October 2009
|
Загальна інформаціяМала Семінарія діє при Дрогобицькій Духовній Семінарії від під проводом ректорату Дрогобицької Духовної Семінарії. На даний час навчання в Малій семінарії відбувається один раз на тиждень. Існують три курси, на яких навчаються хлопці шкільного віку - учні 8-11 класів загальноосвітніх шкіл або інших навчальних закладів м. Дрогобича та інших міст регіону. Викладачами тут є студенти старших курсів (4-6) Дрогобицької семінарії. Ідея створення нашої Малої Семінарії при Дрогобицькій Духовній Семінарії блаженних священномучеників Северина, Якима та Віталія виникла з переконання, що молоді люди мають мати можливість поглиблювати свої знання і досвід духовного та церковного життя, а також отримувати ґрунтовну підготовку для вступу в Семінарію. У цьому сенсі наша Мала семінарія є близькою до Нижчої семінарії, про яку говорить Кодекс Канонів Східних Церков (пор.: кан. 331 §1 ККСЦ; 332 §1, 334 §1-3 ККСЦ). У нашій Малій семінарії навчаються головним чином ті, хто виявляє ознаки покликання до священнослужіння, з метою легшого і виразнішого його розпізнання, плекання і розвитку (пор.: кан. 331 §1 ККСЦ ). Навчатися можуть також ті, хто не виявляє ознак покликання до духовного стану, але бажає виконувати певні служіння в Церкві або просто бажає отримати глибше знання церковних дисциплін і поглибити власне духовне життя (пор.: кан. 331 §1 ККСЦ). Навчання в Малій семінарії не означає, що її випускник обов’язково має вступати до Семінарії. За належною допомогою з боку проводу Малої семінарії в учнях плекається вміння вільно і відповідально приймати особисті рішення у світлі Євангелія. Основним завданням нашої Малої семінарії є допомогти юнакові зробити вільний вибір свого майбутнього та виховувати його до життя у спільноті; ввести його у молитовне й таїнственне життя; ознайомити зі Святим Письмом, Катехизмом, літургікою та церковною історією. Після закінчення навчання видається Свідоцтво про закінчення Малої семінарії. До програми Малої семінарії, окрім навчальної частини, входять духовні та культурно-пізнавальні заходи (відвідування святих місць, монастирів, храмів, музеїв, екскурсії, зустрічі, спільна літургійна молитва, відпочинок на природі тощо).
Детальніше...
|
|
|
Яку роль церковний спів займає в житті людини – це окрема тема. Хочеться нагадати лише, що музика і спів гуртують людей, позитивно впливають на формування характеру, розвиток естетичного смаку, а також абстрактного і логічного мислення. Семінаристи Дрогобицької Духовної Семінарії мають усі можливості розвивати свої музичні здібності. У курс навчання співу введено такі предмети, як: постановка голосу, церковний спів, слухання музики. Брати мають можливість співати в семінарійному хорі „Оранта”. Колектив заснований весною 1998 р. за ініціативи самих студентів з метою супроводжувати богослужіння Семінарії. Саме тоді у Кафедральному Соборі м. Дрогобича хор заспівав першу Св. Літургію (муз. Я. Смеречанського). Назва хору з’явилася у 2000 році, коли колектив взяв участь у ювілейному концерті присвяченому 2000-ттю християнства у палаці культури «Україна» м. Києва. Разом із нар. артисткою Ніною Матвієнко та інш. провідними колективами держави виконував кантату-молитву Г. Гаврилець «Ввійди і ти у цей Собор» звернену до «Оранти». Хористи отримали настільки багато вражень від вивчення кантати, спільних репетицій над цим твором, що вирішили назвати колектив – «Оранта». У здійсненні розвитку музичних здібностей хористів важлива і відповідальна роль відводиться викладачеві з постановки голосу. Слід наголосити на тому, що у кожного з них різний вік, музична підготовка, а це впливає на особливості голосу людини. Тому основною формою навчальної роботи з постановки голосу є індивідуальні заняття. Їх зміст, методи та прийоми підпорядковуються завданням вокально-технічного розвитку майбутніх священиків. Хор в основному виконує чотириголосну музику, здебільшого