Бриндак Ігор

 

Історія знає багато релігійних діячів, які протистояли тоталітарним режимам і, захищаючи Божі права та людську гідність, пожертвували своїм життям. Одним із них був польський католицький священник Єжи Олександр Попелюшко (1947-1984 роки). Після його трагічної смерті люди, які знали цього душпастиря, не сумнівалися, що рано чи пізно він буде прославлений Церквою. У 1988 році американська режисерка польського походження Агнешка Холланд зняла стрічку під назвою «Убити священника», присвячену пам’яті о. Єжи Попелюшка. Можливо, для молодого покоління ім’я отця Єжи Олександра Попелюшка нічого не промовить. Але в 1984 році інформація про його смерть сколихнула весь світ. Про неї писали навіть у Радянському Союзі, хоча всі обставини смерті цього душпастиря й не висвітлювалися. То ж ким же був цей священник і що стало причиною його загибелі? Майбутній мученик народився 14 липня 1947 року в селі Окопи Підляського воєводства в селянській родині, яка мала білоруське походження. При хрещенні отримав ім’я Альфонс. У 1965 році вступив до Варшавської духовної семінарії. У 1966–1968 роках був змушений перервати навчання через військову службу. Тут варто уточнити, що в армії він зазнавав переслідувань від комуністів за свої релігійні переконання так, що повернувся зі служби із серйозними проблемами здоров’я і переніс операцію на щитовидній залозі. Згодом поновив навчання в семінарії. 28 травня 1972 року Єжи Попелюшко отримує єрейські свячення з рук архиєпископа Стефана Вишинського, і тоді змінив своє ім’я на Єжи Олександр, хоча при свяченнях це не вимагається. Служив у різних парафіях. Остання з них – це храм Св.Станіслава Костки у Варшаві. Там, власне, його й застали події, пов’язані з рухом «Солідарність».

Після ІІ світової війни в Польщі було встановлено комуністичну владу, яка дуже залежала від Радянського Союзу. Однак народ у різний спосіб чинив спротив червоним можновладцям. Від 1956 року в країні періодично спалахували робітничі страйки та маніфестації, які жорстоко придушувалися силовими структурами. 16 жовтня 1978 року польський архиєпископ Кароль Войтила був обраний римським папою під іменем Івана Павла ІІ. Цей вибір уселив у людей надію, що настануть зміни на краще. У 1979 році слов’янський папа відвідав свою Батьківщину. Його радісно зустрічали великі маси прочан. Стало зрозуміло, що Церква в Польщі має набагато більший вплив, ніж правляча комуністична партія. 14 серпня 1980 року розпочався страйк, із якого виник рух «Солідарність». У місті Гданську керівництво корабельні імені Леніна звільнило працівницю Анну Валентович, якій залишалося 5 місяців до виходу на пенсію. Узагалі такі речі в Польщі траплялися часто. Але цього разу обурені робітники оголосили страйк і відразу створили незалежну від влади профспілку, яка отримала назву «Солідарність». Головою страйку став електрик Лех Валенса. Вістка про Гданські події облетіла всю Польщу. Дуже швидко «Солідарність» здобула мільйони прихильників. Страйки відбувалися на багатьох підприємствах, і тепер вимоги вже не обмежувалися однією Анною Валентович. Люди вимагали створення незалежних профспілок, скасування державної цензури, розширення політичних свобод, зокрема й більших прав для Церкви. Влада спочатку йшла назустріч страйкарям. Але у 1981 році до влади в Польщі прийшли прихильники жорсткої лінії, яку очолив генерал Войцех Ярузельський, було впроваджено воєнний стан, розпочалися репресії стосовно «Солідарності» та учасників протестів загалом. Боротьба тривала до 1989-го року й завершилася падінням комуністичного правління та перемогою «Солідарності». У 1990 році, після перших по ІІ світовій війні вільних виборах, Лех Валенса став президентом Польщі. Варто зазначити, що від самих початків протестний рух виражав явні симпатії до Католицької Церкви. У перший день страйку над входом у корабельню імені Леніна, де все почалося, робітники прибили ікону Матері Божої Ченстоховської та портрет папи Івана ПавлаII. Католицькі єрархи Польщі, хоча офіційно не висловилися ані за, ані проти страйкарів, надавали останнім як духовну, так і матеріальну допомогу. У часі воєнного стану багато діячів «Солідарності» переховувалося в церковних закладах, там також друкувалася нелегальна література, постійно служилися меси за вітчизну, а деякі священники ставали капеланами страйкарів. Із Риму підтримував «Солідарність» папа Іван Павло II.

