ВСТУП
У Євангелії від Матея читаємо заклик Ісуса Христа перед своїм вознесінням: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав» (Мт 28, 19–20). Цей місійний заклик Засновника Церкви став немовби програмою її розвитку, а місійна діяльність Церкви є її фундаментальною властивістю. Відтоді і по сьогодні перед Церквою стоїть завдання нести Боже ім’я у світ, звіщати його та проповідувати Євангеліє всьому творінню. Завдячуючи ревності апостолів, Євангельська проповідь залунала з уст ап. Андрія на українських землях. Завдяки цій місії наш народ у 988 році прийняв Хрещення у водах Дніпра. Місіонерська діяльність розширила і водночас започаткувала Христову Церкву на наших землях, яка пройшла і проходить різні випробування, та попри все росте і розростається. Нам, Українській Греко-Католицькій Церкві, спадкоємниці Володимирового Хрещення, варто зосередитися на словах місійного заклику Ісуса Христа, щоб зрозуміти, шляхи його реалізації. Наше завдання — передати та поділитися скарбом віри.

Як і впродовж раннього періоду історії Київської митрополії, яка звершувала своє місійне служіння східним слов’янам та іншим народам, так само в минулому столітті, і в сьогоденні місія Української Греко-Католицькою Церкви (УГКЦ) зосереджена як на Україні так і українських поселеннях. Сучасна місія УГКЦ визначає три чинники: екуменічний вимір місіології полягає у тому, щоб віднайти первинну єдність внутрішнього конфесійного поділу Київської митрополії; внутрішнє місійне служіння полягає у новій євангелізації, яка об’єднує нашу києво-християнську традицію з християнізацією сучасної культури на противагу атеїзації українців з ХХ ст.; зовнішній чинник — виражається в опіці над своїми дітьми-емігрантами на поселеннях, а відтак відкритість УГКЦ на інші культури на поселеннях та ділення свідчення віри. Наша увага в основному зосередиться на третьому чинникові.
Наприкінці XIX століття розпочалася нова хвиля української еміграції. Велика кількість українців вирушила до Аргентини, Бразилії, Канади та США. Цей перший еміграційний потік перервала Перша світова війна. Значне пожвавлення еміграційних процесів спостерігалося вже після Другої світової війни. У радянський період кордони були закриті, що унеможливлювало виїзд за межі країни. З проголошенням Незалежності України почалися масові виїзди громадян за кордон. Цього разу українці мігрували не лише за океан, а й до країн Західної Європи. Водночас постали нові виклики та небезпеки, такі як втрата віри, відчуження від рідної Церкви, проблеми в сімейному житті, розгубленість та зневіра. Основною причиною еміграції залишаються економічні чинники, тому більшість українців виїжджає у пошуках роботи.
Ця ситуація ставить нові завдання не лише перед державними органами та громадськими організаціями, а й перед Церквою. Впродовж століть саме Церква і релігія були джерелом сили й витривалості у боротьбі за релігійну та національну ідентичність.
18 грудня 2024 року виповнилося 140 років від дня, коли священник УГКЦ відслужив перше богослужіння в Сполучених Штатах Америки (США). 1884 року у переддень свята святителя Миколая у м. Шенандоа, штат Пенсильванія, о. Іван Волянський відслужив святкову Вечірню. Українські емігранти зустріли першого священника з оптимізмом і великою надією, адже усі їхні старання та терпіння увінчалися першим успіхом. Звичайно, що кількість священників зростала, але разом з тим українцями зацікавлювалися різні секти та російські православні священники, які розуміли нестачу греко-католицького духовенства і намагалися те використати у своїх цілях (дуже часто прозетелістичних). Та попри всі перешкоди, українцям вдалося розвинути своє церковне та культурне життя відповідно до потреб. На території США Церква-Мати розвинула свою митрополію з єпархіями та іншими структурами: храми, семінарії, католицько-українські школи, різні публіцистичні видання.
