Білий Дмитро

Широкомасштабна хвиля російської збройної агресії проти України характерна знищенням українських міст і сіл, руйнуванням культурних споруд, церков, житлових будинків. Проте найбільш жахливим наслідком діяльності окупантів є смерть українських воїнів та мирних мешканців, зокрема невинних дітей. Це обурює і викликає гнів та бажання помсти. Водночас християнин як послідовник Євангелії покликаний дотримуватись заповідей та настанов, які містяться у Євангелії. Одна із них звучить так: «А я кажу вам: Не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу» (Мт 5, 39). Що ж насправді означають ці слова? Чи християни не мають права на самооборону? Спробуймо відповісти на ці й інші питання.

«Підставити другу щоку»
Святе Письмо, зокрема Новий Завіт, має не тільки буквальне значення, але й алегоричне. Тому для того, щоб правильно зрозуміти слова Ісуса, не можна нехтувати й цим, іншим рівнем. Насамперед варто підкреслити те, що Ісус говорить цитовану вище фразу у контексті «Нагірної проповіді», яка є нічим іншим як Законом Нового Завіту та звершення Закону Старого Завіту. Безперечно, заклик «Не противтесь злому» аж ніяк не є заохоченням до самогубства чи толерування несправедливости. Це заклик протистояти злу добром, протистояти ненависті любов’ю, а, отже, переображувати цей світ і змінювати міжлюдські стосунки . Не опиратись означає «не відповідати» (за законом помсти), аби не викликати побудованої на злі ланцюгової реакції застосуванням насильства .
Варто також зауважити, що у стародавній культурі удар по щоці вважався вираженням ненависті та образи, тобто у цитованому нами уривку ідеться радше про приниження, а не про завдання болю . Більше того, ударити чоловік по правій щоці (тильною стороною руки) вважалось на той час не просто жорстокістю, але зневагою: саме так карали раба, дитину або жінку. Підставити ж другу щоку – гіпербола, яка підкреслює: відповідь злом на зло приведе до ще більшого зла . Тобто заклик «підставити другу щоку» немає нічого спільного із тим, щоб реагувати на прояви образи пасивним спостереженням. Порада «оберни другу щоку» означає: дай зрозуміти своєму ворогові, що якщо він і далі палає гнівом, він може вдарити тебе знову, але тільки відкритою долонею – як рівного .
Але яка ж золота середина, який же сенс цих Христових слів та їхня актуальність? Чи потрібно мовчати, молитись терпеливо зносити кривду з боку російського агресора? Біблійне розуміння помсти включає в себе ідею розраховуватися з кимось, відплачувати, компенсувати, винагороджувати, повертати, виховувати . У Старому Завіті спрведливість пердбачала помсту: «око за око, «зуб за зуб». Тобто встановлювались межі помсти: не можна заподіювати більшої кривди, ніж зробили тобі. Натомість Ісус встановлює нову справедливість, яка зціляє: краще взагалі не мстити, а мати терпеливу любов Бога, будучи «світлом для світу».
Отже, згадана настанова Господня не є заохоченням до пасивного спостереження фізичного чи морального насильства над людьми. Християнин не має відповідати ненавистю на ненависть, але водночас він покликаний захищати життя та гідність своїх ближніх.
Любов до ворогів та прошення
Постає не менш актуальне питання: як прощати людям, котрі роблять мерзенні вчинки? Чи це взагалі можливо? У Новому Завіті неодноразово можна знайти заклик Ісуса прощати. У молитві «Отче наш» (Мт 6, 9-13; Лк 11, 2-4) просимо про прощення наших провин, згадуючи що й ми прощаємо нашим винуватцям. Коли стоїмо на молитві, то маємо прощати (пор. Мр 11, 25). В активну фазу війни, коли спостерігаємо тисячі невинних жертв і руйнувань, дуже важко сприйняти таку Христову настанову: «Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм» (Лк 6, 35). Більше того, любов до ворогів не є для християнина звичайним заохоченням, якоюсь додатковою опцією, але – заповіддю. Безперечно, Бог не закликає нас любити зло чи прощати злим людям, бізнесам чи країнам, які постійно чинять кривду.
