June 2012
|
ВСТУП За роки незалежності України гостро постало питання окреслення моделі майбутнього розвитку її Церков й нації. Хто ми? Чого прагнемо? Таким чином виникає необхідність окреслити власну ідентичність. Минуле постає для людини чи народу точкою відліку, коренем її існування, призмою переосмислення свого теперішнього та окресленням шляху у майбутнє. Важливе місце має поняття «ідея», яке є виразом світогляду, відбиттям дійсності у людській свідомості та виражає ставлення її до навколишнього світу . Протягом останніх років в середовищі українських церковних кіл зауважується зацікавлення «київською ідеєю». Адже Київ належить до числа найдавніших міст України, в минулому це – княжа столиця, і з ним пов’язують ідею «Святого Міста», «священого приємства», «хрещальної купелі». Протягом століть він зумів зберегти свою особливу духовну місію .
Детальніше...
|
|
|
Роман СЛАВИЧ
У своїй подорожі до Царства Небесного ми наблизилися до моменту зустрічі з Богом лицем в лице – у Пресвятій Євхаристії. Його присутність серед нас і в нас стає живою реальністю, позаяк, за словами самого Христа: «Хто споживає тіло моє і кров мою п'є, той у мені перебуває, а я – в ньому» (Йо. 6, 56). Також прийняття Христа є запорукою нашого спасіння, що сповнюється у житті вічному (див. Йо. 6, 54 ).
Детальніше...
|
|
|
о.Мирон Бендик, ректор і викладач
31 березня 1991 р. на Львівську митрополичу катедру повернувся патріарх Мирослав Іван (Любачівський). Йому належить обґрунтування бачення УГКЦ в новій Україні і східній діаспорі, місця УГКЦ як Київської Церкви у Вселенській Церкві, де вона - Церква-Сестра для інших Помісних Католицьких Церков. Разом із тим, Любачівський робить перші кроки до відновлення київської еклезіологічної моделі «подвійної лояльності» з Римом і Царгородом. Ці кроки виглядають профетичною альтернативою існуючому екуменізмові періоду 70-90-х років, який потрапив у глибоку кризу, а також накреслюють для Київської Церкви її шляхи в XXI столітті і III тисячолітті християнства. Проблемою першорядної ваги в 90-х роках було нерозуміння і навіть ігнорування помісності УГКЦ, як і того факту, що у відносинах з іншими Церквами вона є їхньою Церквою-Сестрою.
Детальніше...
|
|
|
16 червня 2012 р.Б. в Дрогобицькій Духовній Семінарії відбулися урочистості з нагоди закінчення навчання її 17 випускниками. З цієї нагоди преосвященний владика Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Архиєрейську Божественну Літургію. Владиці співслужили ректорат, викладачі семінарії та друзі і знайомі священики колишніх семінаристів. Після Літургії випускники отримали дипломи та отримали з рук преосвященного Ярослава нижчі свячення (свіченосця, читця-співця та піддиякона).
Детальніше...
|
|
|
Слава Ісусу Христу!
Всесвітліший отче Ректоре! Всечесні отці! Дорогі семінаристи, випускники нашої семінарії, улюблені брати і сестри у Христі!
Сьогодні стоїмо перед Божим Престолом і наші серця наповнюються величними почуттями радості, адже Божа благодать зібрала нас у цьому семінарійному храмі, щоб на завершення урочистого Ювілею 15 річчя Дрогобицької Духовної Семінарії ми спільно могли поблагодарити Бога за його щедрі дари, які Він посилав нам впродовж цього періоду часу. Сьогодні семінарія дає й свій маленький дар Богові – 17 своїх випускників, яким ми сьогодні вручаємо дипломи та уділяємо нижчі свячення.
Детальніше...
|
|
|
Володимир Богенчук
Після потопу, як видно зі старозавітньої історії, гріхи між людьми таки множилися… Люди перестали шанувати Бога, а, переставши шанувати, стали зовсім забувати Його. Коли ж істинного Бога забули, а в совісті, однак, залишалося чуття, що не можна бути без Нього, то Його місце зайняли сонце, місяць, зірки та інші творіння справжнього Бога. Це і називається ідолопоклонством, ідолослужінням, чи, інакше, язичництвом. Пізнання істинного Бога в первісні часи світу збереглося в потомстві Сима, одного з трьох синів Ноя.
Детальніше...
|
|
|
Антон БОРИС
Святість життя, як постійний пошук Бога, Його волі, як вдячність за любов, яку Він показав на хресті, починається з бажання наслідувати свого Спаса та Його любов. Історія нашої Церкви складається з різних подій. Як відомо, історію творить людина. Саме її вчинки визначають вектор історичного розвитку. Про життя людей, котрі змінювали цей вектор у напрямку до Бога, відомо майже все від моменту їх народження аж до смерті. Їхнє життя сповнене чеснотами, які ми прагнемо наслідувати. Особливо захоплює любов до Бога, своєї Батьківщини, інших людей. Саме завдяки цій любові, вони не боялись віддати задля блага народу навіть власне життя. Безсумнівно, життя таких людей варте наслідування, хоч, здебільшого, те, що вони зробили для Батьківщини й Церкви, – було ціною власної крові. Свята Церква проголошує їх святими, або мучениками.
Детальніше...
|
|
|
Ушанування пам’яті, зокрема ювілейних дат великих постатей і діячів нашої Церкви та народу не є лише одноденною згадкою про їхнє життя і труди у форматі молитовних панахид і мистецьких заходів. Це передусім наша духовна зустріч із цією непересічною постаттю, під час якої можливий позачасовий діалог з нею через молитву, пізнання її життєвих кроків і діяльності, місця і значення в історії, ознайомлення із її творчою спадщиною, обмін досвідом.
Детальніше...
|
|
|
4 червня 2012 р. Б. семінарійна спільнота взяла участь у святкуваннях храмового празника катедрального собору Самбірсько-Дрогобицької Єпархії. З цієї нагоди Архиєрейську Божественну Літургію очолив Преосвященніший владика Венедикт (Алексійчук), єпископ-помічник Львівської Архиєпархії, у співслужінні владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, та владики Юліана, вислуженого єпископа, а також численного єпархіального духовенства.
Детальніше...
|
|
|
о.Мирон Бендик, ректор і викладач
Минуло декілька місяців після яскравого й історичного паломництва Папи Римського Івана Павла II в Україну. Про значення цього паломництва для Української Церкви і держави було сказано й написано багато. Не менше сказано про унікальну постать цього папи, сила духа якого долає фізичну неміч. Папа на декілька днів зумів зінтегрувати навколо себе дуже неоднорідне українське суспільство. Ентузіазм, що панував серед людей, які зустрічали папу Івана Павла II, можна було побачити хіба що в дні проголошення державної самостійності.
Детальніше...
|
|
|