духовну: Божественна Літургія, Вечірня, концертні духовні твори різних періодів. Також є і світська: твори на слова українських поетів, обробки українських народних пісень. На сьогоднішній день хор поповнює свій репертуар творами зарубіжної класики і сучасних композиторів. У 2006 р. було здійснено перший аудіо запис – Св. Літургію тернопільського композитора Я. Смеречанського. Виголоси за священика – о. Тарас Коберинко. Звукорежисер – В. Приріз. Також хор має багато напрацьованих матеріялів для здійснення нових аудіозаписів. Хоровий клас, в якому проводяться репетиції, – це творча майстерня, де оживають прекрасні твори мистецтва. Тут можна поринути в музику 18 ст. (хоровий концерт у трьох частинах „Господи, силою Твоєю” Д. Бортнянського), хор старається відтворити образи запорізьких козаків у турецькій неволі („Закувала сива зозуля” – хор №5 з „Вечорниць” П. Ніщинського на слова Т. Шевченка), також можна почути українську ліричну пісню чи веселу коломийку. Хор супроводжує урочисті богослужіння, принагідно бере участь у різних заходах, які проводить Церква, а також у громадських заходах міста. У листопаді 2009 р. на запрошення української діаспори м. Кошаліна хор планує здійснити концертний тур хору містами українських святинь у Польщі. У планах також і участь хору міжнародних фестивалях та конкурсах духовної музики. Пригадуюється, як колись у Льовові ще при ЛБА була скликана конференція дослідників духовної музики та хорових диригентів, де розглядали питання як покращити розвиток української хорової церковної музики в сьогоденні. Були різні версії... А один провідний диригент Львівщини сказав: «Найкращий спосіб сьогодні покращити розвиток хорової церковної музики – привити любов до хору ще студенту Духовної Семінарії. І тоді, прийшовши на парафію вже священиком він буде хор цінувати, плекати, виховувати, розвивати. А поряд з цим буде розвиватися хорова церковна культура»…Тому і наша праця з хором цьому присвячена. Адже приємно чути на Божественній Літургії виголоси священика правильним, грамотно сформованим, з легкою подачею звуком, тембрально красивим, в тональності і гармонії з хором, вірними і Богом. А це досягається через нелегку працю. Маємо надію на Бога і сподіваємося, що Він обдарує наш навчальний заклад ще дзвінкішими юнацькими голосами, які щиро, гучно і красиво будуть прославляти Його Святе ім’я.
+++
„Із хором Дрогобицької Духовної Семінарії я знайомий ще з часів моєї незабутньої праці у Львівській Духовній Семінарії Святого Духа, де у червні 2000 року відбулась перша спроба зведеного хору під моїм керівництвом для участи у святковій Літургії, присвяченій святкуванню 2000-ліття Різдва Христового у Зарваниці. Також неодноразово слухав хор в окремих виступах у Львові, Дрогобичі, Івано-Франківську та інших школах. Завжди відчувалось, що у цьому духовному закладі хор працює систематично і за дбайливою підтримкою ректорату та доброю, фаховою рукою керівників хору.
Із музичного боку цей колектив вирізняється доброю хоровою звучністю, ансамблевою культурою, чистотою інтонації, тонким, переконливим виконанням духовних творів. Безумовно це є доброю школою у вихованні майбутніх священнослужителів, у розвитку їхніх музичних, вокальних, слухових даних. Також, вважаю, що хор і надалі потрібно постійно укріпляти добрим голосовим матеріялом, і більший акцент робити на вокальному вихованні молодих співаків як майбутніх священнослужителів.
Бажаю хорові та його керівникам подальшої плідної праці, високодуховних виступів на радість людям і славу Божу”.
Олег Цигилик, художній керівник та диригент Львівського муніципального чоловічого хору „Гомін”, заслужений діяч мистецтв України
+++
„Дрогобич – одне із невеличких міст в Україні, проте з великою культурною спадщиною. Сві-доцтвом цього є хоча б те, що у місті діє духовна семінарія. Її очолює людина, яка за своїм глибоким духовним призначенням є, водночас, і талановитим музикантом.
