|
 Великдень для семінаристів - це не просто літургійна згадка про події двотисячолітньої давнини. Це живий виклик і заклик до дії, що спонукає виходити за межі звичного комфорту. Керуючись цим закликом, братчики Дрогобицької духовної семінарії УГКЦ цьогоріч знову вирушили у місійні подорожі, стаючи «паломниками надії» для тих, хто тримає духовний і фізичний фронт у центральних, східних та південних регіонах нашої держави. Для майбутніх священників ці поїздки - не просто практика, а момент істинного «переходу» від теорії до живого служіння, від смутку війни до спільної пасхальної радості.
Від каплиць до медіапростору
Географія пасхальних місій 2026 року охопила вісім ключових напрямків, кожен з яких мав свою унікальну специфіку та виклики:
Канів: Тут, на берегах Дніпра, несе служіння виходець із Борислава о. Ігор Амброз. Семінаристи Іван Ставникович та Віталій Найда побачили, як маленька громада з десяти вірян перетворює колишнє приміщення крамниці на справжній храм. Попри скромні умови, тут панує родинна атмосфера, яка доводить: Церква - це насамперед люди.
Дніпро: Семінаристи Тарас Биців та Дмитро Пятоха допомагали о. Василію Колодію. Особливістю цієї місії став вихід у цифровий простір. Окрім допомоги в храмі, хлопці взяли участь у записі інтерв’ю для багатотисячної онлайн-аудиторії отця Василя, розповідаючи про особливості семінарійного навчання та священничого покликання.
Кривий Ріг: Місто, де служіння випускника Дрогобицької семінарії о. Івана Талайла за кілька років виросло з «нуля» до потужної парафії у 300 осіб. Степан Германович та Олег Шпак побачили не лише молитовне життя, а й масштабну соціальну роботу одного з найбільших центрів «Карітасу», що є життєво необхідним у часи війни.
Душпастирство на теренах Волині та Полісся
Особливий досвід отримали Ярослав Кураш та Антоній Іванів у Луцьку. Вони мали нагоду супроводжувати владику Йосафата Говера, Екзарха Луцького, в катедральному соборі та супроводжувати його під час візитацій парафіями.
Водночас інші групи семінаристів занурилися у життя невеликих парафій, де кожне слово підтримки має особливу вагу.
• У Старій Вижівці та навколишніх містечках (Любомль, Острог, Здолбунів) допомагали відсвяткувати Великдень Іриней Бойко, Яків Муховський, Святослав Савчин та Павло Захаряк. Під керівництвом випускників Дрогобицької семінарії о. Володимира Уляна та о. Івана Рожака вони пізнавали специфіку служіння на волинських землях.
• У місті Сарни Михайло Білинський та Юрій Фігура наповнювали храми величними великодніми наспівами, допомагаючи місцевим громадам відчути урочистість пасхального торжества.
На межі: місія в умовах війни
Найважчим, але водночас найбільш трепетним напрямком стало місто Шахтарське на Дніпропетровщині. Семінаристи Олег Журавель та Іван Янчура вирушили у прифронтову зону, попри постійну загрозу дронових атак та логістичні труднощі.
Принести звістку «Христос Воскрес!» туди, де війна відчувається найгостріше - це іспит на вірність своєму покликанню. Досвід служіння у таких нестандартних та вимушених умовах став для майбутніх пастирів уроком мужності та справжньої християнської солідарності.
Нові горизонти
Цьогоріч, поряд з відвідинами східних та південних терен України, студенти ДДС послужили й українським емігрантам, для яких можливість зібратися разом на спільну молитву у ці дні є особливо цінною і зворушливою, адже вони вимушено перебувають далеко від рідного дому. Святослав Марич та Степан Германович здійснили пасхальну поїздку до Угорщини, щоб розділити радість Великодня з нашими співвітчизниками за кордоном.
Більше, ніж допомога
Пасхальні місії 2026 р.Б. не обмежувалися лише співом чи практичною допомогою в організації свят. Це був глибокий процес взаємного збагачення: семінаристи дарували парафіянам живу присутність Христа, а натомість отримували неоціненний досвід реального життя Церкви.
Для Дрогобицької духовної семінарії такі поїздки є свідченням того, що майбутній священник має бути готовим до служіння у будь-якій точці мапи - від великого мегаполісу до маленької каплички чи прифронтового селища. Нехай цей досвід надихає кожного з нас бути невтомними апостолами милосердної любові, бо саме через нашу єдність і довіру Господь відкриває серця людей.
|
