Захаряк Павло

 

Тоталітаризм – це одна з форм політичного режиму, що характеризується повним (тотальним) контролем держави над усіма сферами життя суспільства й окремої людини: політичною, економічною, соціальною і навіть особистою. Термін походить від італійського totalitario – те, що охоплюється повністю. Уперше його вжив член італійського парламенту й журналіст Джованні Амендола в 1923 році з метою критичної оцінки політичної системи, яку мав намір створити в країні вождь фашистської партії Беніто Муссоліні. Термін сподобався як антифашистам, так і фашистам. Муссоліні використав його в червні 1925 року під час виступу в парламенті, коли погрозив супротивникам «тоталітарною волею фашистів» . Сутність і головну ідею цієї політичної системи коротко охарактеризував фашистський диктатор Беніто Муссоліні словами: «Все для держави, нічого проти держави, нічого поза державою» .

Репресивні політичні системи, що склалися після Першої світової війни спочатку в радянській Росії, потім в Італії і, нарешті, в Німеччині, мали зовнішню схожість, унаслідок чого в демократичних країнах виникла ідея об’єднати їх одним узагальнювальним терміном – «тоталітаризм». Лондонська газета «Times» із 1929 почала використовувати цей термін стосовно СРСР. У книзі Лева Троцького «Зраджена революція» радянський режим теж визначався як тоталітарний. Згодом термін взяли на озброєння науковці Заходу.
Основоположником теорії тоталітаризму вважається німецький філософ Ханна Арендт (1906-1975 рр.), яка в книзі «Джерела тоталітаризму» (1951 р.) розглядає його як нове явище в історії людства. Об’єднуючи фашизм, нацизм і сталінізм у єдине ціле як форми тоталітаризму, цей філософ підкреслювала, що фашизм, у якому держава ставилася над партією, істотно відрізнявся від нацизму й сталінізму, тобто політичних систем, де монопольна партія зосереджувала у своїх руках усі важелі управління державою і суспільством. В утвердженні тоталітарної політичної системи Х.Арендт не надавала вирішального значення ідеології. Підґрунтям такої політичної системи вважалися організаційні чинники, спрямовані на попередження спроб самоорганізації суспільства і забезпечення цілковитої залежності громадян від владної вертикалі. Ленінський етап в історії СРСР вона не розглядала як тоталітарний. Різновидом тоталітаризму Х.Арендт вважала не комунізм як такий, а сталінізм, тобто персоналізовану форму правління.
У 1952 році на міжнародному симпозіумі політологів у США під безсумнівним впливом Х.Арендт і К.-Р. Поппера було прийняте таке визначення тоталітаризму: «Закрита і нерухома соціокультурна і політична структура, в якій будь-яка дія – від виховання дітей до виробництва й розподілу товарів – спрямовується і контролюється з єдиного центру». У визначенні фігурувала не політична система як така, а сфери життєдіяльності суспільства, які вона регулювала й контролювала .
Залежно від того, на який вектор розвитку суспільства й держави робиться основний акцент та яка магістральна ідея закладається в тоталітарний режим, можна виділити такі типи тоталітаризму:
1. Тоталітарний режим соціалістичного або комуністичного типу. В основу цього типу тоталітаризму закладена ідея соціальної рівності, будівництва однорідного безкласового суспільства. Прикладами тоталітаризму комуністичного типу є колишній СРСР, КНР (Китайська Народна Республіка), інші країни колишнього соціалістичного світу. У сучасному світі до таких країн разом із КНР належить Куба, КНДР (Корейська Народно-Демократична Республіка).
2. До тоталітаризму другого типу відносять політичні режими фашистського або націонал-соціалістського типу. Наріжною ідеєю цього типу тоталітаризму є ідея національної або расово-етнічної переваги одного народу над іншим. У країнах, де існував тоталітарний режим нацистського типу, намагалися побудувати моноетнічне, расово-однорідне суспільство. Це завдання вирішували шляхом піднесення однієї з націй і відповідного знищення і дискримінації інших народів. Класичним зразком тоталітаризму такого типу є фашистська Німеччина.
