Ковівчак Роман

Древня Київська митрополія охоплювала широкі території сучасних України, Росії, Білорусі, Литви та Польщі. Її історичні джерела зазвичай пов’язують із Хрещенням Русі-України святим Володимиром Великим у 988 р. Тоді ще не було розділення між Константинопольським і Римським Престолами, а тому Київська Церква була в єдності з Християнським Заходом і Сходом. Після розколу 1054 р. Київська Церква, оскільки перебувала в юрисдикції Константинопольського Патріарха, поступово відступила від єдності з Римським Апостольським Престолом. Проте руський народ відчував важливість єдності Церков і всіляко прагнув її реалізувати.

Перші спроби церковного поєднання
Коли схизма між Церквами стала доконаним фактом, особливо після знищення Константинополя хрестоносцями 1204 р., постало питання усунення схизми. Спробу укладення унії бачимо за часів правління князя Данила в Галицько-Волинському князівстві. Натоді руські землі потерпали від монголо-татар. Князь Данило старався протистояти їм, хоч сили були нерівними. Папа Інокентій IV запропонував князю унію з Римським Престолом, пообіцявши допомогу в боротьбі з монголами. Переговори між князем і папою розпочалися в 1247 р. і завершилися коронацією Данила в 1253 р. Проте папа не зумів зорганізувати католицьке лицарство на боротьбу з ордою. Тому унія не мала успіху . Ще одна спроба відновлення церковної єдності була здійснена на ІІ Ліонському соборі 1274 р. Згодом у 1396 р. київський митрополит Кипріан звернувся до константинопольського патріарха з проєктом провести Вселенський Собор на Русі для досягнення єдності між Сходом і Заходом. Про потребу об’єднання говорив і митрополит Григорій Цамблак на Соборі в Констанці 1418 р.
Флорентійська унія
Важлива спроба поєднання християн була здійснена на Флорентійському соборі 1438-1445 рр. Метою цього собору було подолати протиріччя між християнами й укласти унію між Західною (Католицькою) та Східною (Православною) Церквами. Київську Церкву на соборі представляв київський митрополит Ісидор. Він розіслав по своїй розлогій митрополії окружне послання, у якому розповідав про укладення унії. Польський король Владислав прихильно поставився до Флорентійської церковної унії. Те саме зробив київський князь Олелько. Король Владислав навіть видав указ, який мав надати русинам Польщі та Угорщини рівні права з латинянами, але, на жаль, це рішення не втілилося в життя, бо Владислав невдовзі загинув у битві при Варні. На Московщині, яка також перебувала в юрисдикції Київського митрополита, до Ісидора поставилися вороже. Його арештували й звинуватили в єресі. Причини того, що князь Василій не прийняв Ісидора та не визнав його місії, мабуть, були суто політичні. Він прагнув панування Москви на всіх руських землях, а для цього хотів утвердити її як духовний центр усієї Русі. До того ж, прийняти унію означало б певне підпорядкування папі, а також союз із Польщею, Литвою й Тевтонським орденом, які були для Москви ворогами. Унію греків і латинян у Москві проголосили відходом від православ’я .
Таким чином через несприйняття Флорентійської унії 1439 р. Київська митрополія розділилася на дві частини. Її північна частина, яка перебувала під впливом Московської державної влади, обрала власного Митрополита, фактично вступивши в церковний розкол з Константинопольським Патріархатом. Це спричинило ізоляцію Московської Митрополії, яка тривала аж до 1686 р., коли Константинопольський Патріарх Єремія ІІ поставив у Москві патріарха. Південно-західні території Київської Церкви, які знаходилися на території Литви і Польщі, були більше відкриті на Флорентійську церковну єдність. Характеризуючи постфлорентійський період, слід згадати про послання митрополита Мисаїла до папи Сикста IV в 1476 р., у якому він викладає свою ісповідь віри, основану на Флорентійському соборі . Королі Речі Посполитої у 1504 і 1543 рр. підтверджували рівні права Східної і Західної Церков у своїй державі під умовою вірності Флорентійській унії. Якийсь час вірні Київської Церкви перебували в єдності з Римським Апостольським Престолом, але згодом знову втратили її .
Берестейська унія
У 1595–1596 рр. київська ієрархія на чолі з митрополитом Михаїлом Рогозою довершила порозуміння з Римською Апостольською Столицею, підписавши Берестейську унію. Ця ініціатива з’явилася в середовищі церковної ієрархії. Причини унії дослідники бачать у глибокому кризовому стані, який охопив різні сфери церковного життя. Церковна дисципліна була ослабленою, у церковні справи втручалися світські особи, а освіченість духовенства й, відповідно, парафіян була низькою. Допомоги від Східних Церков годі було очікувати, бо їм самим нелегко жилося під владою мусульман. Також великою проблемою був протестантизм, який ширився у рядах вірних .
