Михайло Карпінець

Мабуть, чимало молодих людей, гуляючи вулицями свого міста або гортаючи стрічку новин у соціальних мережах, мали змогу побачити афішу чи відеоролик-запрошення на зустріч спільноти Тезе: подорож різними країнами світу, екскурсії мальовничими містами, нові знайомства зі своїми ровесниками, цікаві розмови, зустрічі, а ще спільне гармонійне виконання пісеньок під супровід музичних інструментів у атмосфері сутінок і маленьких вогників свічок – усе це створює незабутні емоції на ціле життя. І, напевно, саме тому молоді особи не залишаються байдужими до такої пропозиції і вже з омріяними планами або бодай лише з цікавості миттєво витягують гаджет зі своїх кишень, аби щось більше дізнатися про Тезе.

Перше, що нам «розповість» про Тезе та чи інша пошукова система, – що це не лише щорічні з’їзди молодих людей у різних країнах світу. Тезе – це християнська екуменічна спільнота, яка знаходиться у французькому регіоні Сона і Луара, у Бургундії. Про неї неможливо говорити, не згадавши її засновника й багатолітнього голову брата Роже Шютца. У 1940 році він переїхав зі Швейцарії до Франції та в 25-літньому віці забажав створити спільноту, яка б жила «простотою і добротою серця» . Коли розпочалася Друга світова війна, він бажав допомагати людям у біді. Тому придбав будиночок у маленькому селі Тезе, де створив прихисток для тих, хто втікав від війни. Саме це місце після вимушеної втечі Роже до Женеви, де він жив до кінця війни і започаткував спільне життя із першими братами, стало центром екуменічної монашої спільноти.

Тепер до спільноти входять понад 100 братів із 30-ти країн світу. Вони належать до Католицької Церкви та протестантських церковних спільнот різних конфесій. Брати живуть лише зі своєї праці, не приймають особистих спадків на власний рахунок. Кожного тижня відбуваються зустрічі, на котрі прибувають все більше і більше молодих людей . А ще такі молодіжні зустрічі спільнота вже понад 30 років організовує під кінець року в одному із європейських міст.

Після короткого історичного екскурсу в нас може виникнути запитання: що ж такого особливого в цих зустрічах і чому вони притягують до себе таку велику кількість молодих людей? Імовірно, відповідь на нього здивує багатьох читачів – це молитва. Вона створила винятковий стиль богослужбової музики. Ці так звані «пісеньки», або ж «канти», про які ми згадували на початку цієї публікації, побудовані на простих коротких фразах, узятих із псалмів чи інших книг Святого Письма. Їх виконання повторюють декілька разів, аби над ними молитовно роздумувати. А ще слід згадати, що ці канти Тезе виконуються багатьма мовами світу, аби об’єднати молодих людей з усіх частин земної кулі . Самих братів із цієї спільноти дивує те, що тисячі людей бажають проводити тривалий час у молитві та тиші, які супроводжуються співом. Вони окреслюють три види молитви Тезе, які є неначе відлунням пошуку молодого серця: словесна молитва, молитва-медитація та молитва серця. Завдяки ним юні особи мають можливість відволіктися від своїх думок, натомість помислити над уривком зі Святого Письма і прислухатись до свого серця.

