|
Юрій Григель
Святий і Великий Собор Православної Церкви є зібранням Предстоятелів усіх Помісних Церков, які взаємно визнають одна одну. Спроби скликати його робилися в православному світі впродовж ХХ ст. Перед тим, як він мав відбуватися, багато церковних очільників і коментаторів акцентувало свою увагу на тому, що це визначна подія на тлі багатьох століть . Константинопольський Патріарх наголошував, що довгоочікуваний Великий і Святий Собор стане подією історичного значення. На його думку, головне завдання собору – повернути соборність на всесвітньому рівні в життя Православної Церкви та порушити питання єдності християн на різних рівнях . У 2016 нарешті вдалося скликати це соборне зібрання представників багатьох Православних Церков, хоча й не усіх.
Церква, як Східна, так і Західна, традиційно спирається на канонічні напрацювання перших семи Вселенських соборів. Розкол Християнського Сходу і Заходу в 1054 р., на жаль, унеможливив організацію наступних спільних Вселенських Соборів . Відтоді лише Католицька Церква могла проводити Вселенські Собори, останнім із яких був Другий Ватиканський собор (1962-1965 рр.). Натомість Православна Церква протягом усіх цих століть спромагалася проводити лише Помісні Собори. Після падіння Візантійської та Османської імперій зібрати Всеправославний Собор стало практично неможливим, оскільки Православні Церкви існували окремо одна від одної. Співпраця між ними ще більше ускладнилася особливо після ІІ світової війни, коли радянська влада підпорядкувала собі майже всі Православні Автокефальні Церкви Східної Європи. Давнє бажання провести Великий Всеправославний Собор набуло нової сили у вересні 1961 року. Це час, коли Католицька Церква готувалася до проведення ІІ Ватиканського собору. Константинопольський патріарх Атенагор започаткував православні конференції, які мали на меті підготувати Православний Собор. Відтоді тривав підготовчий процес, хоч він часто й переривався. Порядок тем, які мали б бути розглянуті цим Всеправославним зібранням, установлювався ще з 1976 року. Весь цей час на перешкоді до скликання траплялися різні процедурні труднощі. За 55 років, а саме стільки часу тривала вся клопітка підготовка, було підготовано справді багато матеріалу. Стільки років знадобилося не лише для належної підготовки обраних тем, але й для зміцнення соборної самосвідомості Православної Церкви. Лише за часів Константинопольського патріарха Варфоломія було затверджено перелік Соборових тем і документів. У березні 2014 р. була створена Спеціальна Міжправославна комісія, яка тричі збиралася для прискорення процесу підготовки Святого й Великого Собору. Цей орган уважно переглянув усі попередні домовленості та передсоборові документи. Як наслідок, хоч на міжправославній зустрічі 1976 року розглядалося 80 тем, остаточно було затверджено лише 6: 1) Місія Православної Церкви в сучасному світі; 2) Православна діаспора; 3) Автономія та засоби її проголошення; 4) Таїнство Подружжя та його перешкоди; 5) Важливість посту та його дотримання сьогодні; 6) Відносини Православної Церкви з рештою християнського світу . Підготовчий процес ускладнювався тим, що існують різні центри тяжіння сучасного православного світу, зокрема Константинополь і Москва. Оскільки інтереси цих двох Церков різняться, то на розгляд були дані лише ті документи, які попередньо отримали підтримку всіх помісних церков. Погоджені для розгляду на Соборі теми були невідомі мирянам, а також пересічному православному духовенству. Їхній перелік було важко знайти будь-де. Підготовка Собору залишилася поза увагою громадськості. Звичайно, було кілька причин такого зберігання інформації у вузькому колі. Одною із причин були погані відносини православних лідерів із засобами масової інформації. Організатори не хотіли сильного розголосу та надмірної сенсаційності, аби потім не зазнати розчарування і невдачі, адже вже були невдалі спроби скликання Собору. Тому патріарх Варфоломій, який зробив Собор своєю головною турботою, з великою обережністю розповідав про власні очікування та сподівання . Спочатку проведення такого масштабного зібрання планувалося в храмі Святої Ірини в Стамбулі (колишнього Константинополя). Однак ситуація ускладнилася через погіршення російсько-турецьких