Завдання цієї дослідницької праці — змалювати, як саме розвивалася місійна діяльність УГКЦ на території США, які були її плоди та місійну візію очільників Церкви цього періоду. Дослідження діяльності душпастирської місії УГКЦ у США з кінця XIX століття до 70-х років XX століття є ключовим для розуміння історії української діаспори. Церква не лише зберігала релігійні традиції, а й відігравала важливу роль у формуванні національної ідентичності українців в Америці. Її робота суттєво впливала на духовний, культурний і соціальний розвиток громади, допомагаючи зберігати та передавати традиції наступним поколінням. Через аналіз душпастирської роботи, релігійної діяльності та громадських ініціатив ми можемо глибше зрозуміти значення Церкви у житті українських емігрантів та її внесок у підтримку національної свідомості. Дослідження цього періоду дозволяє краще усвідомити значення УГКЦ у становленні української громади за кордоном і її внесок у підтримку національної свідомості українців у США.
Сьогодні, коли ми перебуваємо в умовах повномасштабного вторгнення російського агресора, перед УГКЦ стоять нові виклики, зокрема у місійному служінні. Ми є свідками того, як через війну розгорнулася ще одна хвиля еміграції з України. Збільшуються старі громади в діаспорах і водночас започатковуються нові, де ще не була нога українського греко-католицького душпастиря. Досвід душпастирської діяльності УГКЦ у США може стати важливим орієнтиром для до подолання викликів, схожих на ті, що їх свого часу довелося долати нашим місійним священникам і громадам. В умовах війни та посиленої міграції українців у різні країни світу тема організації громад та їхньої взаємодії з церквою набуває нового значення. Досвід української громади в США може слугувати моделлю для підтримки українців за кордоном сьогодні. Зрештою, переглянувши, яку роль Церква відігравала у громадському житті, як вона служила у всіх сферах діяльності емігранта, ми зможемо переоцінити ставлення секуляризованого світу до Церкви в суспільстві загалом. Історичний досвід української еміграції може послужити нам хорошим уроком для сучасних українських церковних та громадських організацій у питанні консолідації громади, збереження національної ідентичності та взаємодії з міжнародною спільнотою. Крім того, розуміння історичних аспектів душпастирської діяльності УГКЦ дозволяє оцінити її сучасний стан та перспективи розвитку в умовах глобалізації та нових міграційних хвиль. Аналізуючи минуле, ми відкриваємось на майбутнє, а звідси — і на подальші кроки на шляху зростання місіології нашої Церкви.

Для розкриття нашої тематики ми поділяємо дипломну роботу на два розділи. У першому розділі «Становлення УГКЦ у Північній Америці» ставимо перед собою завдання представити історичний перебіг формування та зростання перших українських поселень та структур УГКЦ. Спершу ми дуже загально окреслимо загальне поняття еміграції, а відтак феномен української еміграції наприкінці ХІХ — початку ХХ ст., розглянемо початки та причини еміграції, зробимо огляд еміграційних хвиль та перших поселень українців на території Америки і водночас труднощі українців-піонерів. Тоді ми спробуємо дослідити хто були першими священниками-місіонерами та які випробування спіткали їх. І на завершення розділу розглянемо діяльність перших єпископів-місіонерів до моменту проголошення Філадельфійської архиєпархії.
У другому розділі «Душпастирська місія у Новому Світі» ми розглянемо місіонерську діяльність митрополита Андрея Шептицького та патріарха Йосифа Сліпого. Наше завдання полягає у тому, щоб, по-перше, представити перспективи розвитку місії УГКЦ у баченні митрополита Андрея та ідеї утвердження української греко-католицької ідентичності, по-друге, розглянемо візію патріарха Йосифа, який розглядав УГКЦ в діаспорах як «Церкви-Доньки», які повинні підтримувати зв’язок із «Церквою-Матір’ю» — Київською митрополією. Опісля ми розглянемо, як Українська Греко-Католицька Церква відіграла ключову роль у збереженні національної ідентичності українських емігрантів у США — попри численні виклики, серед яких міжобрядові суперечки, боротьба за право служіння у власному обряді та визнання статусу одруженого духовенства. І на завершення ми спробуємо представити, якими були ієрархічні структури на кінець 1970-тих років та якими були прориви в місійному служінні серед молоді.
