Городиський Назар

Бізнес, економіка, підприємництво й інші подібні заняття можуть асоціюватись із чимось недобрим, брудним, а навіть корупційним і злочинним. Проте багато визначних церковних осіб своєю діяльністю зуміли знищити цей стереотип, продемонструвавши, що економіка та ведення бізнесу можуть творити добро. До прикладу, митрополит Андрей Шептицький, який був одним із найзаможніших людей Галичини, займався підприємницькою діяльністю, а зароблені гроші вкладав в освіту, мистецтво, шпиталі, розвиток Церкви, допомогу сиротам… Він мав власні засади ведення бізнесу, був прихильником науки й новітніх технологій. Ряд інших церковних діячів також уміло підходили до економіки та бізнесу. У цій статті пропоную ознайомитися з постаттю отця Тита Войнаровського – священника УГКЦ, який у кін. ХІХ – першій пол. ХХ ст. вміло поєднав душпастирське служіння з економічною діяльністю.

Народився отець Тит Євген Столобут-Войнаровський 16 лютого 1856 року в сім’ї о. Петра Войнаровського та Францішки (з роду Лопатинських). Дитинство його проходило в селі Ляцьке Шляхетське біля Станиславова (нині село Липівка Тисменицького району на Івано-Франківщині), де батько був душпастирем місцевої греко-католицької парафії Воскресіння Господнього . Виховання у священничій родині мало великий вплив на формування світогляду майбутнього священника. Воно, як сам отець Тит неодноразово згадував у своїх листах митрополиту Андрею Шептицькому, ґрунтувалося на двох основних стовпах – релігійності та національній свідомості.
Своє пізнання науки розпочинає в цісарсько-королівській гімназії, яка знаходилася в Івано-Франківську. У табелі майбутнього душпастиря було написано, що він відзначався відмінною поведінкою. Під час канікул, щоб не гаяти часу, ходив на полювання. Після закінчення гімназії продовжує навчання у Львівській духовній семінарії, яку закінчив з відзнакою в 1878 році. Через два роки по закінченні семінарії одружується з Емілією Шепарович, дочкою пароха села Олеші. 18 січня 1881 року стає священником, а вже за 8 днів його призначають сотрудником в селищі Олеші. Восени того ж року померла його дружина.
Залишившись удівцем, без сім’ї та потомства, він душпастирює в селищах Колодіївка, Кулачківці, П'ядики, Топорівці, Балинці. У кожній парафії отець Войнаровський ставив собі за мету облаштування чи закінчення будівництва невеличкого парафіяльного дому, намагався піднести національний, освітній, духовний рівень та економічний добробут своїх парафіян, боровся з пияцтвом і аморальністю. Отець Тит розповідав: «Я бачив, як малоземельні селяни помимо всіх зусиль не можуть піднестися економічно, а, навпаки, стають предметом визиску…» Тому він постійно відстоював інтереси своїх парафіян та односельчан, захищав їх від експлуатації польськими дідичами та єврейськими корчмарями й гендлярами.
На запрошення митрополита Андрея Шептицького в 1909 році о. Тит Войнаровський перебрався до Львова, де став завідувачем митрополичих маєтків. У 1909 році за його ініціативою було засновано земельний банк. Згодом Войнаровського обирають послом до Віденського парламенту.15 травня 1914 року митрополит Андрей офіційно призначає отця Тита Войнаровського та адвоката Євгена Гвоздецького своїми довіреними особами. Також священника обирали віцемаршалком Коломийської повітової ради, а в 1907-1911 роках він був депутатом Палати послів Австрійського парламенту. За дорученням Андрея Шептицького о.Войнаровський вів економічні перемовини в справах Галичини й України, зустрічаючись із урядовцями у Відні, Варшаві, Римі...У 1921 році отцю Титу вдалось отримати таємні пропозиції від польського прем’єр-міністра Вінцента Вітоса й інших урядовців щодо особливого статусу Галичини. Також священник спричинився до купівлі відпустового місця у Зарваниці, щоб його не придбали москвофіли. Позику виплатили в грудні 1921 році на дуже вигідних умовах, тому що відбулася девальвація австрійської валюти . Завдяки отцю Титу Войнаровському село Топорівці, де він душпастирював, стає одним із найбагатших селищ Галичини.
