ВСТУП
Наприкінці XIX ст., коли перші галицькі переселенці почали прибувати до Бразилії та Аргентини, перед Українською Греко-Католицькою Церквою постало нове і непросте завдання: збудувати власні церковні структури на іншому кінці світу — без коштів, без постійного духовенства, у юрисдикційній залежності від латинської ієрархії, в умовах тропічного клімату і мовного бар'єру. Те, що це завдання зрештою виявилося виконаним, є однією з найпромовистіших сторінок в історії УГКЦ. Від перших дерев'яних каплиць 1890-х рр. до Куритибської архиєпархії-митрополії (2014) і Єпархії Покрови Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі (1978) пролягає шлях завдовжки більш як сто років — шлях заснування і розвитку церковних структур серед найчисельніших груп українських переселенців поза межами батьківщини.