При написанні дипломної робити ми зустрілися з браком потрібної літератури та її важкодоступності. Більш вичерпно висвітлити дану тематику можна було б, маючи доступ до архівів УГКЦ та українських архівів у США. Чимало джерел та наукових статей є іншомовною літературою.
Досліджуючи дану тематику, ми послуговуватимемось різноманітними історичними та аналітичними джерелами в першому розділі, зокрема працями: Балана Ярослава «Зарубіжні українці», Толонка Леона «Трудові українці в США», Богачевської-Хом’як Марти «Громада — єпископ — Церква: Костянтин Богачевський і становлення католицької митрополії в США», Проска Богдана «Ukrainian Сатноlics in Аmerica», вл. Василя Лостена «Archbishop Ambrose Senyshyn», Куропаса Миколи «The Ukrainian Americans», Ленцика Василя «Нарис історії Української Церкви» та іншими. Для розкриття другого розділу ми використовуватимемо наступні джерела: працю митрополита Андрея «Русский католический экзархат в России», працю патріарха Йосифа Сліпого «Византинізм як форма культури» та Заповіт блаженішого Йосифа, о. Мирона Бендика «Церква — дар Божий», о. Івана Кащака «Митрополит Андрей Шептицький і постання Української Католицької Церкви в Сполучених Штатах Америки», працю Гнідик Ірини «Початки та розбудова Греко-Католицької Церкви у США».
У дипломній роботі ми слугуватимемось такими методами досліджень, як аналіз, синтез, порівняння. Проведемо аналіз різноманітних досліджень, а відтак намагатимемось їх синтезувати. Водночас, в окремих моментах ми порівнюватимемо як звершувалось місійне служіння в інших країнах Північної Америки. Читач зможе простежити спільне та відмінне в місійній візії першоієрархів УГКЦ ХІХ ст.. Також цінністю нашої праці буде те, що ми узагальнимо термінологію: чимало авторів етнонім «русини» використовують по-різному, ми ж до вихідців із Галичини застосовуватимемо звичну назву «українці», а моментами просто «русини», а до вихідців із Закарпаття «угро-русини» чи «карпатські русини»; щодо назви на окреслення Церкви, то замість «Українська Католицька Церква», «Русинська Церква» та т. п. ми вживатимемо теж звичну назву «Українська Греко-Католицька Церква».

Наша праця не претендуватиме на вичерпне розкриття даної тематики, а зокрема історичного розвитку місії УГКЦ у США та місійного бачення митрополитів А. Шептицького та Й. Сліпого з огляду на великий обсяг досліджуваної праці та обмежений формат дипломної. Проте наше дослідження може послужити для подальшого й детальнішого дослідження душпастирської місії УГКЦ у США.

ВИСНОВКИ
У даній дипломній роботі ми не ставили собі за ціль виокремити окремий місійний аспект УГКЦ у США, але натомість розглянути ділянки душпастирської місії нашої Церкви, її успіхи та труднощі. Нашим завданням було простежити місійне служіння починаючи від перших загальних згадок українців у США до 1970-тих років.
Проаналізувавши висвітлену проблематику, зауважуємо, що діяльність українських греко-католицьких місіонерів попри усі виклики та труднощі свого часу увінчалася успіхом. Навіть, не зважаючи на віддаленість емігрантів від батьківщини емігранти, зберегли свою ідентичність: віру батьків та дідів, а також рідні традиції. Українці в США знайшли опору в УГКЦ і завдяки ній не асимілювалися, а згуртувалися навколо місіонерської діяльності наших душпастирів.
