Захаряк Павло

Святий Димитрій Солунський
Народився у третьому столітті в місті Солуні (зараз – Салоніки, Греція), де його батько був проконсулом і таємним християнином. Був охрещений в таємній домашній церкві. Виховувався у християнському дусі. По смерті батька, імператор Максиміан викликав до себе повнолітнього Димитрія і, переконавшись у його освіті й військово-адміністративних здібностях, довірив хороброму і мудрому юнаку уряд, який виконував його батько. Головне завдання, поставлене перед молодим стратегом, полягало в обороні міста від варварів і знищенні християнства. Імператор, призначаючи Дмитра, навіть гадки не мав, яку широку дорогу відкриває йому для сповідування християнських подвигів. Коли Максиміан дізнався, що призначений ним проконсул − християнин, і багатьох римських піданних, захоплених його прикладом, навернув до християнства, гніву імператора не було меж. Імператор покликав до себе Димитрія, і той сміливо визнав себе християнином, засудивши ідолопоклонство. Димитрія було ув’язнено. Тим часом Максиміан влаштував для свого війська і для мешканців Солуня видовище: борець-велетень Лій скидав із високого помосту на списи воїнів переможених ним християн. Відважний юнак Нестор, із солунських християн, прийшов до в'язниці, до свого наставника Дмитра, і просив його дати благословення на боротьбу з варваром Лієм. Одержавши благословення, Нестор переміг Лія й скинув його з помосту на списи воїнів. Розгніваний імператор наказав негайно позбавити життя святого мученика Нестора, а також послав воїнів до в'язниці пробити списами святого Дмитра .
З найдавніших часів святий і славний великомученик Димитрій був у великому почитанні в нашому народі і вважається покровителем воїнства.

