Захаряк Павло

Святий Іван XXIII
Анджело Джузеппе Ронкаллі народився у 1881 році на півночі Італії в містечку Сотто-іль-Монте. Походив із багатодітної сім’ї. 28 жовтня 1958 року обраний папою римським. Саме за понтифікату папи Івана XXIII особливо помітно змінилося ставлення Католицької Церкви до екуменізму. Понтифік відчував необхідність Собору та визначив його цілі. Тому в 1962 році скликав ІІ Ватиканський Собор, який здійснив кардинальні перетворення в Католицькій Церкві. На собор були запрошені спостерігачі з інших християнських конфесій, а найбільше з боку православних. Однією з найважливіших цілей, яку папа поклав у серця Отців Собору, – це шукати способів об’єднання всіх християн в одну Христову Церкву . У 1963 році папа ІванXXIII, звертаючись до учасників екуменічного руху, відзначив досягнення Велеградських конгресів як таких, що відроджують дух надії у справі поєднання вірних.

Святий Павло VI
Джованні Баттіста Монтіні народився у 1897 р. в сім’ї адвоката й видатного католицького діяча в м. Кончесіо в північноіталійській провінції Брешія . У 1963 році Джованні Монтіні, обраний Наступником святого Петра, прийняв ім’я Павло VI. У своїй «програмній» енцикліці «Ecclesiam Suam» св. Павло VI визначив дві головні лінії понтифікату. Однією з них було відновлення повної єдності серед християн. Через шість днів після вибору Павло VI оголосив про відновлення роботи ІІ Ватиканського собору, який, згідно з канонічним правом, припинився, коли помер папа Іван ХХІІІ. Його понтифікат став пошуком повного сопричастя насамперед із Православними Церквами . 5 січня 1964 року в Єрусалимі відбулася історична подія – зустріч константинопольського патріарха Атенагора Ι і папи римського Павла VI, що стала першою зустріччю предстоятелів обох Церков від 1439 року. 7 грудня 1965 року одночасно в Римі та Стамбулі відбулося взаємне зняття анатем 1054 року. Ця подія дала відлік новій ері православно-католицького богословського діалогу .
Святий Шарбель
Юсеф Маклуф – майбутній святий Шарбель – народився в 1828 році на високогір’ї Лівану в дуже побожній, працелюбній і аскетичній сім’ї. У віці 23-х років вступив до монастиря. Був пустельником, жив у монастирі св. Марона в Лівані. Ще за життя Св. Шарбель був відомий як чудотворець, а після смерті число зцілень за його заступництвом зросло. На могилі святого з'явилося незвичайне сяйво, про яке свідчили багато людей, у тому числі й місцевий мусульманський префект. Це сяйво неможливо було пояснити раціонально. Урешті-решт влада дала дозвіл відкрити труну. Тіло святого відлюдника виявилося нетлінним, а через 4 місяці труну знову відкрили, у присутності комісії експертів, які підтвердили, що тіло збереглося в такому стані, ніби його щойно поклали в труну . Папа Павло VI, який провадив беатифікацію і канонізацію Шарбеля Маклуфа, назвав його найбільшим святим XX століття. Багатьох таке твердження дуже дивує, адже відомо, що Шарбель помер у 1898 році. Тобто за логікою мав би бути святим XIX століття. Дехто думає, що назвали його святим XX століття тому, що найбільше чудес за його заступництвом уже відбулося по його смерті у XX столітті. Однак насправді його значення набагато глибше. Серед тих, хто отримав зцілення біля могили ліванського подвижника, були люди різних релігійних переконань: католики, православні, вірні Вірменської Апостольської Церкви, протестанти, мусульмани. Тому Шарбель став екуменічним святим, який після своєї смерті почав мирити людей різних релігійних переконань .
Священномученик Йосафат Кунцевич
