Біблія як одна з найдавніших книг описує чимало подій з історії людства. Особливо ж вона відображає досвід ізраїльського народу та його культуру, яка була зосереджена навколо віри в Бога Ягве. Святе Письмо показує, що на формування єврейської культури мало великий вплив і багато інших світових культур, таких як єгипетська, вавилонська, грецька а також культура ханаанських племен.

Сьогоднішнє людське суспільство різнобарвне у своїх уподобаннях. Кожен прагне до самовираження та підкреслення своєї індивідуальности: одні у мистецтві чи подорожах світом, інші у спорті або екстримальних захопленнях. У нашій публікації мова піде якраз про одне з таких нетрадиційних для слов’янського світу захоплень сучасної молоді — татуювання і пірсинг. Молоді люди, які вважають за потрібне «прикрасити» себе в такий спосіб, називають це мистецтвом. У багатьох навіть виникла певного роду залежність, коли здається недостатнім «набити» на своєму тілі лише одне тату чи «проколоти» тільки носа. Так, наприклад, в Австралії дівчина ледь не осліпла через невдале татуювання на очах! На її тіло вже було нанесено понад 200 малюнків, але її й далі не покидало бажання робити собі тату, бо ж тільки це, як вона стверджує, допомагає їй подолати депресію. Для одних тату і пірсинг – підкреслення природньої краси, а для інших – парадокс, важкий для розуміння і сприйняття. То як же воно є насправді, і якою має бути реакція християнина на це явище сучасної псевдокультури?

Культура кожної людини починається з її глибшої призадуми над собою, сенсом свого життя, місцем і роллю Бога та інших людей у цьому житті. Людина, яка ставить перед собою такі питання, стає шукачем істини. Про таких, як вона, Христос сказав: «Хто шукає, знаходить» (пор. Мт 7, 8). Щодо Бога, то культурна людина віддає Йому культ, а щодо себе та інших людей творить визначену культуру відносин. Задля відносин із Богом та людьми особа окультурнює своє довкілля.

Ви знаєте, яка особа визнана у світі як перша жінка-композитор? В історії її ім’я збереглося. Це – свята Гільдегарда Бінгенська (1098 – 1179). Це була дуже незвичайна особистість як для своєї епохи, так і в історії загалом. Її постать цікавила багатьох, у тому числі й кінематографістів. У 2009 році німецький режисер Маргарет фон Тротт на основі життя св. Гільдегарди зняла фільм «Видіння». Про нього і піде мова у нашій публікації.

«Його знали у 30-их роках в Дрогобичі як Славко Камінський, знали насамперед ті українці, які гуртувалися в читальнях Дрогобиччини. Його добре знали у дрогобицькій церкві Пресвятої Трійці як скрипаля і диригента», – ділиться своїми спогадами донька Зенаїда Камінська.

Історія Української Греко-Католицької Церкви ХХ століття є досить бурхливою. Перша (1914-1918) та Друга (1939-1945) світові війни суттєво ослабили нашу Церкву, але справжні її випробування були пов’язані з переслідуваннями радянським режимом, який надовго запанував у Європі після завершенням активних військових дій Другої світової війни.

Будучи ще малим хлопчиною та щонеділі відвідуючи Літургію у парафіяльному храмі, я щиро вірив, що близько двох тисяч років тому Христос одягався так само, як наш священник, служив таку ж службу Божу у подібному храмі, і так служать всі священники у всьому світі. Насправді ж від часів Спасителя і дотепер пройшло немало часу і багато що змінилося. Впродовж історії існувало чимало церковних традицій і звичаїв. І зараз різні народи по-різному моляться і почитають одного й того ж Творця, будучи об’єднаними в єдиній Христовій Церкві. Чому так є? Цьому ми завдячуємо особливому методу християнської проповіді, завдяки якій постали різні обряди й традиції, які враховують культурні особливості народностей і місцевості. Це – інкультурація.

Господь створив у цьому світі усі необхідні для людини умови, щоб вона змогла стати його повноправним володарем. Саме поняття «культура» має подвійне значення. Воно походить від сакрального поняття «культу», тобто комплексу дій, поведінки людини по відношенню до Бога чи божества. Також воно пов’язане з «культивуванням» землі, окультуренням людиною природи. Таким чином у культурі тісно сплелися прослава Бога і облагородження навколишнього середовища . Ці два значення взаємодоповнюються.

Дорогий читачу, у цій статті пропоную твоїй увазі твір видатного письменника Ернеста Гемінґвея «Фієста. І сонце сходить». Ця книга розповідає про людей, які в післявоєнний період намагаються відшукати сенс життя. Однак, на жаль, вони помилково шукають щастя в пристрастях, які спочатку приносять тілесне задоволення, а згодом убивають навіть бажання жити. Ця книга про те, як людина використовує свій дорогоцінний час для творення культури споживацтва, яка є культурою смерти — не життя.

«Після любові до Бога й родини повинна бути любов до свого українського народу й батьківщини. Зі своїм народом та батьківщиною ти зв’язаний не тільки спільною вірою, що її вважаємо найбільшим добром s і святим обрядом, яким дорожимо, – але ще і спільною мовою та звичаями. І тією землицею святою, на якій разом проживаємо… І цілою віковою минувшиною, і спільною українською кров'ю, і спільним добром, і спільною майбутністю… І спільним бажанням та потребами, і спільними терпіннями і злиднями» (Митрополит Андрей Шептицький, Пастирське послання до духовенства та вірних Найбільша Заповідь, 1901).