У першому розділі ми розглянули історичне тло та передумови до місійної діяльності УГКЦ серед українців-емігрантів у США. У першому пункті ми окреслили поняття еміграції. Тоді, проаналізувавши певні причини та дані, можемо висновкувати, що основними причинами міграції були економічні та політичні причини (імперський уряд утискав українців, але водночас створював перестороги українцям, коли це стало популярно). Українці як і в діаспорі, так і на Батьківщині підтримували одне одного та продовжували комунікувати. Відтак описали кілька історичних передумов початку міграційних хвиль. Після того, як описали чотири міграційні хвилі, ми представили перші поселення українців на території Америки та звернули увагу на виклики, з якими вони спіткнулися. Наближаючись усе ближче до основної тематики дипломної роботи, у третьому пункті ми розглянули, хто і яким чином із священників-місіонерів пішов служити своєму народові серед емігрантів. Як можемо побачити, історія української еміграції в США тісно пов’язана з діяльністю священників, які стали духовними лідерами громад. Саме вони допомагали іммігрантам зберегти віру, організовували перші парафії та ставали рушіями культурного й національного відродження на новому континенті. Еміграція українців до Сполучених Штатів наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття супроводжувалася численними викликами, зокрема в релігійній сфері. Особливої ролі у формуванні та збереженні духовного та національного життя української громади набуло греко-католицьке духовенство. Однак діяльність священників у новому середовищі наштовхнулася на низку серйозних труднощів. Серед них варто виокремити мовний бар’єр, несприйняття з боку римо-католицької ієрархії, прозелітську діяльність Російської православної місії, а також внутрішні суперечності між галицькими та закарпатськими духовними особами. Всі ці фактори суттєво ускладнювали процес консолідації української греко-католицької спільноти в США, спричиняючи організаційний поділ та послаблення її впливу. Водночас саме в цих умовах закладалися основи для розвитку українського релігійного та громадського життя в еміграції. У завершальному пункті другого розділу розглянули, як на теренах американської діаспори започаткувались перші ієрархічні структури. Їх предтечею був вл. Сотер Ортинський, який попри внутрішні суперечності, опір з боку римо-католицької ієрархії, угро-русинську опозиція та вплив Російської православної церкви зумів об’єднати громаду українців з Галичини та Закарпаття, а також домігся розширення прав для єпископа УГКЦ в США. Щодо Богачевського то він протягом свого служіння акцентував на розвитку освіти, зокрема відкривав нові школи та семінарії, і активно працював над зміцненням церковної дисципліни та управлінської структури. Він також займався фінансами, реорганізував екзархат і встановив чіткі правила для священників. Владика Амвросій Сенишин активно сприяв розвитку української католицької спільноти в Америці, зокрема через організацію Ліги українців-католиків та участь у допомозі біженцям з України. Під його проводом Українська Католицька Церква продовжила зростати, зокрема завдяки створенню культурних центрів і семінарій. Завершили ми історичний екскурс проголошенням Філадельфійської архиєпархії УГКЦ у 1958 році.
Другий розділ присвячено уже не стільки історичному тлу, скільки місійному баченню розвитку УГКЦ у Новому Світі. Ми окреслили в першому пункті роль наших ієрархів Андрея Шептицького та Йосифа Сліпого у сповненні душпастирської місії УГКЦ щодо своїх вірних на американській землі. Місійна візія митрополита Андрея Шептицького полягала в утвердженні УГКЦ, як духовного мосту між Сходом і Заходом, із збереженням національної ідентичності. Через підтримку ієрархії в діаспорі, пастирську опіку та дипломатичну діяльність, він сприяв інституційному оформленню Церкви серед українців у США і Канаді. Його підхід поєднував еклезіальну єдність, культурну самобутність та місійне служіння. Згідно з ідеями патріарха Йосифа, УГКЦ повинна залишатися вірною своїй материнській Київській традиції, але водночас інтегруватися в культури місцевих народів. Патріарх Сліпий підкреслював важливість духовного та культурного взаємозбагачення для розвитку Церкви та забезпечення її місії в світі.