політичних відносин. Попри всю символічність цього міста патріарх константинопольський погодився перенести місце проведення Собору в інше місто. Зміна локації призвела до нових труднощів і непорозумінь. Святий і Великий Собор, як його офіційно називають, тривав із 19 по 26 червня 2016 року на острові Крит. На ньому були присутні по архиєрею від Церков-учасниць, кожна з яких мала при голосуванні один голос. Головував «перший серед рівних» – Константинопольський патріарх, який, однак, сидів у оточенні предстоятелів інших помісних Православних церков. Офіційними мовами були: грецька, російська, французька та англійська, а також арабська як робоча мова. Богослужіння в день Святої Трійці відбулося в Соборі Святого Мини. Робочі засідання тривали в православній академії Криту в містечку Колимварі. Повний текст Соборових постанов доступний кількома мовами на офіційному сайті Собору – https://www.holycouncil.org/ За декілька днів до початку Собору, 19 червня 2016 року, Папа Римський Франциск закликав католиків єднатися в молитвах з «православними братами» за успішне проведення Всеправославного собору. У травні 2016 року глава Глава УГКЦ Святослав (Шевчук) написав листа Константинопольському Патріарху, у якому висловив свою підтримку Собору, зазначивши, що «багато хто з ієрархів, які зібралися подумати про проблеми, які стоять, були здивовані, дізнавшись, що Глава Церкви, яку часто описують як найбільшу перешкоду для екуменічного діалогу, підтримуватиме вас щирою молитвою, щоб Божа присутність справді відчувалася у всіх ваших обговореннях, адже „де двоє чи троє зібрані в ім'я Моє, там Я серед них “ (Мф. 18:20),” і запропонувавши Собору “обговорити можливість реалізації спільних проєктів з історії для “очищення пам'яті” та лікування ран минулого”. У відповідь у серпні 2016 року Константинопольський Патріарх подякував Главі УГКЦ за підтримку Всеправославного собору та запевнив, «що наша схильність до діалогу з нашими родинними Церквами була в переважній більшості підтримана під час соборних сесій та офіційно відображена». Всеправославний собор для обговорення попередньо визначених тем мав зібрати єпископів 14 Автокефальних Православних Церков. Однак урешті-решт удалося зібрати представників лише 10 з них: Константинопольської, Олександрійської, Єрусалимської, Сербської, Румунської, Кіпрської, Елладської, Албанської, Польської та Чехословацької. За декілька тижнів до початку Російська, Грузинська, Болгарська та Антіохійська Церкви відмовилися від участі в Соборі. Була відсутня також Православна Церква в Америці, оскільки Константинопольський Патріархат, який його організовував, не визнає її автокефалії, бо вона самовільно надана Московським Патріархатом. Кожна Помісна Церква назвала власні причини своєї неучасті. Однак зовнішні спостерігачі погоджуються, що вони відмовилися приїхати на Собор через гнітючий тиск РПЦ, яка чинила головний опір. Московських Патріарх Кирил вважав ідею Собору цілком реалістичною, але лише до тих пір, поки всі питання соборного процесу йшли в руслі його політичних поглядів. Головною причиною деструктивної позиції Московського Патріархату були його претензії на першість у православному світі. Представники Російської Православної Церкви на різних міжцерковних заходах оспорювали те, що Константинопольський патріарх може бути першим серед інших православних Патріархів. Ці внутрішньоправославні суперечки навіть стали на перешкоді екуменічному діалогу між Католицькою та Православними Церквами. У підсумку Критський Собор 2016 р. не може називатися «Всеправославним», бо в ньому взяли участь лише 10 Церков. Його рішення Критського собору були прийняті не всіма Православними Церквами. Питання обʼєднання православного світу залишається актуальним. Непорозуміння між різними Православними Церквами ще більше ускладнилися після проголошення Константинопольським Патріархатом автокефалії Православної Церкви України. Низка православних патріархатів під тиском Російської Православної Церкви не визнає цього рішення. Проблемні стосунки всередині православʼя блокують католицько-православний екуменічний діалог, а також перешкоджають ефективному християнському свідченню в сучасному секуляризованому суспільстві.
СЛОВО №4 (92), грудень-лютий 2022-2023
|