Євген Карпінець

Слово. Завдяки ньому можна зробити так багато. Ним творився світ, бо воно було на початку (див. Ів 1, 1). Ним можна спонукати до творення добра, окрилити, підбадьорити, втішити, застерегти та врятувати. Укріпити… А можна словом і навпаки – засмутити, образити, розчарувати, підвести, занапастити і навіть… вбити. Для нас слово необхідне, як повітря, адже без нього ми не могли б існувати у спільноті, яка називається людством.

о. Олег Чупа, сповідник ДДС

Дамаск. Ранішні промені сонця зігрівають купол Собору Пресвятої Богородиці. Ще не минуло й століття відтоді, як у 636 році місто завоювали араби-мусульмани. До храму кам'яними сходами здіймається Мансур. Добротна одежа молодого сирійця-християнина виказує його приналежність до двору халіфа. Головний податківець Дамаску на мить зупиняється на порозі церкви... «Перед дверима храму Твого стою і від страшних мислей не визволяюся», – молиться він. Сьогодні Мансур приступатиме до Пресвятих Тайн. Відчуття своєї негідності перед величчю Бога переповнює його серце.

Роман Садовий

Христос, живучи на землі і подорожуючи ізраїльськими просторами, безнастанно навчав своїх учнів і тих, що йшли за ними. Своє повчання він здійснював використовуючи основний засіб людського спілкування ― мову. Часто слухачі не розуміли суті сказаних Ісусом слів, в таких випадках Він був змушений тлумачити сказане. Оскільки Христос – Боже Слово – воплотився в єврейській культурі, то, ймовірно, і проповідував арамейською мовою. Читаючи Євангельський уривок про вознесіння Ісуса, зустрічаємо його вказівку учням навчати всі народи: «Ідіть і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх зберігати все, що я вам заповідав» (Мт 28,19-20).

Володимир Литвин

В наш час чимало мирян, будучи християнами, не знає, як правильно звертатися до духовних осіб: патріарха, митрополитів, єпископів, священиків, дияконів, монахів. Навіть освічені люди роблять помилки у використанні звертань до церковної влади, а що вже казати про простий люд. Тому важливо бути обізнаним з нормами церковного етикету. Незнання цих правил мовної поведінки може стати причиною прикрих незручностей та непорозумінь. Церква є ієрархічною структурою. Її духовенство поділяється на кілька чинів. До найвищого чину належать єпископи, згодом йдуть священики, а далі – диякони.

п. Ігор Бриндак, викладач ДДС

Віруючим людям добре відомі слова, які винесені у заголовок публікації. Вони взяті із першого розділу біблійної книги Буття, де описується сотворення світу. З них ми бачимо, що все існуюче постало завдяки Слову Божому. Але не вперше цю важливу правду віри намагаються підважити, щоб остаточно заперечити віру в самого Творця. Про маніпуляції, пов’язані із подібними спробами, розповідає фільм Крістіана Річа «Питання віри», саме про нього піде мова у нашій публікації.

Олег Шагала

Мова – величезна цінність української нації. Її можна порівняти з дихальним апаратом, завдяки якому народ живе та повноцінно розвивається і таким чином творчо реалізує себе. Численні поневолювачі нашого народу неодноразово намагалися «перекрити кисень», тобто знищити мову і її носіїв, проте у часи, коли, здавалося б, українська мова кане в забуття, знаходилися ті, які віддали своє життя, аби повернути українцям «друге дихання».

Василь Салій

Коли ми знайомимось одні з одними, запитуємо: «Як твоє ім’я?», «Як Вас звати?». Першим нашим враженням про особу є враження від її імені. Усім нам подобається, коли нас називають по імені, і неприємно, коли наше ім’я забувають. Це наводить на думку, що ім’я не є просто сполученням літер, не лише словом, за допомогою якого нас означують. Поряд з важливою практичною роллю імені воно несе в собі набагато глибший зміст. Ім’я – це своєрідний знак, символ, який відображає внутрішню сторону речей – їхній сенс. Забрати у людини ім’я – це немов позбавити її існування, принизити гідність. Так карали ув’язнених у концтаборах, замінюючи ім’я людини номером. Тож погляньмо ближче на феномен імені та його значення у житті людини.