Ортинський Олег

 

У 1936 році Митрополит Андрей Шептицький пише послання під гучною та сміливою назвою «Осторога перед загрозою комунізму». Чому Митрополит вирішує написати це послання? Що стало поштовхом для цього? Що український Мойсей намагався донести своїй пастві? На ці та інші питання ми спробуємо дати відповіді в цій статті.
Надворі 1936 рік. Галичина перебуває в складі Польщі. 2 серпня з-під рук Митрополита Андрея народжується пастирське послання до духовенства та вірних. Важко уявити здивування деяких священнослужителів, мирян, а можливо, і дипломатів та політиків, оскільки натоді жодної загрози комунізму тут не відчувалося. Натомість слова Андрея Шептицького були, як завжди, вчасними та потрібними, адже через недовгих три роки радянська Червона армія згідно з договором з нацистською Німеччиною перетнула кордон Польської республіки й анексувала територію Галичини та Волині. І власне тоді слова великого Митрополита стали актуальними. Він по-пророчому все це передбачив. Його послання в той далеко не зрозумілий і не стійкий час стало своєрідною інструкцією дій не лише для духовенства та вірних Греко-Католицької Церкви, але й навіть для нехристиян, наприклад, євреїв.

Андрей Шептицький мав певні підстави для написання цього листа. Можемо припустити, що він пише про ті терпіння, які несе з собою комунізм російського штампу, бо сам переніс їх. Ще під час війни 1914-1918 рр. його, всенародного святця, за антиросійські погляди, за «мазепинський» сепаратизм, за свідчення правди ув’язнюють. Очевидно, що у в’язниці Митрополит, спілкуючись з іншими політв’язнями, дізнався чимало про ту російську імперську політику, яка вже незабаром переродилась у комуністичний режим. Будучи ув’язненим ще за царського уряду, він розумів, із якою жорстокістю діятиме новий – більшовицький режим .
Глава ГКЦ пише послання «Осторога перед загрозою комунізму» в 1936 році – це всього лише 3 роки після Голодомору в Наддніпрянській і Центральній частині України. До нього доходили вістки про масштаби цього геноциду українського народу. Митрополит хоче розповісти простому людові, який жах несе тоталітарна радянська система .
Крім того, Андрея Шептицького не могла не насторожувати діяльність комуністичної партії на Заході України. До Митрополита також доходили чутки про ставлення НКВС до його постаті. Вони збиралися або використати його авторитет у своїх цілях, або прибрати Митрополита, вважаючи його подвижником українського націоналізму .
Перейдімо до змісту цього пастирського послання, розглядаючи цей твір крізь призму подій сьогодення. «Небезпека теперішньої хвилі каже мені звернутися до Тебе, дорогий Народе…» . Саме такими словами автор розпочинає своє послання. Уже з перших слів помітно, з якою повагою та любов’ю Архиєрей ставиться до своїх духовних чад і до боголюбивого народу, пишучи слово «Народ» із великої літери. А відтак Митрополит Андрей одразу ж зазначає, що той, хто йде на будь-яку співпрацю з комуністами, навіть чисто політичну, зраджує Церкву. Він пояснює, що комуністи можуть із себе лише вдавати вірян і навіть приступати до Святих Тайн, роблячи це по-святотатськи, і таким чином обманювати простий народ, який комуністи насправді бажають стерти з лиця землі (для ілюстрації своїх слів Митрополит відсилає читача заглянути в минуле на голодомор, який більшовики організували у Великій Україні).
«Від початку християнства не було на світі ніякої секти, ані релігії, ані політичної партії, яка б у такій мірі була ворожою для Божого Об’явлення і для всякої релігії, та особливо для релігії Ісуса Христа і Його святої Церкви» (с. 312), – зазначає Андрей Шептицький, підкреслюючи одну з найголовніших засад більшовиків – знищення Церкви. До цієї мети вони йшли через заворушення і революції, під час яких спалювали храми, катували священників і вбивали вірних християн, нищачи в людських душах віру в Бога і Його святе Об’явлення. Коли ми читаємо, як Слуга Божий Андрей описує поведінку комуністів, на згадку спадають слова з Послання апостола Павла до Римлян: «…вони – сповнені всякої неправости, лукавства, захланности, злоби, повні заздрости, убивства, колотнечі, підступу, злоби; вони – обмовники, наклепники, богоненавидники, зухвальці, горді, хвальки, винахідники зла, неслухняні батькам, нерозумні, зрадливі, безсердечні, немилосердні. Вони, хоч спізнали Божий присуд, що, хто таке чинить, заслуговує