Стосовно хору семінарії, який я мала змогу чути під час свого перебування у Дрогобичі, то ще тоді звернула увагу на інтонаційну виструнченість звучання. Звичайно, що роботи завжди є багато. Проте, будучи юнацьким хором, у звучанні прослідковується „джерельна чистота”. А ще мені запам’яталася дуже злагоджена гармонійність звучання.
На мою думку, якраз через музику, через мистецтво високі духовні ідеали ще більше лягають на серце.
Зважаючи на те, що Дрогобицька Духовна Семінарія святкує свій ювілей, я хотіла б побажати їй, її керівному складу та хору багато прекрасних, творчих років”.
Леся Дичко, секретар спілки композиторів, лауреат премії ім. Т.Г.Шевчена, професор Національної музичної Академії України
+++
„Я маю особливу симпатію до жанру чоловічого хору як такого, тут не йдеться про конкретний хор, а назагал. Щодо мене, то я надаю перевагу мішаному хору рівноціно ж поважаючи і чоловічий. На жаль, на сьогодні у нас в Україні мало чоловічих хорів. А те, що я почув у виконанні чоловічого хору семінарії „Оранта”, приємно вразило. Насамперед цікавим є те, що це молодіжний хор, це свіже, так би мовити, юначе звучання.
Якщо говорити про перспективу, про те, що хор буде діяти, колектив повноцінно рости і розвиватися, так би мовити, в художньому плані, то, звичайно, здалося б мати більш яскравих перших тенорів і других басів, бо в чоловічому хорі це повітря, перша скрипка, так би мовити, контрабас.
Справило на мене враження насамперед те, що це вже художній рівень професійного забарвлення, це культура звукова, інтонаційність, стійкість у виконанні і т.д. Тобто загалом усі ці компоненти хорової звучности, які ми можемо перераховувати, знаємо, розуміємо, справили на мене позитивне враження.
Сподіваюсь, що цей колектив буде частіше виступати у нашому місті, і ми насолоджу-ватимемось його мистецтвом, що він не лише обмежуватиметься богослужіннями, але роз-ширить свою діяльність у світському напрямі і стане окрасою нашого мистецького життя”.
Ігор Циклінський, художній керівник та диригент Дрогобицького муніципального хору „Легенда”, заслужений діяч мистецтв України Детальніше...
|
|
|
Для багатьох людей таке поняття як „братство” є лише скупим символом певної групи індивідів, які зорганізувались навколо чітко окресленої ідеї. Саме вона і об’єднує усіх членів цього зібрання в єдиний організм, який дає їм право називатись братами. Вихід члена поза рамки дозволеного ідеєю автоматично позбавляє його права складати братерство з іншими, які залишились вірними принципам статуту. Тому і не дивно, що бути у такому братстві – означає підчинятись, коритись і виконувати те, чого вимагає щось ідеальне. Іншими словами, ти є моїм братом до того часу, поки маєш риси, притаманні усім братам. Крок вправо чи вліво є просто недопустимим.
Натомість християнське розуміння „братства” є суттєво відмінним. Властиво сама Церква як містичне Тіло Христа є справжнім Братством. Уже сама молитва „Отче наш”, якої навчає своїх учнів Спаситель, відкриває цю велику еклезіологічну таїну. Визнання Бога Отця своїм Батьком і віра в цю духовну єдність ставить нас у положення не лише братерства між собою, а й братерства з Єдинородним Сином Предвічного, який і є Головою цього Братства. Тут, на відміну від світського братства, свобода дій особи не обмежується нічим. Ти залишаєшся братом навіть тоді, коли свобідно обираєш напрям, який веде у протилежну сторону. Однак грішний брат є братом хворим, який потребує найбільшої опіки всього Братства-Церкви. Відлучення від Церкви того чи іншого грішника – не є каральним актом, який здійснюють здорові члени Христового Тіла, а підтвердженням того, що наш брат є немічний і сам себе поставив поза спільнотою. Отож, справді, бачимо, що християнське Братство вже у своєму корені немає нічого спільного з тими групами людей, про які говорилося на початку. Якщо у першому випадку об’єднуючим фактором є спільна ідея, заради якої живуть члени братства, то у другому – усіх єднає не предмет, а Особа Христа і віра в Нього.