Отець Тит утілює свою ідею на благо селянам. Він упровадив прогресивні методи господарювання, зайнявшись у селах парцеляцією земель і лісів. Парцеляцію, тобто поділ, подрібнення ґрунтів на невеликі ділянки (парцели), призначені для продажу або оренди, було запроваджено для того, щоб селяни могли керувати власною землею та господарювати. Це дало можливість селянам купувати ліс і землю. Щоб забезпечити селянам можливість отримати позику, отець Тит уклав угоду із заступником директора Краєвого банку у Львові, доктором Тадеєм Соловієм. Згідно з їхньою домовленістю, кожен селянин мав змогу одержати чотиривідсотковий кредит на придбання ділянки землі такого самого розміру, як та, якою він володів у день отримання позики. При цьому не було обов’язково сплачувати перший унесок. Термін погашення позики становив 18 років. Українські банкіри надали такі вигідні для селян умови, оскільки ті позичали гроші з метою інвестувати їх у власне господарство, і було зрозуміло, що вони матимуть змогу повернути кошти. Окрім того, священник домовлявся про кредити для селян у банках Відня і Парижа. Звичайно, у цій справі йому було нелегко.
Войнаровський укладає згодом ще одну угоду з банком, згідно з якою він брав на себе вимірювання ґрунтів, складання парцеляційних карт, необхідних для визнання покупців власниками. Священник дуже відповідально ставився до складання карт протягом парцеляції. Для вимірювання землі він наймав інженерів-землемірів.
Часто йому доводилося бути представником селян і своїх парафіян на важливих економічних аукціонах щодо продажу земель. Він зумів купити землі для них за вигідними цінами. Саме так 23 січня 1901 року селяни придбали на аукціоні фільварок Олеша. Згідно з рішенням Станіславського суду, тимчасову управу маєтку було віддано отцю Титу Войнаровському, як представникові простих українців. Селяни мали велику довіру до душпастиря. Вони не боялися віддати всі свої збереження греко-католицькому священнику без жодної розписки чи документа про повернення. Адже вони розуміли, що отець Тит їм допомагає та власного зиску з цього не має. Згодом на аукціоні отець Войнаровський придбав маєток Коршів. Гроші на цю покупку були надані самим митрополитом Шептицьким.
Отець Тит часто говорив, що духовний і політичний розвиток народу неможливий без забезпечення йому господарських основ. Свої ідеї священник активно втілював на практиці. Ще працюючи в сільських парафіях, він утворював торговельні спілки, засновував християнські крамниці. Практика відкриття магазинів була поширена серед священників, але всюди не прижилася. Згодом отець Тит домігся для галицьких селян справедливої оплати праці та вигідних цін на продукцію.
Душпастир часто звертався до селян у календарі «Просвіти», наполягаючи на необхідності боротьби зі зловживаннями старост під час купівлі селянами ділянок лісу. Так він дбав про справедливість і добробут серед українців. Войнаровський є автором історико-економічної розвідки «Вплив Польщі на економічний розвій України», у якій дослідив економічний розвиток України від часів Київської Русі. У цій книзі значну роль отець відводить українському селянству.
Прагнучи допомагати селянам і своїй Церкві й після своєї кончини, о. Тит Войнаровський залишив заповіт та кілька тисяч доларів на храм у селі Балинці. Помер він 21 лютого 1938 року. Похований у гробниці митрополитів і крилошан на 6-му полі Личаківського цвинтаря у Львові.
О. Тит Войнаровський мав природжений хист економіста-кооператора. Звичайно, що не всі його задуми та проєкти були реалізовані, але, за словами історика Ореста Шевченка, він «належав до числа тих галицьких священників, чия відданість своїм парафіянам стала чи не головною причиною тієї вірності, яку наш народ зберігав Українській Греко-Католицькій Церкві під час комуністичного терору» .

о. Тит Войнаровський – «міністр економіки» УГКЦ // СЛОВО №4 (90), червень-серпень 2022