Цмоканич Микола


Війна – це трагедія, бо завжди несе із собою біль, розруху, сльози, смерті невинних, руйнацію та жорстокість, яку деколи хочеться назвати просто «нелюдяність». Особливо важко переживається війна тоді, коли приходить усвідомлення, що, насправді, немає жодної нашої вини у тому, що агресор вирішив задовільнити свої імперіалістичні забаганки шляхом вбивств воїнів, цивільних, дітей, вагітних, волонтерів, лікарів, беззбройних та навіть тварин, а також руйнуваннями міст і сіл та грабіжжю. У такій ситуації постає німе питання: «За що Бог так карає нас? Чому це все стається?»
Друзі старозавітнього праведника Йова вважали, що всі біди стаються з ним через якусь його вину, і Бог карає його за якісь гріхи. Проте впродовж цілої однойменної біблійної книги спостерігаємо критику такого однобокого осмислення страждань. Взагалі, за своєю суттю запитання: «За що?» є негативним у тому значенні, що воно розглядає стару дійсність, очевидно, гіршу. Натомість ми як християни знаємо, що Бог навіть зло обертає на добро (Бут 50, 20), а тому маємо ставити питання ще й позитивно: «Для чого?»

Чого хоче Бог для нас? – Спасіння кожної людини. Він не бажає смерти не лише праведника, але навіть грішника, бажаючи його навернення і спасіння (Єз 33, 10). Господь хоче, щоб усі ми осягли Царства Небесного. Ми віруємо, що через різні обставини життя Бог веде нас до Життя вічного, якщо ми Його шукаємо і прагнемо. Тому, зустрічаючи труднощі і біль у своєму житті, маємо поставити собі запитання: «Для чого Бог дав це все мені, чого Він хоче мене навчити? Чому Бог веде мене цією стежкою до свого Царства?» Відповіді на такі складні запитання ми маємо дати самі собі, зважаючи на наше попереднє життя. Водночас маємо черпати з Божого Об’явлення Його істини, які завжди незмінні та актуальні і які допомагають нам зрозуміти, як і для чого нам треба жити.
Поглянувши на страждання і випробування з такої точки зору, ми зможемо побачити світ у зовсім інший спосіб – у ньому для нас як християн постає ще більше можливостей.
Переселенці і потребуючі
Син Божий Ісус Христос наголосив на важливості любові до Бога та ближнього (пор. Мр 12, 30-31). Можливо, донедавна особливо у тих місцях, де велося відносно спокійне життя без війни, чимало з нас не зважали на ці Божі Заповіді. Ми могли себе оправдовувати тим, що не маємо часу чи можливості допомогти, а намагалися це компенсувати якось по-іншому. Але ж відомо, що віра без діл мертва (Як 2, 17); а той, хто не любить ближнього, якого бачить, не може любити Бога, якого не бачить (І Йо 4, 17-21). У період війни повсюди ми бачимо страждених, які потребують нашої допомоги і милосердя: це і переселенці, і поранені, і ті, що втратили роботу чи домівку. У цій ситуації маємо можливість, щоб проявити себе як справжні християни та виконати Христову заповідь: «Любіть один одного! Як я полюбив вас, так любіть один одного й ви!» (Йо 13, 34). Може саме для цього Бог посилає на нашому життєвому шляху переселенців, ранених й інших потребуючих людей?
Смерть
Впродовж довгих років російської збройної агресії проти українського народу чимало українців не надто зауважували її, забуваючи, що людське життя насправді є дуже мінливим і швидкоплинним. Філософ Гегель вважав, що людина дуже сильно помиляється, якщо думає, що її життя помірне і його можна легко контролювати. Жахливі вбивства російськими військовими нагадують нам, що зранку можна посваритися з близькими, а вже ввечері назавжди втратити їх, а тому не мати нагоди для примирення. Деколи ми живемо ніби засліплені, але через трагічні події нам «відкриваються очі», як Адаму і Єві після скуштування забороненого плоду, які усвідомили, що «нагі» (пор. Бут 3, 7).
Наше життя є дуже крихким, і якщо надіятися не на Бога, а на «синів людських», то не знайдемо спасіння (Пс 145, 3). Бог, Який дає людині вільну волю, не «ламає» її на свій манер, а залишає людину свобідною. Війна дає нам нагоду зрозуміти, наскільки цінним є кожен день, і як важливо любити своїх рідних і близьких кожної секунди ?
Батьківщина і військо