Збереження української церковної ідентичності в діаспорі, зокрема в США, стало ключовим чинником інтеграції українських емігрантів та збереження їх національної самобутності. Українська Греко-Католицька Церква виступила осередком духовного життя й культурної спадкоємності, підтримуючи єдність громади через обряд, мову, традицію. Попри спротив латинської ієрархії та спроби латинізації, українці наполегливо боролися за право служіння у власному обряді й збереження традиції одруженого духовенства. Ватикан поступово визнавав ці права, що засвідчено низкою папських документів, хоча їх впровадження наштовхувалося на труднощі. У підсумку, боротьба за канонічну автономію УГКЦ у США завершилася створенням окремої єпархіальної структури, що стало важливим кроком у визнанні гідності та самобутності східного обряду в Католицькій Церкві.
У 1970-х роках УГКЦ у США мала чітку ієрархічну структуру з трьома єпархіями, що охоплювали всі регіони проживання українців. Церква не лише задовільняла духовні потреби, а й була центром культурного, освітнього та громадського життя. Важливу роль у збереженні національної ідентичності відігравали молодіжні організації СУМ і Пласт, які виховували нові покоління в дусі християнських і патріотичних цінностей.
У нашій дипломній роботі ми проаналізували душпастирську місію Української Греко-Католицької Церкви серед українських переселенців у США. Досвід організації місійного служіння УГКЦ у цьому контексті може стати зразком для оновлення церковного життя в Україні та на поселеннях. Матеріали дослідження можуть бути корисними для реалізації місій як в Україні, так і за її межами. Варто зазначити, що наша праця не є вичерпною, тому залишає простір для подальшого вивчення окремих аспектів душпастирства. Ця робота може слугувати відправною точкою для глибшого аналізу порушеної тематики.

• ЗМІСТ

ЗМІСТ 2
ВСТУП 4
І РОЗДІЛ. СТАНОВЛЕННЯ УГКЦ У ПІВНІЧНІЙ АМЕРИЦІ 10
1. Загальне окреслення поняття еміграції 10
2. Українська еміграція наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. 11
2.1. Початок та причини еміграції українців 11
2.1.1. Перестороги з боку імперської влади Австро-Угорщини 15
2.1.2. Зв’язки українців на батьківщині з еміграцією 17
2.2. Огляд еміграційних хвиль з України 18
2.3. Перші поселення українців на території Америки і труднощі, які їх там спіткали 22
3. Перші священники для українців США 25
3.1. Труднощі та успіхи місійного служіння перших священників у США 29
3.1.1. Російська місія серед українців емігрантів 30
3.1.2. Непорозуміння між галичанами та закарпатцями 33
4. Зародження ієрархічних структур УГКЦ у США 35
4.1. Перший єпископ для українських католиків Америки 35
4.2. Діяльність владик Костянтина Богачевського та Амврозія Сенишина 41
4.2.1. Діяльність владики Костянтина Богачевського 42
4.2.2. Розквіт екзархату за час служіння єпископа Костянтина Богачевського та Амвросія Сенишина. 51
ІІ РОЗДІЛ. ДУШПАСТИРСЬКА МІСІЯ У НОВОМУ СВІТІ 57
1. Місійна діяльность Києво-Галицьких митрополитів 57
1.1. Місійна візія Митрополита Андрея Шептицького 57
1.2. Місійна візія Патріарха Йосифа Сліпого 64
2. Збереження української церковної ідентичності в умовах діаспори 72
2.1. Право на служіння у своєму обряді 73
2.2. Право на служіння одруженого духовенства 77
3. Структура УГКЦ у 70-ті роки ХХ ст. 79
3.1. Ієрархічні структури. Філадельфійська митрополія УГКЦ 80
3.1.1. Філадельфійська архиєпархія 80
3.1.2. Стемфордська єпархія 81
3.1.3. Чиказька єпархія святого Миколая 82
3.2. Молодіжні спільноти 83
3.2.1. Спілка Української Молоді 83
3.2.2. Пласт в Америці 86
ВИСНОВКИ 88
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 92