Великий син волинської землі Іван (Йосафат) Кунцевич народився 1580 р. в міщанській родині. У 1604 році він вступає до запустілого монастиря Пресвятої Трійці у Вільні. Пострижений у ченці самим Київським митрополитом Іпатієм Потієм, приймає чернече ім’я Йосафат. У 1609 році Йосафат Кунцевич був висвячений митрополитом Іпатієм Потієм на священника. Своїми повчаннями, лагідністю, милостинею «притягав» до Унійної Київської Церкви багато людей . Він зрозумів своє післанництво бути свідком церковної єдності й тому заздалегідь готувався до мученицької смерті за об’єднання всіх християн . У 1618 році після смерті старенького архиєпископа Гедеона Йосафат Кунцевич став архиєпископом Полоцьким. Завдяки своєму переконливому слову він здобув авторитет не тільки серед своїх парафіян, але й серед представників інших конфесій, зокрема юдеїв. Освічених протестантів архиєпископ приваблював вишуканістю аргументів, а противників Берестейської унії – знаннями східних традицій. Недруги навіть називали ченця «душехватом» . Восени 1623 року Йосафат збирався до Вітебська. Тоді прихильні до нього особи відраджували архиєпископа, бо вітебчани змовилися його вбити. Йосафат відповів: «Я не боюся смерті, а на мучеництво я готовий! Дав би Бог, щоб я був гідний за святу єдність пролити свою кров!». 12 листопада 1623 року Йосафат за церковну єдність постраждав мученицькою смертю. Римський Апостольський Престол у 1867 р. проголосив Йосафата святим та «Апостолом З’єднання» .
Пратулинські мученики
Село Пратулин знаходиться неподалік міста Холм у Польщі, яке було осідком Холмської єпархії Греко-Католицької Церкви. Жителі цього села, залишаючись вірними батьківській вірі, не хотіли переходити на російське православ’я, яке царська Росія насильно запроваджувала, зайнявши Підляшшя . У березні 1871 року єпископську владу в Холмській єпархії захопив о. Маркил Попель, який був переконаним москвофілом. На цю посаду його призначила російська імперська влада, однак папа Римський цього призначення не визнав. Попель почав робити підготовчі заходи з насильного переведення греко-католиків у православ’я. У багатьох місцевостях Холмської єпархії греко-католики чинили енергійний спротив, за що були репресовані. Найбільш відомий випадок непокори відбувся в січні 1874 року в селі Пратулин . Біля місцевого храму зібралося понад 500 вірних греко-католиків із метою захистити його від Російської Православної Церкви . Їм протистояли російські військові. Спершу вони намагалися переконати греко-католиків відступити від церкви, а далі почали наступ і старалися розігнати захисників пратулинського храму ударами прикладів і багнетів. Селяни протиставили їм дрючки й каміння. У тому рукопашному бою регулярні війська не здобули очевидної переваги. Приблизно о 12 годині солдати почали стріляти. Тоді селяни, за деякими свідченнями, стали навколішки й почали співати церковні пісні. Від куль на місці загинуло дев’ять чоловік, один важкопоранений помер ще того дня, а троє інших – наступного. Крім 13 загиблих, унаслідок розстрілу було поранено близько 180 осіб, на Сибір було вивезено понад 580 осіб. 6 жовтня 1996 року на 400-ту річницю Берестейської унії папа Іван Павло II проголосив мучеників із Пратулина блаженними. Їх пам'ять ушановуємо 23 січня.
Уманські мученики
Ведучи мову про нищення російським імперським урядом Унійної Київської Церкви на Правобережжі у XVIII столітті, то не можемо не згадати т.зв. уманських мучеників, що загинули 1768 року . Гайдамаки, які діяли на окупованих Російською імперією територіях, виганяли та винищували унійних священників. Коліївщина була перейнята російсько-православною ідеологією. У червні 1768 року гайдамаки здобули Умань і увірвалися до місцевого василіанського монастиря. Там на чолі з ігуменом о. Іраклієм Костецьким залишалися о. Іван Левицький, о. Ілля Магерович, о. Ліберій Очавський та брат Методій Маєвський, які перед самим нападом сповідали людей. Опісля весь нарід клякнув, і о. Костецький уділив повний відпуст, заохочуючи їх до мученицької смерті за святу католицьку віру. Коли гайдамаки вдерлися до монастиря, то з отців Левицького, Магеровича й Очавського обдерли одежу й буками погнали від монастиря до ратуші, де списами їх закололи. Брат Маєвський загинув у монастирі. А о. Костецького знайшли в каплиці, прострелили та раненого тягли, щоб показав, де сховані монастирські «скарби». Опісля тягли його до своїх ватажків, але о. Костецький відмовився покинути монастир. Тоді на порозі монастиря його застрелили й мертвого покололи списами .

Подвижники, які відстоювали церковну єдність//СЛОВО №4 (88), грудень-лютий 2021-2022.