Після довгого приготування в 1595 р. єпископи Київської Церкви зібралися в м. Бересті й ухвалили рішення укласти унію з Римським Апостольським Престолом. Вони бажали реформи Церкви та сподівалися досягти її шляхом поєднання з Римом. Берестейська унія головно перейняла постанови Флорентійського собору. У 1595 р. єпископи уклали «Артикули, для яких потребуємо гарантії панів римлян перше, аніж приступимо до єдності з Римською Церквою». У них вони виклали своє бачення церковної єдності. Єпископи визнали верховенство Римського папи й католицьке вчення, але й водночас виразно ведуть мову про намір обстоювати та зміцнювати самобутність Київської Церкви . В артикулах 2, 3, 4, 6, 7, 8, 22, 23, 24 ідеться про необхідність збереження богослужбових практик. У низці інших артикулів, зокрема у 9, 10, 11, 18, 19, акцентовано увагу на потребі збереження традицій, що склалися в Київській Церкві та, зокрема, стосовно управління Церквою. У 13 артикулі церковні ієрархи писали: «Якби з часом, по Божій волі, й інші брати нашого народу і релігії грецької приступили до цієї ж святої єдності, то щоб вони не докоряли нам за те, що ми випередили їх в цій єдності. Бо ми повинні були так поступити з певних і шанобливих причин заради згоди в християнській Речі Посполитій і щоб уникнути подальшого розладу і незгоди».
Для укладення єдності Київської Церкви з Римським Апостольським Престолом до Риму вирушили єпископи Іпатій Потій та Кирило Терлецький. 23 грудня 1595 р. на врочистій церемонії в Римі унію було затверджено. По поверненні єпископів-посланців із Риму єдність Церкви було врочисто проголошено на Берестейському соборі 1596 р. .
В утвердженні Берестейської церковної унії важливу роль відіграв унійний митрополит Іпатій Потій. У своїх працях та проповідях він часто торкався теми єдності Церкви, ревно обстоюючи унію та переконуючи інших, що возз’єднання Київської та Римської Церков не було чимось новим. Владика Іпатій підкреслював, що Київська митрополія відновила первісну єдність Київської Церкви з Римським престолом, яка існувала здавна та була відновлена Флорентійським собором, що мав уселенський статус. Для того, щоб переконати вірних Київської Церкви в правильності й законності дій церковної ієрархії, Іпатій Потій видає книгу «Оборона Флорентійського собору».
Берестейська церковна унія привела до поділу Київської Церкви. Одночасно в Бересті в жовтні 1596 р. відбувалися дві події: унійний собор і антиунійне зібрання. Церковний поділ був формально закріплений, коли єрусалимський патріарх Теофан у березні 1620 р. за наполяганням козаків поставив паралельну ієрархію для нез’єдиненої сторони. Відтоді дальша історія Київської Церкви розвивається у двох «крилах». Слід підкреслити, що ієрархічна спадкоємність її унійної частини не зазнала перерви від Володимирового Хрещення 988 р. і аж до наших часів.
Ужгородська унія
Ужгородською унією 1646 р. називають приєднання до Римського Апостольського Престолу кількох десятків священників Мукачівської єпархії.
Основними причинами унії історики вважають важкий стан Мукачівської єпархії на Закарпатті. Землі цього регіону були майданчиком політичної конкуренції Австрії й Трансільванії. На території Закарпаття, як і в Західній Європі в цілому, точилася гостра боротьба між латинянами, русинами й протестантами. Більшість парафій Мукачівської єпархії від 1588 були розташовані на землях протестантських князів Ракоці. І як наслідок, Руська Церква ставала об’єктом релігійного тиску.
Поряд із політичними чинниками були ще й інші, зокрема важке економічне й правове становище русинів-українців, низький освітній рівень духовенства, залежність єпископів від іноконфесійної світської еліти. Важливим чинником поширення ідеї єдності з Римським Апостольським Престолом стали проунійні настрої, що поширювалися після Берестейської церковної унії 1596 р. Усе це в результаті склало передумови до укладення церковної унії на землях Закарпаття.
24 квітня 1646р. в Ужгородському замку на запрошення його власниці Анни Другет, дружини місцевого магната Яноша Другета, зібралися 63 священники Мукачівської єпархії. Тут же був присутній латинський єпископ Юрій Якушич із м. Егер. Ключовою особою Ужгородської унії був Петро Партеній, який пізніше став першим унійним єпископом на Закарпатті. Згідно з умовами унії, за русинами-українцями зберігався візантійський обряд богослужіння, певна автономія у вирішенні церковних справ і т.д. Загалом положення Ужгородської унії співпадали з артикулами Берестейської унії 1596 р. Початково поширення унії було повільним і конфліктним. До неї пристало менше 10 % парафій. Їй протистояли протестантські князі. Не сприяло унії й те, що унійний Мукачівський єпископ і духовенство були фактично залежні від латинської церковної ієрархії. Така нездорова та невизначена ситуація тривала до 1771 р., коли папа Климент XIV канонічно заснував Мукачівську єпархію, проголосивши її незалежність від латинського Егерського єпископа.
Дивлячись на історію нашої Церкви, бачимо, що наш народ усвідомлював важливість церковної єдності й, незважаючи на перешкоди, усіляко старався її реалізувати. Так із плином часу унійна Церква стала важливою складовою ідентичності українського народу. Саме завдяки їй українцям удалося протидіяти асиміляції з боку тогочасних держав, таких як Річ Посполита, Москва, Угорщина та інші. Наш народ зумів зберегти свою національну самосвідомість.

Історія сопричастя Київської та Римської Церков // СЛОВО №4 (88), грудень-лютий 2021-2022