Карпінець Михайло

Думка про війну призводить до появи сліз на очах і щемливого болю в душі. Особливо у тих, хто особисто її досвідчив. Вона несе в нашій уяві образи зруйнованих будинків, розбомблених міст чи розстріляних автівок, покинутих на узбіччі доріг, а у наших вухах немовби чутно звуки пострілів, вибухів, свист ракет … і найгіршої картини – ріки крові і гори кісток, як колись описав нашу землю ісповідник віри блаженніший патріарх Йосиф Сліпий.
Мабуть не залишилось жодної людини, життя якої не змінилось із повномасштабною хвилею російської збройної агресії проти України. Воно поділилось на «до» і «після початку» війни. Минулі проблеми чи труднощі, які раніше нас бентежили, зараз не просто відійшли далеко на задній план, але відклалися на потім, на «після війни». Наші храми перестали бути лише місцем для молитов. Цілоденно в них не тільки перед Боже Обличчя заносять гарячі, щирі моління, але трудяться люди доброї волі, допомагаючи військовим і жертвам, які постраждали від агресії ворога.