Як тільки акції протесту розпочалися у Варшаві, о. Попелюшко став капеланом «Солідарності». Він не тільки займався духовною опікою страйкарів, а набув великої популярності передусім як добрий проповідник. Тому там, де цей душпастир відправляв богослужіння (а це могло бути не тільки у Церкві, але й на підприємствах), відразу сходилися великі натовпи людей, аби почути слово відважного священника. У своїх проповідях о. Єжи не боявся викривати зловживання правлячого режиму, але й застерігав протестувальників від почуття ненависті чи насильницьких дій. Зокрема в його останній проповіді були такі слова: «Будемо молитися, щоб ми були вільні від страху, але найперше від бажання відплати». Деякі з проповідей отця люди записували на магнітофон і пересилали у вільний світ, а пізніше їх транслювала радіостанція «Вільна Європа».
Зрозуміло, що така діяльність о. Попелюшка не могла подобатися комуністичним можновладцям у Польщі та в Радянському Союзі. За священником постійно велося стеження, його намагалися в різний спосіб залякати, а врешті відважилися на вбивство. 19 жовтня 1984 року о. Єжи Попелюшко був викрадений працівниками ІVвідділу Служби Безпеки при Міністерстві внутрішніх справ Польщі (аналог радянського КГБ), після викрадення він був побитий до смерті та вкинутий у водосховище. Існують різні гіпотези стосовно ініціаторів цього вбивства. Згідно з офіційною версією, підтвердженою судом, організатором цього злочину був полковник IV-го відділу Адам Петрушка, який діяв за власною ініціативою. Однак окремі дослідники схильні вважати, що головними ініціаторами були агенти радянського КГБ, які діяли в Польщі, а їхні польські поплічники – тільки виконавці. Зникнення душпастиря, який мав велику популярність у народі, викликало нову хвилю протестів. Тому влада доручила правоохоронним органам провести належне розслідування. Унаслідок чого вдалося розшукати тіло вбитого, а полковник Петрушка та безпосередньо виконавці злочину постали перед судом й отримали тривалі терміни ув’язнення.
Убитий священник відразу почав шануватися народом як мученик. У 1997-му році стосовно нього був відкритий беатифікаційний процес. І нарешті 2010 року папою Бенедиктом XVI о. Єжи Попелюшко був проголошений блаженним.
Але ще до офіційного прославлення Церквою відважному душпастирю вирішили віддати належне кінематографісти. 1988 року Агнешка Холланд створила фільм «Убити священника», де головну роль зіграв Крістофер Ламберт. Варто сказати, що стрічка знімалася в той час, коли в Польщі при владі ще залишалися комуністи. Тому не всі моменти життя та смерті о.Попелюшка були відомі. Цікаво, що у фільмі його весь час називають о. Алєк, прізвище звучить тільки вкінці і то закадровим голосом. Імена та прізвища вбивць там змінені. Саме викрадення та вбивство сталися не 17 жовтня, як подається у фільмі, а 19. Отець Попелюшко з приводу своєї активної діяльності не мав конфліктів ані зі своїм єпископом, ані зі священником-сотрудником на парафії. І не викликали його сповідати засуджених до смертної кари. Ці моменти хоч і є фантазією кінематографістів, але не затемнюють ані мистецької вартості стрічки, ані мученицького подвигу бл. Єжи Попелюшка.
У багатьох читачів виникне логічне запитання: чому о. Єжи Попелюшко мученик, якщо він був убитий за начебто політичну діяльність. Але насправді цей подвижник загинув не за політику, а за те, що проголошував правду. Істиною є те, що не можна безпідставно заарештовувати, катувати та вбивати людей. А саме це часто робили представники тодішніх силових відомств у Польщі. О. Єжи у своїх проповідях це викривав і засуджував. Одночасно він закликав поляків не допускати у свої серця ненависті. Усі ці моменти показані у фільмі, і вони були насправді. Отож, саме християнські проповіді о. Попелюшка стали причиною його загибелі. Тому цей священник і вважається мучеником.
Історія бл. Єжи Попелюшка дає ще одну науку, важливу для нашого часу. Хоча в Польщі у післявоєнний період і аж до 1990 року при владі були комуністи, все ж таки Католицька Церква мала там набагато більше прав, ніж в інших країнах так званого соціалістичного блоку. Це було пов’язане з великою релігійністю населення. Борючись із Церквою, владі довелося б боротися з цілим народом (хоча окремі репресії проти духовенства були). Тому Католицька церква в Польщі змогла надати реальну допомогу опозиції. А це своєю чергою дозволило у безкровний спосіб здійснити зміну влади в 1990-му році. Крім того, великі протести вірян призвели до того, що вбивство о. Єжи Попелюшка таки було розкрите, а винних покарали, хоча вони й були працівниками спецслужб. Висновок: велика релігійність населення і свобода для Церкви є найкращим засобом проти тоталітаризму.

«Убити священника»: що залишилося за кадром? // СЛОВО №3 (91), вересень-листопад 2022