Хомин Василь

Зараз настав особливий час – час війни. Він кардинально впливає на наше життя. Тепер кожен день може бути потенційно небезпечний. У нас міняються цінності, ми здобуваємо нове світобачення. Аж тепер ми усвідомлюємо, що щастя крилося не у омріяних статках, віллах, мільйонах доларів, а у мирному небі, можливості не турбуватися за рідних. Загрози нашій безпеці в такі періоди перетворюються на складники життєвого оточення. Переламні періоди у житті, як особистому, так і суспільному, дають можливість безпосередньо відчути й зрозуміти явні та приховані сенси всього того, що стається, побачити події і людей навколо нас з іншої точки зору.

Адекватні люди розуміють, що агресія Московії проти України стала викликом не лише для всіх українців, а й для цілого світу. Збройна агресія Росії стала довгостроковим чинником деструктивних впливів на світову, політичну, економічну та соціальну реальність. Уже лунають прогнози того, як світ може постраждати через цю війну, навіть у плані продовольства . Що довше війна триває, то відчутнішими стають її наслідки, і не тільки для України, а й для цілого світу, усієї системи міжнародної безпеки. Водночас від перших днів цієї війни світ зауважує нашу здатність до опору агресорові .
Ворог вживає найгіршу зброю і хоче знищити найголовніше, що може зберегти у собі людина. Ця зброя – нелюдяність, а її ціль – вбити людяність. Нелюдяність ворогів проявляється у знищенні цілих міст (наприклад Маріуполь, з якого намагалися евакуюватися цивільні); у війні проти мирного населення України, що також можна назвати геноцидом (агресор цілеспрямовано обстрілює балістичними ракетами та авіацією житлові квартали, школи, дитячі садки, пологові будинки, лікарні та об’єкти критичної інфраструктури, необхідні для забезпечення життя мирного населення, використовуючи при цьому й заборонені касетні та вакуумні боєприпаси ). Жорстокість російських солдат виражається в аморальних вчинках до мирного населення, а особливо до жінок та, навіть, дітей. На окупованих територіях російське військо вривається в домівки людей і мародерить. Сотні й тисячі невинних українців за кілька тижнів російської окупації були закатовані та вбиті. Окрім того, окупанти не давали можливостей привезти гуманітарну допомогу та створити зелені коридори, свідомо порушуючи всі домовленості у переговорах, щоб знищити український народ та його культуру . Вчинені в Україні військові злочини та злочини проти людяності є прямим аргументом, який показує, як Московія суперечить правам людини та їх загальнолюдським цінностям, віддаючи злочинні накази своїм воїнам.
І, що жахає, ми бачимо, як такий кривавий марш росіян по нашій землі викликає підтримку і бурю овацій у їхніх матерів, дружин та широкої громадськості в Московії. У них це не лише толерується, а й вітається.
Виникає запитання: «Навіщо це все вони роблять?» Чи справа лише у тому, що московитські солдати просто хочуть грабувати? Чи може у тому, що вони заради задоволення своїх садистських потреб готові ґвалтувати дітей і жінок? Або просто зазомбованість і неосвіченість росіян веде їх сюди? Частково це так. Але потрібно враховувати найголовніше. У спосіб кровавого терору ворог хоче знищити у нас найміцніший стержень, який робить з нас людей, про що ми згадували раніше, − людяність. Але для чого це йому?
Насправді все дуже просто: Московія досі використовує свою стару методику. Вона хоче знищити людяність, щоб людьми стало набагато легше маніпулювати. Без людяності люди – як б це дивно не звучало, діють не як люди, а як натовп, який слухняно виконує накази. Тому все те, що ми перераховували – вбивства, ґвалтування, знущання і катування та багато інших жахливих речей, – це просто інструмент у руках ворога. Його мета – не просто знищити українців, а зробити нас такими самими, як той надзвичайно високий відсоток росіян, який згідно з російською соціологією підтримує російську збройну агресію супроти України . Це станеться тоді, якщо ми будемо засліплені злобою і ненавистю, і будемо використовувати їхні ж методи. Це буде тоді, коли ми захочемо не справедливості і миру, а безмежної помсти і нищення всіх – дітей, матерів, старших людей; коли ми забудемо про людяність і будемо готові нищити всіх і все на своєму шляху. Якщо таке станеться, можна буде вважати, що вони переможуть, бо зроблять нас одним, спільним з ними, народом.
Невміння поставити себе на місце іншої людини, нехай навіть і слабшої – це симптом жорстокості, бо та людина, яка живе в гармонії з собою, не відчуває потреби принижувати інших. Ось чого очікують від нас московити.
Катехизм Католицької Церкви засуджує мерзенні вчинки ворога, який прийшов на суверенну територію нашої держави, щоб вбивати та нищити. У цьому важливому документі читаємо: «Всілякі воєнні дії, спрямовані, без ніякої різниці, на знищення цілих міст та великих регіонів із їхніми жителями, є злочином проти Бога і самої людини, злочином, який повинен бути суворо і без вагань засуджений. Небезпека новітньої війни полягає в тому, що власники наукової зброї (особливо атомної, біологічної або хімічної) мають можливість чинити такі злочини» .
Дивлячись на це все, ми можемо подумати «Слава Богу, що ми не такі, як росіяни!» Але задумаймося, чи це точно так? Хіба ми не нагадуємо зараз фарисея і митаря (Лк 18, 9-4)? Хіба ми не починаємо ставати такими, як є вони? У наших містах і селах на білбордах «красуються» матюки, які є ознакою та складовою не української, а російської «культури»! Хіба це личить українському народові з тисячолітніми християнськими традиціями?! Наша українська незалежна держава має мати свою ідентичність, гідність і мову, а не скочуватися на дно!
Окрім того, надзвичайно часто орендодавці житла піднімають ціни на нерухомість у кілька разів, здираючи шалені гроші з людей, які, швидше всього, втратили власну домівку. Це теж ознака нелюдяності! А в цей час надзвичайно важливими є солідарність та уміння відчувати потребу, біль ближнього та йому допомагати .
А чи всі чоловіки готові захищати рідну державу і дім? Ми спостерігаємо трагікомічні ситуації, як таких «мужчин», переодягнених у жіночу одежу або схованих сереб валізок, демаскують при спробі перетнути державний кордон.
Попри всі виклики сьогодення маємо старанно плекати християнські цінності, любити свою землю та народ, допомагати своєму ближньому та спільно боротися за гідність людської особи і за незалежність України. Не сміємо уподібнюватись до ворога нічим: ні лайкою, ні поведінкою, ні поставою! Потрібно спільними зусиллями підтримувати нашу країну, щоб перемогти ворога на всіх фронтах війни - інформативному, моральному, фізичному та духовному. Не можемо повторювати ганебних вчинків агресора. Маємо брати відповідальність в обороні своєї держави. У всьому мусимо зберегти людяність. Бо у війні можна перемогти, країну – вберегти, але гниль, жорстокість і несолідарність один до одного з часом виїсть нашу країну зісередини. Зберігши християнську моральність і людяність, українці як нація виживуть, як це вони робили серед різноманітних випробувань минулого!

Людяність та нелюдяність // СЛОВО №1 (89), березень-травень 2022