До заповідей шанувати своїх батьків та любити своїх ближніх часто відносять і заклик любити Батьківщину. Це пов’язано із тим, що у межах країни як великої спільноти людей має мати місце турбота про вдів, сиріт, старших людей, одиноких матерів, людей з інвалідностями та інших. Створення і фінансування війська, завданням якого є оберігати громадян, також має бути одним із найголовніших питань у державі . Тому справжній патріотизм полягає в тому, щоб втілити в життя християнський ідеал людської спільноти.
У період війни маємо нагоду зауважити, як справляється українська армія, яка захищає нас від агресора; чого у нашої армії у достатку, а чого – бракує; де є слабкі місця у обороні країни; де наша влада погано займалися питанням оборони та нашої безпеки; як працюють організації та установи, які мають допомагати різним верствам населення, що постраждали. А після цього можна поставити питання і до себе: «А що зробив(-ла) я, щоб все було краще, ніж є зараз? Де був(-ла) я, коли влада займалася не тими питаннями, що треба? Чи брав(-ла) я активну участь у політичному житті держави, чи, навпаки, стояв(-ла) осторонь і боявся(-лася) взяти на себе хоч крихту відповідальності? Чи шанував(-ла) я жертви сотень тисяч вбитих українців за часів Голодомору, воїнів УПА, замучених українських священиків та монахів, розстріляного Відродження, дисидентів, жертв концтаборів та мільйони інших?» То, можливо, Бог допускає військові жахіття для того, щоб ми зрозуміли, що Батьківщину, яка була нам дарована зусиллями і кров’ю українських подвижників та мучеників, треба любити й будувати і нам також?
Бог
Не можна однозначно стверджувати, що Бог допустив агресію Московії супроти України через те, що українці замало молилися до Нього чи не відвідували богослужінь, адже й праведник страждає і може вмерти (Йов, Прип 4, 7). Проте маємо нагоду спостерігати, що під час війни в Україні побільшало молитви. Коли «все було менш-більш спокійно», ми не так часто намагалися прийти до Бога, але зараз відчуваємо гостру потребу прийти до Нього і попросити про поміч. Може тому Бог допустив війну, щоб ми відчули, що хоч нам і довірено підпорядковувати землю (Бут 1, 28), але увесь світ не є лише у руках людських?
Ще тридцять років тому УГКЦ була зпереслідувана атеїстичним радянським режимом. Вихід з підпілля в кінці 80-их – на початку 90-их відбувся ціною заслань і смертей наших мирян, священиків та єпископів. Богоборчий режим впав, а Христова Церква встояла. Зараз слід пам’ятати, що право молитися наші батьки виборювали роками. То, може, тому ми зараз переживаємо страждання і загрозу, щоб усвідомити цінність нашої свободи?
Культура
Донедавна чимало українців, як показує статистика, навіть попри багатолітню російську збройну агресію проти України (2014-2022) часто надавали перевагу російським музикантам, блогерам, фільмам та серіалам, каналам та акаунтам у соцмережах над українськими . Це ставалося не через різницю у якості контенту, а через небажання пошукати український «продукт». Алгоритми багатьох інтернет-ресурсів налаштовані так, що вони показують у першу чергу те, що популярне у нашому мовному сегменті. Оскільки чимало українці не були проти дивитися російськомовні шоу чи слухати російську музику, то по всій Україні найперше ширився російський контент, який і так був популярний у інтернет-просторі, бо 150 мільйонів росіян використовували своє . Користаючи з чужого контенту, ми фінансували не рідне, українське, а російське. Тому, може, Бог допустив російську збройну агресію, яка поставила під загрозу українську культуру, аби ми нарешті навчилися цінувати своє?
Висновки
Важко перерахувати усі «за що?», «чому?» і «для чого?», бо сфер людського життя дуже багато: праця-безробіття, любов-розлука, еміграція, спокій-тривога та багато інших. Кожен має сам шукати відповіді на такі запитання. Достеменно відомо: ніщо не стається просто так, і навіть у важких ситуаціях маємо зауважити Божий посил до нас. Ми можемо завжди шукати вирішення всіх цих негараздів, проблем і бід та благати Бога, щоб Він віддалив від нас ці страждання, але насправді своєю поведінкою постійно творити нагоди для нових негараздів. Тому робімо висновки зі своїх помилок, намагаймося уникати їх.

Війна: за що чи для чого? // СЛОВО №4 (89), березень-травень 2022