Спільнота Тезе є чудовим прикладом духовного екуменізму. Було б безглуздо вважати, що примирити всіх християн після багатьох століть поділу й об’єднати їх в одну Церкву можливо лише завдяки людським зусиллям. Отці ІІ Ватиканського Собору в декреті про екуменізм Unitatis Redintegratio навчають, що справжній екуменізм – рух за єдність усіх християн – неможливий без внутрішнього навернення, а дух братньої великодушності треба вимолювати в Божого Духа. «Це навернення серця і святість життя разом з особистими й спільними молитвами за єдність християн треба вважати немовби душею всього екуменічного руху» . Ми покладаємо надію на молитву Христа за Церкву, на любов Отця до нас і силу Святого Духа , бо лише таким чином Божа благодать може діяти в нас і відкривати наші очі більше на те, що в нас спільного, що нас об’єднує, ніж на відмінне, яке нас розділяє. І тільки дією Святого Духа ми стаємо спроможними здійснити прохання Господа Ісуса до Небесного Отця, про яке Він молив Його за нас напередодні своїх страждань: «Щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об’єднані» (Йо 17, 21).Чи може існувати якась загроза для нас, молоді, у середовищі, де зустрічаються представники різних гілок християнства? Чи не загрожує нам певне змішання? Чи, можливо, нам слід чогось побоюватися?

Звісно, у середовищі молитви та взаємного спілкування нам не слід страхатися великої небезпеки. Молитва, за словами преподобного Йоана Ліствичника,– це перебування і з’єднання людини з Богом, а за дією – примирення з Богом . А перебуваючи у зв’язку з Господом, нам нема чого боятися, бо, як мовить один із псалмів, «Господь – світло моє і Спаситель мій; кого убоюсь?» (Пс 26, 1). Тезе не несе нам загрози. Вона може здаватися нам доволі близькою, адже дещо нагадує наші моління, християн східної традиції. Нею ми немов піднімаємося по ступенях від тілесної молитви в промовлянні слів, жестів, постави тіла через молитву ума, яка полягає в зосередженні уваги на вимовлених словах, до молитви серця, що творить постійний зв’язок людини із Богом, у якому вона відчуває Божу любов, пізнає Бога як Отця, себе – як Його дитину, а всіх людей – як своїх братів і сестер . Щось подібне ми переживаємо в згаданих раніше видах молитви Тезе: «технічно» співаючи короткі пісні-молитви, піднімаємося до роздумів над уривками Слова Божого, написаного в них, і, повторюючи слова кантів, подібно до того, як преподобні й богоносні отці повторювали слова Ісусової молитви: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного», – прислухаємося до свого серця.

Проте існує небезпека захопитися чимось і практикувати те, що нам до вподоби з інших традицій, і занедбувати моління свого обряду. Дещо обкрадаючи себе, у такий спосіб ми втрачаємо можливість найвищого ступеня молитви – споглядання, коли в глибині свого серця зустрічаємося з Богом і безпосередньо «бачимо» Того, у Кого увірували, і перебуваємо в Його присутності, поступово набуваючи Божого бачення речей.

Отож, зустрічі спільноти Тезе є поєднанням приємного з корисним: чудово провести час у красивих містах, знайти нових друзів і водночас приділити увагу своїй душі, прислухатись до слів Живого Бога. Також це чудова нагода здійснити пораду Великого Кобзаря: «І чужого навчайтесь, і свого не цурайтесь». Ми маємо можливість пізнати, як моляться інші християни, разом із ними піднести свої моління до Господа й пошукати, що є спільного в нашому сповідуванні Бога.

Водночас слід пам’ятати, що маємо право й обов’язок плекати пізнання власного обряду та пошану до нього, усюди його дотримуватися . Хоча вірні католики насамперед мають брати участь у католицькому прилюдному богопочитанні, але, за дотримання певних правил-вказівок церковної влади, можуть взяти участь у богослужіннях інших християн чи разом із ними . Тому перед тим, як вирушити в таку мандрівку, найперше слід прийти до свого парафіяльного священника, взяти на це благословення та попросити його ознайомити нас із певними правилами. А тоді, попри захоплення гармонійними співами кантів Тезе, у якомусь європейському місті не забувати про свій обряд, його мелодійний спів богослужбових текстів, красу розписів храму, а також духовну спадщину й богословське багатство.

Михайло КАРПІНЕЦЬ, Кілька роздумів про зустрічі спільноти Тезе // СЛОВО №4 (88), грудень-лютий 2021-2022.