Проте з цієї віри повинна випливати і конкретна діяльність – явлення Христової любови у світі. У такому світлі дуже промовисто звучать слова апостола Якова: «Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра? Коли ж брат чи сестра будуть нагі і позбавлені денного покорму, а хто-небудь із вас до них скаже: „Ідіть з миром, грійтесь та їжте”, – та не дасть їм потрібного тілу – що ж то поможе? Так само й віра, коли діл не має, – мертва в собі!» (Як. 2:14-17). Розуміючи ці слова як заклик до творення, окремі члени Церкви завжди із благословення духовного провідника і під його опікою збирались у групи для спільного благотворного діяння в ім’я Христа. Вони прагнули зробити для потребуючих ближніх те, чого не міг (чи не хотів) робити світ. Це були братства у Братстві, церковні організації у церкві і для Церкви.
Одним із таких зібрань є братство „Введення у храм Пресвятої Богородиці”, яке заснувалось на тлі Дрогобицької Духовної Семінарії. Разом зі своїм духовним отцем братчики щотижня збираються на молитву у храмі. Основним критерієм тут є свобода у Святому Дусі. Зустріч і єднання з Богом у близькому спілкуванні є передумовою для зустрічі осіб у любові. Ось чому молитва є такою важливою для членів цієї спільноти. Вихід братчиків у світ до людей, які, можливо, далекі від Бога, але так його потребують, не може бути від самих себе. Вихід на проповідь братчика є виходом Христа до своїх менших братів, а не добре підготованого студента богослов’я до чітко визначеної аудиторії. Адже сам Господь наголошує на тому, що „до Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене” (Йо. 14:6). Тому і місія члена цієї семінарійної спільноти в основному полягає в тому, щоб являти Христа, а не себе як Христа.
Поле діяльності братства „Введення у храм Пресвятої Богородиці” є надзвичайно широке. Тут дуже важливим є те, що за конкретну справу беруться ті братчики, які відчувають внутрішню готовність для того чи іншого роду служіння, а не „як зволить настоятель”. Звичайно, що послух існує і тут, однак перевага надається добровільному волевиявленню. З іншого боку, члени семінарійного братства мають усі можливості для творчого самоокреслення. Кожен може запропонувати своє бачення стосовно вирішення тих чи інших проблем, представити власний план розвитку діяльности братства, проявити місійну відкритість там, де вважає доцільним. Провід цієї спільноти у жодному випадку не відмовить братчику в його благих починаннях і завжди сприятиме, щоб задумане стало реальністю.
Так уже кілька років члени братства взяли під свою духовну опіку такі установи, як школа-інтернат у с. Лаврові та м. Добромилі (Старосамбірський р-н), будинки милосердя у м. Самборі та с. Підбуж (Дрогобицький р-н), реабілітаційний центр „Назарет” для узалежнених від алкоголю людей, який розташований у с. Рихтичі (Дрогобицький р-н) та ин. Особливо корисною є праця із дітьми, котрі із раннього дитинства були позбавлені батьківського тепла і любови. Із цією метою братчики щотижня відвідують Лаврівську школу-інтернат. Якими стануть ці молоді серця в майбутньому – це справа Бога, котрий промовляє до них через уста семінаристів-братчиків. Кожного року члени братства організовують для цих дітей вечір Святого Миколая, щоб і вони мали змогу відчути на собі милосердний погляд доброго отця, його любов, щедрість, мир і тепло.
Місійна діяльність братства „Введення у храм Пресвятої Богородиці” не обмежується територією нашої держави. Окрім щорічних поїздок на терени Східної України (Луганськ, Дніпродзержинськ, Запоріжжя; Харківська, Донецька та Миколаївська області) для допомоги парохам у літургійному служінні та організації літніх християнських таборів для молоді, братчики за короткий час встигли відвідати Росію (Челябінськ, Томськ, Сургут, Нижнєватровськ) та Казахстан (Астана, Караганда, Джезказган). Із розповідей наших місіонерів дізнаємось про те, наскільки вірні цих місцевостей потребують духовної поживи, підтримки, скріплення віри. Бували випадки, що справді доводилось свідчити Христа в умовах тиску зі сторони провладних структур, місцевих органів управління. Однак слова Спасителя „переслідували Мене, переслідуватимуть і вас” (Йо. 15:20) у ці моменти ставали наче заклик до більш завзятішого служіння. Юнацький запал членів братства, які у Дусі Святому спілкувались із багатьма молодими людьми, допомагав іншим збагнути, що віра у Христа і відданість Церкві не є питанням минулих епох, а справою сьогодення.
