Владика Ярослав Приріз Народився 30 березня 1963 р. в с. Ластівка Турківського району Львівської області. З 1983 р. працював механіком на Дрогобицькому долотному заводі, водночас навчаючись у підпільній духовній семінарії УГКЦ у Львові. 4 грудня 1988 р. висвячений на священика. У 1991 р. скерований до Риму на вищі богословські студії в Папському східному інституті. У 1992 р. вступив до Згромадження Отців Редемптористів, у 1994 р. – склав обіти у Львівській провінції ЧНІ. У 1997 р. у Римі організував Вищий духовний інститут імені блаженного священномученика Миколая Чарнецького у Львові; у 2001 р. призначений його ректором та ігуменом монастиря святого Альфонса. З червня 2005 р. – протосинкел Самбірсько-Дрогобицької єпархії. 2 березня 2006 р.іменований єпископом-помічником Самбірсько-Дрогобицької єпархії, титулярним єпископом Аузії. 21 квітня 2010 року призначений єпископом-коад'ютором Самбірсько-Дрогобицької єпархії. 24 грудня 2011 року Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, увів владику Ярослава на престол Самбірсько-Дрогобицької єпархії.

Доктор богослов’я та літургіки, знавець класичних мов, лауреат Шевченківської премії Рафаїл Турконяк ще з 1975 р. займався біблійною текстологією. Тоді, за дорученням патріарха Йосипа Сліпого, отець Рафаїл розпочав перекладати українською мовою Острозьку Біблію – перший повний церковнослов’янський переклад Святого Письма. У 1993 р. Українське Біблійне Товариство (УБТ) запросило о. Рафаїла Турконяка для нового перекладу Біблії сучасною українською мовою. У 2000 р. була закінчена праця над перекладом Нового Завіту, а повний переклад Біблії вперше був презентований 21 червня 2011 р. у Києві. Зараз отець Рафаїл Турконяк проживає у м. Львові та люб’язно погодився дати інтерв’ю для релігійно-суспільного часопису ДДС «Слово».

Дорогий читачу, коли я вперше у церкві почув Євангелія, то зауважив слова «Від Йоана», наступного разу – «Від Матея», потім ще «Від Марка» і «Від Луки». Мені стало цікаво, чому аж чотири людини писали про життя одного Вчителя? Якщо так, то чому не більше, або чому не менше? Чи існує якась різниця між ними? Тому в черговому номері журналу «Слово» спробую дати відповідь на питання, які зацікавили мене ще в дитинстві. Неможливо вповні висвітлити все, що стосується заторкнутої теми, тому головна мета цієї статті полягає у тому, щоб побачити особливу рису кожного автора.

У попередніх двох номерах «Слова» були висвітлені життєві стежини двох непересічних особистостей – отця Петра МЕКЕЛИТИ (див. № 72, сс. 24-25) та отця Степана ВЕНГРИНОВИЧА (див. № 73, сс. 30-31). Зараз хочемо познайомити наших читачів зі ще одним слугою Божим, який народився та священнодіяв на території сьогоднішньої Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ і з 2002 р. також є у списку беатифікаційного процесу мучеників УГКЦ ХХ століття – о. Михайлом ВОВЧИКОМ.

На кожній Божественній Літургії у Символі віри ми згадуємо засновану Христом Церкву, яка є єдиною, святою, соборною і апостольською. Це – віросповідування Церкви соборно окреслили Святі Отці в Нікейсько-Царгородському Символі віри. При цьому, як зазначає Катехизм УГКЦ, вони опирались на сповідування віри, що використовувалися ще від апостольських часів.

Якщо запитати пересічного християнина, для чого він іде на Літургію до храму, то можемо почути різноманітні відповіді: щоб подякувати Богу за його ласки; попросити у Нього якихось необхідних нам благ; через прийняття Євхаристії стати ближчим до Бога. І ці відповіді, безперечно, є правильні. Але дуже рідко нам вдасться зустріти такого християнина, який свідомий того, що, йдучи на літургійну відправу, він іде творити Церкву.

Чому людина впродовж земного життя стає залежною від певних факторів? У повсякденному житті термін «залежність» асоціюється з людьми, які «підсіли» на наркотики, алкоголь, цигарки… Окрім цього існує ще й залежність комп'ютерна, ігрова, сексуальна та ряд інших. Але що сталось і з людиною, що вона стала рабом цих залежностей?

«Немає чоловіка, що жив би, а не згрішив…», – твердить одна з молитов поминальних богослужінь. І ці слова підтверджуються нашим щоденним досвідом. Виходить, що гріх, з яким ми покликані безнастанно боротись, все ж є постійним супутником людського життя! Однак Господь наш Ісус Христос у своєму чоловіколюбстві залишив людині дієвий засіб для боротьби з гріхом – Святе Таїнство Покаяння. Про це Таїнство ми вирішили поспілкуватись з досвідченим сповідником, місіонером Божого милосердя у Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії, викладачем Морального богослов’я в Дрогобицькій духовній семінарії, співавтором третьої частини Катехизму УГКЦ «Христос – наша Пасха» о. Тарасом Коберинком.

Якщо коли-небудь потрапите на велику залізничну станцію, зверніть увагу на товарні потяги. У них багато вагонів. У кожного різний вміст, різне призначення. Такий собі поштовий сервіс з величезними металевими конвертами. На великих станціях ці «конверти» сортують. Локомотив від'єднує вагон від одного ряду, надає йому швидкості та штовхає. І так ніким некерованих півсотні тон, ледь поскрипуючи колесами об рейки, пливуть, аж поки з гуркотом не вдаряються в інший ряд вагонів, з яким їм тепер по дорозі...

У світовому кінематографі є немало фільмів, сюжет яких побудований довкола такої ситуації, в якій головний герой потрапляє у повну безвихідь. Здається, що все проти нього, і порятунку очікувати нізвідки. Про одну з таких стрічок і піде мова у цій публікації, а конкретніше – про міні-серіал австралійського режисера Кена Камерона «Бангкок Хілтон» із Ніколь Кідман у головній ролі.