Семінаристи Дрогобицької духовної семінарії Іван Ставникович та Віталій Найда під час пасхальних свят 2026 р.Б. побували у місті Канів Київської архиєпархії УГКЦ. Тут вони допомагали о. Ігорю Амброзу, який ревно розвиває парафію Успіння Пресвятої Богородиці, дбаючи про духовне зростання місцевої громади та утвердження церковного життя.

Цмоканич Микола


Війна – це трагедія, бо завжди несе із собою біль, розруху, сльози, смерті невинних, руйнацію та жорстокість, яку деколи хочеться назвати просто «нелюдяність». Особливо важко переживається війна тоді, коли приходить усвідомлення, що, насправді, немає жодної нашої вини у тому, що агресор вирішив задовільнити свої імперіалістичні забаганки шляхом вбивств воїнів, цивільних, дітей, вагітних, волонтерів, лікарів, беззбройних та навіть тварин, а також руйнуваннями міст і сіл та грабіжжю. У такій ситуації постає німе питання: «За що Бог так карає нас? Чому це все стається?»
Друзі старозавітнього праведника Йова вважали, що всі біди стаються з ним через якусь його вину, і Бог карає його за якісь гріхи. Проте впродовж цілої однойменної біблійної книги спостерігаємо критику такого однобокого осмислення страждань. Взагалі, за своєю суттю запитання: «За що?» є негативним у тому значенні, що воно розглядає стару дійсність, очевидно, гіршу. Натомість ми як християни знаємо, що Бог навіть зло обертає на добро (Бут 50, 20), а тому маємо ставити питання ще й позитивно: «Для чого?»