Любов до ворогів необов’язково означає, що ми вважаємо їх хорошими. Святі Отці, учителі духовного життя, навчали: «Ненавидьте зло, а не того, хто це робить» . Тому християнином має керувати не ненависть, а бажання виправити моральне зло. Це значить виконати діло ревности, вчинити добре. Ненависть же полягає в тому, щоб ближньому від усього серця бажати злого, а тому вона є тяжким гріхом .
Бог – приклад правдивої Любові для нас, адже «велить сонцю сходити на злих і на добрих та посилає дощ на праведних і на неправедних (пор. Мт 5,45). Тобто Господь не дивиться на людину крізь призму її гріховності. Але потрібно усвідомити, що Боже прощення приймають лише ті, хто відчуває справжні муки совісти за свої гріхи, кається у своїй гріховності і перестає грішити .
Ще один аспект постави до ворога відкривається в словах Ісуса: «Уважайте на себе! Коли згрішить твій брат, докори йому. І коли сім разів на день він згрішить проти тебе й сім раз повернеться до тебе та й скаже: Каюсь, - прости йому» (Лк 17, 3-4). Тобто, коли хтось зробив щось негідне, то має попросити вибачення за свій учинок, усвідомлюючи свій гріх. Коли ж винуватець не просить прощення, тоді той, хто є скривдженим, формально не має нагоди, аби простити. Адже прощення передбачає діалог між двома сторонами конфлікту, зокрема усвідомлення своєї провини кривдником.
Любити своїх ворогів не означає не карати їх, тому солдат-християнин, який готовий зі зброєю в руках захищати добре діло, – це один із великих християнських ідеалів. Проте християнин не може керуватись ненавистю до ворогів, а має право захищати перед ним себе, своїх дітей та свій народ. Потрібно вичавити з себе почуття образи, прагнення помститись, хоча це не вдасться зробити одразу. Ця духовна боротьба може тривати довго: упродовж місяців, років, цілого життя .
Навіть убиваючи і караючи, воїн має ставитись до ворога так, як ставиться до себе, тобто зичити добра, думати про те, що той виправиться. Християнська постава до ворога має полягати не в ненависті та помсті, а має випливати із бажання захистити своїх рідних, близьких та усіх земляків. Тому християнин може і повинен бути патріотом, але його патріотизм не може бути ненавистю. Тому сам патріотизм є тим вищим і благороднішим, чим більше спирається на Божому законі .
Виникає логічне запитання: у чому ж полягає відмінність між християнською мораллю та звичайними поглядами? Християнин може вбивати чи карати, якщо це доконечно, але не може тішитись своєю ненавистю чи насолоджуватись. Саме в цьому проявляється милосердя, яке не включає себе ненависть, тобто бажання, щоб ближній терпів задля самого терпіння . Андрей Шептицький навчає, що не можна, навіть під прикриттям патріотизму, ненавидіти та кривдити іншого . Папа Франциск зауважує, що тільки любов надає людині повноту її гідності, а злість та помста нівечать красу творіння, сотворену на Божу подобу .
Святе Письмо, коли каже нам, що потрібно любити своїх ворогів, має на увазі, аби ми бажали їм добра. При цьому не обов’язково відчувати до них симпатію чи стверджувати, що вони хороші, коли це не так . У Новому Завіті любов до ближнього – це чинення добра, а не сентиментальне почуття. Вияв любові до кривдника полягає в нашому конкретному ставленні, допомозі людині в її потребах – не тому, що вона на це заслуговує, а тому, що вона цього потребує . На думку Блаженнішого Любомира (Гузара), ми бажаємо ворогу добра, справжнього духовного добра, щоб він перестав грішити .

Прощення на війні та постава до ворога//СЛОВО №1 (89), березень-квітень 2022