на смерть, не тільки це роблять, але й схвалюють це в тих, що таке чинять» (Рим 1, 29-32). Більшовикам, за переконанням Митрополита, не можна довіряти, бо у своїх словах вони не є щирими: коли говорять про свободу, то розуміють неволю, коли говорять про добробут, мають на увазі голод, ради та совєти – систему, у якій не вільно висловлюватися. Зате, як продовжує Андрей Шептицький, комуністи були щирими, коли висловлювали ненависть проти Бога і релігії. Ба більше, їхні вчинки були цілковито солідарними з їхніми словами, коли вони люто переслідували християнство. Митрополит наголошує: «Комуніст і християнин – то як огонь і вода, що разом на одному місці не можуть бути» (с. 315).
А що найгірше робить комуністична влада? Вона псує невинних дітей, навчаючи їх брехні, нечистоти, бунту проти батьків, доносів у поліцію, водночас нав’язуючи в молоді душі думки, що буцімто Бога немає, а релігія є отрутою суспільства. Велетень духа, Митрополит Андрей украй переймався долею молоді, яку, власне, застерігав від вступу в якусь комуністичну організацію: «Вони Вас не раз дурять, приходять до Вас із холодними словами, роблять Вам гарні обітниці, а якщо за ними підете – впадете в неволю, з якої вже, може, не вирятуєтеся» (с. 319).
У своєму посланні автор висловлює стурбованість тим, що та система усуває виховання юнацтва в християнських чеснотах, а насаджує простому людові принципи Леніна, Маркса чи Сталіна. Не маючи доброго засіяного зерна Божої Мудрости, юнаки і юначки стають нестійкими у своїх світоглядних баченнях і можуть легко піддатися системі. Митрополита Андрея обурює також те, що комуністи збиралися перетворити подружжя на звичайний контракт, який можна розірвати в будь-який момент. А жінку й дівчину система зводила до загальної власності, материнство яких можна легко ігнорувати. Число абортів та вбивство народжених дітей у радянські часи зросло настільки, що сам радянський уряд був вражений тими цифрами (див. с. 324).
Андрей Шептицький завершує своє послання «Осторога перед загрозою комунізму», посилаючись на біблійну розповідь про суперечку між лжепророками Ваала та святим пророком Іллею. Він проводить паралель між сучасністю, у якій він перебував, і подіями, які нам змальовує Священне Писання(1 Цар 18, 18-41). На основі того біблійного уривку Митрополит застерігає вірних від будь-якої колаборації із лжепророками, під якими варто розуміти «прихильників» комунізму.
На превеликий жаль, перестороги й передбачення Митрополита збулися. Через якісь три місяці після більшовицького вторгнення в листі до Римського Апостольського престолу (грудень 1939 р.) Андрей Шептицький так описував ситуацію в Галичині: «З перших днів усі школи були оголошені державними. Заборонено викладати релігію; панує систематична тенденція розбещення молоді, пропаганда войовничого атеїзму. Після комедії з так званим плебісцитом парламент із 1400 делегатів одностайно проголосував за ліквідацію монастирів, поміщиків та великих промисловців. А звідси – розпуск усіх монастирів. При церквах та освітніх закладах залишилося декілька священиків, є декілька ченців та черниць у світському одязі, які працюють обслуговуючим персоналом. Власність монастирів у містах конфісковано. Усі католицькі школи, сиротинці, інституції, товариства ліквідовано, а майно конфісковано. Кожен, хто мав якесь господарство, розорений. Немає суддів, адвокатів, нотаріусів, законів не дотримуються. В усьому виявляється неймовірна ворожість, ненависть до релігії, духовенства; можна навіть сказати – взагалі ворожість до людини» .
Маючи за плечима радянські часи, ми вже знаємо, що несе московський комуністичний режим і якими жахливими були його наслідки для нашої Церкви та державності. За словами наступника Андрея Шептицького на митрополичій катедрі – Блаженнійшого Йосифа Сліпого, комунізм приніс «море трупів і гори крові». У ХХІ столітті наша Церква має нових церковних провідників, які періодично підносять свій голос, застерігаючи Народ Божий перед небезпеками новітніх безбожних ідеологій, які настійливо просуваються в державній політиці на міжнародній ниві. Хоч вони, як колись комунізм, прикриваються красивими гаслами та солодкими обіцянками, проте несуть не меншу загрозу не тільки для християнина, але й для кожної людини. Прикро, якщо наш народ укотре буде обманутий і згодом пожинатиме жахливі наслідки.

СЛОВО №3 (91), вересень-листопад 2022