Максим Дохняк, «Психологічний аспект пастирського супроводу дітей внутрішньо переміщених осіб» (науковий керівник – п. Бісик Мар’яна, рецензент – о. ліц. Євген Карпінець) Друкувати

ВСТУП
Створивши людину на Свій образ та подобу, Бог обдарував її найбільшим даром – свободою. Володіючи цим даром, людина обирає буття з Творцем або поза Ним, відповідно творить або добро або зло. Одним із проявів неправильного людського вибору на користь зла є війна, багато війн, від яких часто страждають невинні. Тепер, коли терор ранить українську землю, зокрема і найменших її мешканців, дітей, пасторальним пріорітетом стає опіка над ними, адже сам Ісус Христос сказав: «Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене, бо таких Царство Небесне» (Мт. 19, 13).

Читаючи книгу Марії-Терези Заттоні та Джіберто Джілліні можна натрапити на такі слова: «Існують сльози, що існуватимуть довше, ніж зорі на небі ¬¬¬–– і це сльози дітей». Їх, щоправда, може висушити правильний підхід та метод пастиря, який є духовним батьком кожної людини, а тим більше дітей. Тому душпастир повинен добре знати та орієнтуватись у законах психіки, щоб часом не травмувати таку дитину ще більше. Володіючи її знанням, священослужитель, допоможе не тільки зцілитись маленькій особистості, але й познайомитись з Богом.
Тому в основному в праці розкриватиметься психологічний бік супроводу дітей, проте з елементами пастирського богослов’я, що, у певному сенсі, є новаторством. Адже пастирю надзвичайно важливо розуміти внутрішній світ цих дітей, те, як травматичний досвід минулого позначився на ньому і продовжує у свій спосіб визначати теперішній досвід дитини, її почуття, поведінку, сценарії взаємодії з іншими людьми, щоби зрозуміти, у чому полягає зцілення, якою має бути постава й терапевтична взаємодія, щоби допомогти цим дітям і відновити можливість повноцінного психологічного та духовного життя на парафії.
Актуальність обраної теми дослідження полягає у відкритій військовій агресії росії проти України. В результаті якої кількість переміщених осіб, серед яких десятки тисяч дітей, опинились на теренах Заходу України, де церковні спільноти в різний спосіб допомагали як гуманітарно, так і з пошуком житла на парафіяльній території громади. В свою чергу, священослужитель, який її очолює, обов’язково стикнеться і водночас має обов’язок як душпастир опікуватися такими сім’ями. Це, звичайно, вимагає від нього певних знань та дій щодо вже його парафіян, серед яких діти, які є майбутнім Церкви та України.
У цій праці будемо використовувати синтетично-порівняльний метод, що допоможе нам ширше запізнатися із глибиною душпастирського служіння та викликами, які зустріне священослужитель при супроводі переміщених дітей. Метою нашої дипломної праці є висвітлення духовних та психологічних аспектів у пастирському служінні дітям, які були переміщені внаслідок російсько-української війни.
У цьому контексті будуть відкриватися розділи дипломної роботи. У першому з них, який, в свою чергу, складається з двох підпунктів, зосередимо увагу на ціль, завдання та форми пастирської опіки. Перший підпункт розкриває перший спектр емоцій, з яким стикнеться священослужитель при праці з дитиною ВПО. Водночас починаючи супровід, священик повинен мати не тільки знання тонкощів дитячої емоційної сфери психіки, але й усвідомлення того, що є ще й душпастирем, місія якого має свої завдання. У другому підпункті першого розділу розглядаємо, як можна у різних формах можна поєднати знання психології та буття священика, як душпастиря.
Другий розділ роботи складається із трьох підпунктів та здебільшого присвячений психологічній частці дитини. Зокрема, перший підпункт стосується психотравмуючої події, яку через терор росії на власному досвіді відчули діти, її відбиток, який вона лишає, та наслідки психотравми в подальшому житті особистості. Другий підпункт присвячений значенню втрати у житті дитини та широко представляє психологічні процеси, які її супроводжують. Особливо цей підпукт породжує чимало екзистенційних питань до дорослих людей та від постави яких буде залежати доля дитини. Саме третій підпункт розділу акцентує на ній увагу, адже дитині, яка пережила травматичну подію, залишається покладатися лиш на знання старших, а дорослим, в свою чергу, потрібно знати, як допомогти їй у цій нелегкій внутрішній боротьбі із дорослим досвідом.
Третій розділ об’єднує у собі богословські та психологічні елементи і, подібно до попереднього, складається з трьох підпунктів. У першому описано, як наповнення любов'ю до Бога та безумовна любов з боку дорослих, яка проявляється різними способами, допомагає дитині зцілитись і, переборовши негативній емоції, самій почати любити. У другому підпункті зосереджено увагу на дієвості і силі молитви та як за її допомогою відбувається зустріч з собою, Богом, іншими людьми, а відтак і зцілення. Структура третього підпункту описує кілька етапів пережиття втрати та як допомогти дітям у її пережитті, адже більшість маленьких парафіян, які переїхали зі східних терен, є нею навантажені.