Святий Юрій Змієборець
Святий великомученик Юрій народився в III ст. в Кападокії (зараз – територія Туреччини). Його батько, сенатор Геронтій, обіймав високу посаду стратилата в римському війську, однак незабаром його скарали на смерть за Христа, і мати з дитиною переїхала до свого маєтку в Палестину, у місто Ліду. Вона присвятила життя вихованню сина, навчила його християнської віри. Часто розповідала про християнських мучеників і про доблесний подвиг його батька. Юрій вступив на військову службу і завдяки своїм здібностям та мужності, виявлених у боях, вже в молодому віці став полководцем і трибуном при імператорі Діоклетіані. Він стає наближеним імператора. Однак, коли Діоклетіан почав гоніння на християн, Юрій не вагаючись відмовився від слави, почестей і земних благ і став на захист віри свого батька − християнства. Він відпустив на свободу невільників, майно, яке мав при собі, роздав убогим, а сам став готуватися до великого подвигу, на який наважився за Божим натхненням .
На іконах великомученика зображено на білому коні зі списом, яким убиває змія. Передання розповідає, що в сиро-фінікійських краях, поблизу міста Вирит, був страшний змій, який своїм диханням отруював повітря і пожирав людей. Мешканці міста, за наказом поганських жерців, по черзі виводили змієві на поталу своїх дітей. А коли прийшла до королівської дочки, то раптом явився на білому коні святий Юрій і, сказавши дівчині, що він є воїном Христа Спасителя, ударив списом змія і убив його. Після чудесного визволення мешканці міста прийняли християнство, а святий отримав прізвисько «Змієборець» .
Сильний, непоборний воїн зазнав тяжких мук за сповідування Христа і загинув від них, а Господь прославив святого Юрія і за його посередництвом вчинив дуже багато чудес.
Святий Мартин Турський
Син поганського військового старшини з Горішньої Паннонії. На десятому році життя він самостійно почав приготовлятися до таїнства Хрещення. Коли йому було п’ятнадцять років, його заставили вступити до війська. Хоч він ще не був охрещений, проте уже тоді жив християнським духом і при війську вів більш чернече, ніж вояцьке життя. Одного разу під час лютої зими Мартин побачив майже нагого бідняка, що трясся від холоду. Він витягнув свого меча, взяв свій вояцький плащ, розрізав його надвоє і дав половину вбогому, щоб той накрився і зігрівся. Вночі Мартин побачив у сні Ісуса Христа зодягненого у ту половину плаща, що він дав вбогому. Христос сказав до ангелів, що Його оточували: «Мартин ще оглашений, накрив Мене цим плащем». Після цього видіння він прийняв святу Тайну Хрещення. На прохання свого приятеля Мартин залишився при війську, але одного дня він сказав своєму комендантові: «Досі я служив тобі як вояк; дозволь мені тепер служити Христові». Разом з тим заявив, що він, як Христовий борець, не може далі боротися зі зброєю в руках. За що опинився у в’язниці. По виході з в’язниці його було висвячено на диякона. Він відвідав свою рідню та навернув її до Христової віри, лише батько залишився поганином. Опісля священики і народ вибрали Мартина єпископом Турським. Завдяки його ревній апостольській праці й численним чудам, що Бог вчиняв через нього, завмирало поганство в турській околиці й цілій країні, і народ приймав християнство. Серце святого Мартина було повне любові до всіх терплячих та ближніх. Це була його певна дорога до святості та щасливої вічності .
Аморійські мученики
Близько 840 року сарацини (мусульмани) вщент розбили грецького імператора Теофіла і облягли малоазійське місто Аморію, що було родинним містом імператора. 42 військові старшини, ревні сповідники християнської віри, відважно захищали місто. Однак серед них знайшовся зрадник Вадитсис, який, посварившись зі своїми товаришами, сподіваючись на велику нагороду, здав місто поганам саме тоді, коли сарацини вже збиралися зняти облогу. Сарацини вдерлися до міста, більшу частину війська і мешканців вирізали, решту взяли в полон, а місто спалили. Сорок двох полководців, закованих у кайдани, кинули до в’язниці, а згодом їх погнали в Сирію. Зрадник Вадитсис зрікся Христової віри, прийняв мусульманство, став сарацинським достойником і мучителем полонених полководців. Сім років тривали муки побожних старшин, різними методами їх заставляли відступити від Христової віри та зробити з них визнавців Магомета. Та все це було без жодного успіху. Після того засудив їх сарацинський князь на смерть. Їхні тіла вкинули до річки, однак Господь учинив так, щоб їхні тіла виплили на протилежний берег і християни їх поховали. Сарацини стяли голову і зрадникові Вадитсисові, бо, мовляв, не можуть вірити чоловікові, який задля земної нагороди зрадив віру і вітчизну .
Святий Хосе Санчес дель Ріо
Народився 28 березня 1913 року у містечку Сауайо (штат Мічоакан в центральній частині Мексики). До вибуху повстання на захист Церкви життя Хосе нічим особливим від ровесників не вирізнялося. Хіба тим, що у неділі і в свята він відвідував храм та щоденно молився на вервиці. Коли вибухнула Крістіада, двоє його старших братів приєдналися до повстанців. Тому Хоселіто (так його кликали в родині) постійно вмовляв батьків відпустити його на війну. Упродовж тривалого часу батьки відмовлялися, та все ж згодом погодилися. Отож, у 1927 році у віці 14 років Хосе Санчес дель Ріо вступив у крістерос. Провоював він неповний рік. У 1928 році Хоселіто перебував у бригаді під командуванням генерала Луїза Морафіна Гісара. У бою під Катіхо сталося так, що під генералом упав кінь. Тоді Хосе під’їхав до Гісара, зліз зі свого коня, віддав його командирові і сказав: «Генерале, ось мій кінь. Рятуйтеся, навіть якщо вони мене вб’ють. Зараз важливий не я, але ви». Генерал врятувався, правда, все ж кількох вояків залишив для захисту Хоселіто. Однак вони нічого не могли зробити, бо були оточені. Хосе відстрілювався до останнього набою, а вкінці був взятий у полон. Ув’язненого піддавали жахливим тортурам, але він залишився вірним і Церкві, і побратимам по зброї. 10 лютого 1928 року Хосе Санчес дель Ріо був розстріляний. Згідно з розповідями очевидців, коли Хосе привели на місце страти, офіцер, що командував екзекуцією, обіцяв хлопцю помилування, якщо він промовить «Смерть Христові-Царю!». Але Хосе вигукнув «Viva Cristo Rey!» («Хай живе Христос-Цар!») і аж тоді був розстріляний. Загинув він, не маючи навіть й п’ятнадцяти років.
20 листопада 2005 року Хосе Санчес дель Ріо був проголошений блаженним, а 16 жовтня 2016 року - святим. Це наймолодший у Церкві святий-воїн. Своїм подвигом юний мексиканський мученик надихатиме ще не одне покоління .

Святі покровителі воїнів // СЛОВО №4 (89), березень-травень 2022