3. У третього типу тоталітаризму закладена ідея релігійного фундаменталізму, фанатизму. Це теократичний тоталітаризм. Тоталітарний режим цього типу прагне побудувати суспільство, засноване на догмах і канонах тієї або іншої релігії в її найбільш ортодоксальному, непримиренному варіанті. У сучасному світі до такого тоталітарного режиму можна віднести ісламський режим в Ірані. Своєрідними гібридними типами тоталітаризму є режими Муаммара Каддафі (лівійський революціонер, вождь Великої Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамахірії з 1977 по 2011 рік) у Лівії і Саддама Хусейна (іракський державний і політичний діяч, президент Іраку, прем'єр-міністр Іраку, генеральний секретар іракського відділення партії Баас) в Іраці. У цих режимах представлений своєрідний симбіоз теократичного (ісламського) тоталітаризму й елементів тоталітаризму соціалістичного типу. Будь-який тип тоталітаризму – це деструктивний режим, тупиковий напрям суспільного пристрою, що саморуйнується .
У XX столітті у Європі тоталітаризм існував у трьох основних формах. Їх відображають реальний соціалізм радянського зразка, італійський фашизм і німецький націонал-соціалізм .
Переходячи до ознак тоталітаризму, потрібно зазначити, що тоталітарному режимові властиві контроль однієї політичної організації – партії-держави над політикою, економікою, соціальною та духовною сферами суспільства. На чолі цієї політичної організації стоїть одноосібний харизматичний, нікому не підзвітний лідер. Основним інститутом партії-держави є політична поліція з її практикою масових репресій. За тоталітарного режиму здійснюється пряме політичне керування економікою .
Прикладами таких тоталітарних новотворів XX ст. можуть бути СРСР, нацистська Німеччина, Китай. У всякій тоталітарній ідеології народ і, зокрема, кожна людина розглядається не як унікальна й неповторна особистість, а лише як елемент однієї системи, чиї думки повинні бути повністю підпорядковані офіційній доктрині. Саме завдяки усталенню таких факторів державний режим здатний перетворити людину на «вічний гвинтик» системи. Та саме культура – вияв свого «я» людини чи народу – є тим чинником, який не дозволяє здійснити повну нівеляцію вартостей. Тому вожді тоталітарних систем прагнули поставити під свій контроль передусім культуру й мистецтво, щоби перетворити їх на засіб пропаганди ідеології. Як не парадоксально, навіть нібито різні тоталітарні ідеології (наприклад, нацистська й комуністична) можуть виявляти абсолютно ідентичне ставлення до культури .
Тоталітарні режими чимало сил та енергії витратили на контроль над релігією. Пригадаймо хоча б повоєнний СРСР та Українську Греко-Католицьку Церкву. У ній під час радянізації західноукраїнських земель Сталін убачав найбільшу загрозу для реалізації свого плану. Адже УГКЦ давала ідеологічне підґрунтя для національно-визвольної боротьби українців, а це аж ніяк не могло сприяти зоднорідненню населення, тобто заважало створенню «радянського типу людини». Тому радянська система вирішила різними методами знищити насамперед духовенство та всіх інших діячів, які підтримували дух народу та цінували особистість. Тоталітарному режиму не потрібне «інакодумне» богобоязливе суспільство – йому потрібна «вождебоязлива» моністична маса. Ти не Боже дитя, а безправний слуга свого вождя – перше правило тоталітаризму. Немає місця для свободи совісті – є місце для абсолютного контролю свідомості та дій людини .
Тоталітарні режими вводять не лише заборони, але й вимоги: диктують людині, що вона повинна робити, як думати, де жити, де працювати, що писати й говорити – одне слово, позбавляють її не лише політичної, але й особистої свободи. Бог же ж сотворив людину вільною, покликаною бути господарем на землі, а не гвинтиком певної політичної системи.

СЛОВО №3 (91), вересень-листопад 2022