Однією з проблем, яка постала в часі написання нашої праці, є відсутність літератури, яка була б написана самими душпастирями та в якій передавали власний досвід служіння переміщеним особам на тлі війни. Тому, так як в основному переважають психологічні напрацювання, окрім деяких місць, в праці будемо використовувати слово «дорослий» як синонім до слова душпастир з метою запобігання плутанини при цитуванні і глибшому ознайомленні літератури. Однак вдалося відшукати книги о. Арнальдо Панґрацці, який є чернець ордену камілліанців, професор Міжнародного богословського інституту душпастирства у сфері охорони здоров’я. Деякі з його книг були перекладені українською мовою, що полегшило їх інтегрування у працю та допомогло ширше розкрити аспекти душпастирського служінння. На їхній основі будуть будуватися деякі підпункти, в яких заторкується тема душпастирства, а саме: коли будемо розглядати завдання душпастирства, різні форми опіки над дітьми, його допомогу при пережитті втрати та інші. Також будемо звертатися до душпастирських напрацювань владики Ярослава Приріза, листів-послань митрополита Андрея Шептицького до священиків, отця-єзуїта Юзефа Авґустина Ансельма Ґрюна, який є монахом-бенедиктинцем, кардинала Вальтера Каспера та інших.
ВИСНОВКИ
У нашій дипломній роботі ми намагалися показати важливість ролі душпастиря у супровіді дітей ВПО та ступінь впливу війни на їхнє психічне здоров’я. Із цією метою на початку першого розділу ми розглянули домінантні емоції, з якими зустрінеться душпастир при супровіді маленької особи, яка на власній шкірі відчула холодну реальність війни. Надалі ми розглянули критерії священика як душпастиря, базуючись на роздумах та посланнях владики Ярослава Приріза та митрополита Андрея Шептицького. Досліджуючи їхні напрацювання, ми побачили, яким повинен бути священик, чим має володіти і що зобов’язаний робити для того, щоб стати для маленьких переміщених осіб справжнім духовним батьком, до якого вони б горнулися та через приклад якого б освячувались.
Як і було заплановано, ще однією метою другого підрозділу, було висвітлення основних складових форм патирської опіки: катехиза, слухання, гуртування дітей тощо. Як і було передбачено у «Вступі», ми описали стежки, якими пастир може здійснювати супровід дитини зі східних терен України, та як поєднання духовних й психологічних компонентів допомагає у зціленні та зростанні дитини у християнському і національному плані.
У другому розділі ми проаналізували вплив психотравмуючої події на дитину у зв’язку з політичною ситуацією і показали стереотип про те, що дитина через недостатній життєвий досвід не розуміє стресової глибини травматичної події, не може по-справжньому відчути всього трагізму нещасного випадку, а отже, не зазнає психічної травматизації і, загалом, не відчуває страждання у повному його сенсі. У другому підпункті нашої роботи ми дослідили значення втрати у дитячому віці, психологічні процеси, які її супроводжують, коли дитина переживає нормальну реакцію горя, а коли патологічну, емоції та етапи, які її супроводжують. Завершальний пукт другого розділу стосується постави дорослих та як вони, як люди з глибшим психолгічним та духовним досвідом, можуть допомогти дитині справитися з емоціями, які часто є неконтрольованими і пов’язані як з травматичним досвідом, який переживають, так і з віковими особливостями дитини.
Третій розділ, який синергічно поєднав духовні та психологічні теми, на своєму початку розкриває, як прищеплення дитини до любові Божої, безумовне прийняття та любов з боку дорослої особи допомагає дитині зцілитись та самій стати її носієм. У другому підпункті ми дослідили, як така могутня емоція як страх, з яким боряться, але він набуває ще більшої сили, перемагається у молитві, як зустріччю в любові з Богом, та стосунку дитини між Ним, собою, та спільнотою якою є Церква. Третій пункт розділу окреслив напрямні шляхи допомоги дітям ВПО у пережитті втрати близької людини. У ньому ми описали важливий момент страждання, його етапи, і що навіть воно антиномічно може бути сповнене близькості при втраті.
Необхідно зазначити, що наше дослідження не претендує на повну об’єктивність та абсолютність у вирішенні дотичних проблем чи питань, але залишається тільки спробою звернути увагу на доцільність психологічного аспекту у пастирській опіці дітей. Адже обрана нами тема є дослідженням лиш однієї частини психологічного аспекту пастирського служіння дітям ВПО та яка тісно пов’язана з різними науковими та богословськими дисциплінами, а тому потребує багатьох досліджень та доповнень.
Наші пропозиції щодо подальших досліджень грунтуються зокрема на труднощах, які виникали під час написання дипломної роботи і не дозволили відкрити ширшу гаму тем, пов’язаних із пастирською опікою переміщених дітей. Маємо на увазі недостатню кількість матеріалу та літератури, яка допомогла ширше розкрити обрану нами тематику та яка в своїй більшості є іноземного походження, що ускладнювало її пристосування до наших українських реалій. Однак запропонована праця у перспективі може бути заохоченням до інших детальних дослідженнь допомоги таким дітям у церковному середовищі, включаючи поміч рідним та близьким, їх супровід безпосередньо біля або у зонах конфлікту, а також подальша пастирська опіка над ними, як осілих парафіян.
ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ І 6
ЗМІСТ ПАСТИРСЬКОЇ ОПІКИ ДІТЕЙ ВПО 6
1. Ціль і завдання пастирської опіки дітей 6
2. Форми пастирської опіки 13
РОЗДІЛ ІІ 20
ПСИХОЕМОЦІЙНИЙ СТАН ДІТЕЙ ВПО 20
1. Поняття психотравмуючої події у дітей 20
2. Значення втрати у дитячому віці 24
3. Важливість постави дорослих 32
РОЗДІЛ ІІІ 39
ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ У ПАСТИРСЬКОМУ СУПРОВІДІ ДІТЕЙ ВПО 39
1. Психологічні та духовні методи зцілення любов’ю 39
2. Подолання страху у молитві 46
3. Допомога дітям ВПО у пережитті втрати 52
ВИСНОВКИ 58
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 60