Життя прожити – не поле перейти Друкувати

о. д-р Мирон БЕНДИК

altУ цій народній мудрості міститься відчуття мудрості біблійної, в якій людське життя прирівнюється до шляху. Народна мудрість вказує на складність життєвого шляху: перейти поле незрівнянно легше, ніж перейти життя. У чому ж складність життєвого шляху? Ми всі знаємо, що цей шлях не є однозначно успішний чи безуспішний, щасливий чи нещасливий. Від чого ж залежить його успішність?

На це питання відповідає Господь Бог у Святому Письмі. Насамперед, пророк Давид зауважує, що перед кожним із нас пролягає не один, а два шляхи – шлях праведності і шлях беззаконня (див. Пс. 1). Нам же потрібно обрати один із них. Обирати – це вияв нашої свободи і водночас відповідальності за вибір. Що важливо – ніхто за нас і без нас не вирішить про наше щастя чи нещастя – ні Бог, ані доля, ані небесні зорі. Нам обирати – і в цьому складність. Яким чином її розв’язати? Господь у Книзі Буття відповідає і на це питання. Згідно з Книгою, Бог створює Адама і поміщає його в раю – сприятливому і потенційно щасливому середовищі. Для осягнення щастя Бог простелює перед Адамом шлях до Дерева життя, котрим є Сам Бог. Розповідь про Адама повчає, що кожен із нас може здійснити райський, щасливий варіант свого життя, якщо скерує його в бік Бога. Інший, нещасливий варіант, – скерувати життя в бік самого себе, поставивши своє «я» на місце Бога. Розминутися з Богом і означає заблукати на життєвому шляху та остаточно потрапити в безвихідь.

Як уникнути цього глухого кута, особливо тоді, коли Бог ще не зайняв належного Йому місця в нашому житті? Для цього нам може послужити участь у прощах чи паломництва до святих місць. Ними можуть бути монастир, чудотворна ікона, цілюще джерело. В Україні багато святих місць. Це київські храми, львівські святині, Зарваниця, Крехів, Грушів, Гошів, Унів… Їх можемо відвідувати особисто чи з друзями. Все, що пов’язане з відвідинами святих місць, називається паломництвом. Насамперед, паломництво має Божу, побожну, позитивну мету. Тим воно відрізняється від туризму – пізнавального, відпочинкового чи розважального. Паломництво є також певним шляхом, що його слід пройти. Тоді воно стає маленьким відрізком нашого життя, скерованим у бік Бога. Завдяки паломництву ми набуваємо практики бути з Богом, а заради Нього – бути з іншими людьми. Час і шлях паломництва є для нас блаженним, райським і щасливим, прообразованим у Книзі Буття шляхом Адама до Дерева життя. Під час паломництва ми об’єднуємося духовними узами спільної молитви, поєднаної з пожертвою часу, комфорту, приємностей і розваг. Паломництво має в собі також спокутувальний характер позбування (відвикання) від узвичаєних гріхів. Тоді воно стає ще й прощею – ми прощаємося з гріхами, відпускаємо їх від себе і переводимо увагу зі себе на Бога. А тоді бачимо, що Його прощення звільнило нас від гріхів. Одна із суттєвих складових прощі полягає в сповідуванні гріхів у сповіді, а також у наданні Богові та людям біля нас більшої, ніж звичайно, уваги, доброзичливості, підтримки та допомоги. Завдяки цьому ми відкриваємо в собі потенціал зовсім іншої людини, яка виростає з Божого образу в нас.Такими ж Божими, тобто ближніми, ми відкриваємо для себе інших людей. Неодноразово під час паломництв ми знаходимо друзів, брак яких так болісно відчуваємо в щоденному житті. Буде чудово, якщо саме під час паломництва, а не в барі, нічному клубі чи на дискотеці ми пізнаємо нашого друга чи подругу життя, майбутнього чоловіка чи дружину. Це Бог нас познайомив, а ми зустрілися на спільному шляху до Нього.

Вершиною паломництва є Божественна Літургія – найсвятіша і найвеличніша з усіх земних справ, спільна і для Бога, і для людей. На Літургії Бог разом із нами служить нашому щастю, до якого ми крок за кроком наближались упродовж усього паломництва. Заради цього ми відклали щоденні справи,а прощенням гріхів усунули все, що досі віддаляло і заважало нашому щастю. Під час Літургії ми з вдячністю і радістю приймаємо Христа, інших людей і себе самих, стаючи одним Його Тілом Христа. «Нема юдея ані грека,нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі» (Гал. 3, 28). Ми спожили з райського Дерева життя небесний хліб, аби куштувати нового життя, набувати здатності до щастя і, водночас, Божої наснаги (благодаті) перебувати в цьому щасті.

Досвід паломництва полягає також у пережитті кращого життя на тлі життя щоденного, в пережитті Бога на тлі свого «я». Можливо, ми разом зі святим Августином пожалкуємо, що лише тепер пережили цей досвід: «Надто пізно пізнав я Тебе, моя любове». Проте справді «краще пізно, ніж ніколи». Тепер ми, як колись пророк Давид, реально відчули іншу, кращу можливість, шлях, варіант, указаний нам Богом. Ця можливість – у наближенні до райського Дерева життя. Згадаймо ще шлях жінок-мироносиць: вони вирушали в дорогу до гробу Господнього зі смутком і тривогою, натомість поверталися з пасхальною радістю; прямували до гробу помазати миром померлого, а знайшли Воскреслого. Це Христос відкрив перед ними варіант життя, в якому більше нема гробу і смерті. Ми також вирушаємо в паломництво до святого місця часто обтяжені смутками і проблемами, а повертаємося зовсім іншими людьми. Нова радість є радістю зустрічі з Ним на паломничому шляху нашого життя, це радість повна і радість вічна. «А тієї радості ніхто вам не відніме», – запевняє Господь. Радість поруч, Господь близько, вирушаймо назустріч!

о. д-р Мирон БЕНДИК Життя прожити – не поле перейти//СЛОВО № 2 (62) 2015