У теперішню науково-технічну добу, коли так і хочеться сказати, що людина власними зусиллями нібито здобула все необхідне їй для «щастя», немало людей недооцінюють релігію. Сучасна людина віддає перевагу такому так званому науковому світогляду. Ще з ХІХ століття науковість була критерієм правдивості будь-чого, і досі можемо спостерігати незмінність у цьому питанні. У добу Середньовіччя Церква була безсумнівним авторитетом для суспільства, проте з часом із різних причин у багатьох країнах почала втрачати провідні ролі. Зараз може виглядати, що релігія і наука є двома борцями за першість в очах суспільства, де наука – молодий та свіжий боєць, а релігія – представник «старої школи». Та чи існує між ними суперечність? У цій статті ми постараємося дослідити відносини між наукою і релігією впродовж історії.

Науково-технічний прогрес дедалі більше дивує людство своїми здобутками. Приголомшливі відкриття науковців та їхня наполегливість значно спростили життя людської особи. Складається враження, що наука готова відповісти на всі питання, раніше не знані людям. Однак таке бачення оманливе, позаяк людина є мініатюрним елементом на фоні просторого Всесвіту. Існують явища, які людина не в змозі раціонально пояснити. У нашій статті ми спробуємо показати, що науковий погляд на світ не є повним, позаяк не всі природні явища та феномени піддаються науковій верифікації. Те, що науці не під силу збагнути, вона називає паранормальним явищем.

Грецьке слово «філософія» в перекладі українською означає «любов до мудрості». Кращим відповідником цього грецького терміну є слов’янське слово «любомудріє». Метою філософії є раціонально описати світ і показати, яке місце людини в ньому. Також ця наука допомагає людині вести правильний спосіб життя. Вона розповідає, що варто робити, а що ні, як поводитися в суспільстві, як створити успішну державу, від чого залежить щастя людини, чому особа страждає і багато іншого. Окрім того, філософія намагається дати відповідь на доволі складні питання: «як виник світ і завдяки чому існує?», «який сенс людського життя?», «для чого цей світ існує?».

Релігія – це феномен духовного життя людства. Релігієзнавці називають її світоглядною основою людини, що регламентує її повсякденну поведінку, відкриває їй перспективи, які долають обмеженості видимого світу. Багатьом релігіям притаманне чернецтво, яке є формою духовного життя, що полягає в праці людини над собою та дотриманням певних правил життя.

Трактат „Про устрій людини” містить глибокі й оригінальні богословські роздуми про людину, які переплітаються з поезією, філософськими екскурсами, фізіологічними та медичними описами. Зауважуємо, що в написанні цього трактату цей Святий Отець надихався не тільки Святим Письмом, а й філософськими творами Платона, Плотіна, Орігена.

Навчаючись у середніх чи вищих навчальних закладах, гортаючи книги, переглядаючи відеопрограми, ми переважно є свідками, що певні візії стосовно виникнення життя на Землі чи окремих епізодів світової історії подаються як безальтернативні та єдино правильні. Наприклад, напевне, кожен чув такий термін як «еволюція», проте ми мало звертаємо увагу на те, що це – не аксіома, а лише одна з теорій розвитку життя на землі. Поряд із нею існують й інші теорії. Зокрема, є теорія креаціонізму, яка намагається за допомогою наукових доказів обґрунтувати створення світу. Та нашим завданням у цій статті є не перераховувати аргументи на користь тієї чи іншої теорії, а представити біблійний погляд. Особливістю біблійного богослов’я є те, що воно відповідає на питання «хто?», «для чого?», «що це означає?», залишаючи науці шукати відповідей на «яким чином?».

Якщо сьогодні порівняти сучасне, молоде покоління із, наприклад, поколінням, яке жило приблизно 50-100 років тому, то найперше, що нас відрізнятиме, – це обсяг інформації, яким володіємо і який отримуємо сьогодні. Колись люди дізнавалися інформацію про світ переважно із книжок, про події – із газет, а замість чатів у месенджері вони спілкувалися більше і дізнавались один про одного завдяки живим зустрічам. І якщо 50 років тому, щоб довідатися щось про якусь особистість чи подію, було потрібно докласти певних зусиль, виділити достатню кількість часу, то сьогодні це займе лічені хвилини, ба навіть і секунди. Адже достатньо просто відкрити пошуковик Google на своєму ґаджеті, один клік – і одразу можна дізнатися майже про всіх і все.

Грецьке слово «філософія» в перекладі українською означає «любов до мудрості». Кращим відповідником цього грецького терміну є слов’янське слово «любомудріє». Метою філософії є раціонально описати світ і показати, яке місце людини в ньому. Також ця наука допомагає людині вести правильний спосіб життя. Вона розповідає, що варто робити, а що ні, як поводитися в суспільстві, як створити успішну державу, від чого залежить щастя людини, чому особа страждає і багато іншого. Окрім того, філософія намагається дати відповідь на доволі складні питання: «як виник світ і завдяки чому існує?», «який сенс людського життя?», «для чого цей світ існує?». Оскільки різні філософи давали відмінні відповіді на однакові питання, виникали різні філософські течії, школи та світогляди. Завдяки своїй цінності філософію вважають одним із найбільших досягнень людського розуму, адже вона намагалася відповідати на ті запити, які давав людський розум. Джерелом для цієї науки дуже часто є не лише людська здатність роздумувати, а й фольклор, тобто міфи, пісні, думи, які містять народну мудрість. Кожен народ має свою національну мудрість, яка сформувалася протягом довгих років і брала за основу спостереження за природою, взаємини між людьми, особистий життєвий досвід та вміння, які людство поступово освоювало. У нашого народу також є багато прислів’їв та приказок, які справді багато чого можуть навчити. Філософія перейняла ці знання й поступово розвинула.

Важко уявити розвиток чи взагалі існування науки без релігії чи релігії без науки. Ці два поняття протягом історії завжди йшли пліч-о-пліч. Наука – це сфера діяльності людини, яка б мала бути благословенням Бога й служити для полегшення людського життя тут, на землі. Господь Бог у біблійній книзі Буття наказав першим людям Адаму і Єві підпорядкувати Землю собі. Біблійні коментатори й богослови пояснюють, що це означає бути співтворцем. Відтак людина покликана довершувати, вдосконалювати творіння з Богом. На жаль, історія демонструє, що так було не завжди. Спостерігаємо чимало випадків, коли наукові винаходи приносять людині й навколишньому світу шкоду. Проте були й такі науковці, які, поставивши Бога на перше місце, використали свої інтелектуальні обдарування дуже вміло. До таких можна віднести Івана Пулюя.

З раннього дитинства, гортаючи шкільний підручник, ми звикли дізнаватися з нього про наукові відкриття, які належать різним відомим ученим: Альберт Енштейн запропонував теорію відносності, Ісаак Ньютон сформулював закон всесвітнього тяжіння, Дмитро Мендєлєєв був творцем таблиці хімічних елементів… Але чи є серед плеяди цих всесвітньо відомих науковців прізвища людей, яких Церква визнала святими й про яких ми, найімовірніше, не чули в системі світської освіти? У нашій уяві святий – це той, хто зображений із німбом над головою, постійно перебуває на молитві та не приносить жодної користі для блага суспільства. Пропоную спростувати цей стереотип і розглянути осіб, які, незважаючи на свою святість життя, зробили чималий унесок у галузь науки.