної Церкви та українського народу. Серед їх числа єпископи, священики, монахи та монахині, а також миряни, котрі гинули як мученики за віру. Яскравими є і постаті бердичівських ісповідників, котрі заслуговують на велику пошану і любов з боку українських греко-католиків, адже саме вони у XVIII ст. задля збереження унії для Української Церкви прийняли мученицьку смерть у в’язницях Бердичева, Умані, Білої Церкви та інших міст Правобережної України.

Славний Святий Юр

2012-05-02T06:27:47Z

Андрій КІТИК

У колишньому передмісті старого Дрогобича вже більш як п’ятсот років велично стоїть дерев’яна церква Святого Юрія Побідоносця. Її часом так і називають – Святий Юр. Мальовничі барокові бані, унікальні розписи, збережений іконостас, внутрішня каплиця Введення в храм Пресвятої Богородиці,– все це надає старовинному святоюрському храму своєї унікальності, неповторності та невимовної краси.

о. Василь ПОТОЧНЯК:«У мене найпрекрасніші спогади про працю в Дрогобицькій духовній семінарії…»

2012-05-01T06:00:41Z

Розмовляв Петро ВОЙТОВИЧ

Цей рік у житті Дрогобицької духовної семінарії особливий, бо ювілейний. Семінарія святкує своє п’ятнадцятиліття. За останні роки свого існування, які також правильно буде назвати першими, з огляду на порівняно невеликий період діяльності, вона зазнала чимало змін. Святкуючи цей ювілей, хочеться повернутися до початків її заснування, поспілкуватися з людьми, котрі були свідками цих подій і брали в них участь, і, найосновніше – почерпнути з цього позитивний досвід, який буде корисний нам у майбутньому. Ми спілкувалися з о. Василем Поточняком, котрий був першим префектом семінарії, свідком і учасником цих подій.