Благочинна діяльність місійно-молитовного братства „Введення у храм Пресвятої Богородиці” відбивається добром не лише на тих людях, котрі мають змогу спілкуватись із його членами, а й допомагає майбутнім священикам-братчикам зануритись у світ, де найбільше потребують Христа, збагнути власну роль і можливість у співтворенні із нашим Спасителем. Натомість нам залишається тільки молитись за них усіх, сприяти як морально, так і фінансово, щоб задуми цих світлих апостолів сучасности творили речі, які під силу лише тим, хто справді живе буттям Господа нашого Ісуса Христа. Сьогодні братство «Введення в храм Пресвятої Богородиці» налічує 48 членів братства та 13 кандидатів. Детальніше...
|
|
Thursday, 08 October 2009
|
|
Процес індивідуального формування духовної особи у Семінарії побудований на пошуку гармонії між внутрішнім і зовнішнім світом при збереженні чіткої ієрархії вищості і плекання Духа: “Духа не гасіте” (І Сол. 5,19), “В ревності не будьте ліниві, духом горіть, Господові служіть” (Рим. 12,11). Людина може підчинити себе законові і покірно виконувати його. Холодне виконування закону і уставів, регулярність і видима старанність у виконанні завдань наставників, встановлена тільки розрахунком і прагматичністю, стриманість і чесність у поведінці, ще не є показником справжнього вдосконалення духовного життя. Все це може вважатися позитивом, але допоки воно не носить у собі “Духа життя у Христі, не матиме ніякої ціни перед Богом” (Теофан Затворник. Настанови Духовного життя).
Духовне життя
В переданні Церкви завжди наголошувалось, що фундаментом, на якому має базуватися вся діяльність майбутнього священика, є духовність. Саме духовність повинна стати для кожного семінариста внутрішнім мотиватором, який “спонукатиме” сприймати семіанрійні правила не як мету перебування, повинність чи обмеження людської свободи, але як засіб, який вестиме до глибшого розуміння християнського і священичого покликання. Семінарійні духівники як “мужі молитви” заховують молитовне правило, вводять у семінарію общинну молитву і очолюють її. На їх відповідальності – ціла духовно-молитовна сторона життя семінарії. Духівники служать семінаристам зустрічами під час “духовних пустинь”, а також духовними порадами при кожній нагоді. До обов’язків сповідників належить у визначений час бути до служіння семінаристам, уділяючи їм Тайну Покаяння. Семінарист має право обрати собі сповідника з поза семінарії, попередньо отримавши благословення ректора.
На час створення семінарії наша Церква мала дві різні групи священиків – похилого віку і, поруч із ними, покоління дуже молодих священиків. Старше покоління, втомлене від переслідувань, вже не могло, а молодше ще не могло бути духівниками. Враховуючи ситуацію, ми пішли на експеримент використання духовного досвіду римських єзуїтів східного обряду, висилаючи 1999 року, за домовленістю з „Centro Aletti” в Римі, двох наших отців – М. Коліщака і О. Смереку – на стажування. Повернувшись, згадані отці стали незмінними духівниками семінарії, з кожним роком збагачуючи свій духовний досвід. Через деякий час до них долучилися ще два духівники – оо. Р. Волянський та І. Паньків. Зараз семінарія має четверо духівників, які працюють в особистому контакті з семінаристами під час щотижневих „духовних пустин”, а також проводять тематичні щотижневі конференції з кожним курсом і, остаточно, з усім складом семінаристів. Ці конференції вибудувані на проблемах, притаманних для кожного окремого курсу, і логічно пов’язані між собою, заздалегідь готуючи семінаристів до зустрічі з викликами і труднощами в дозріванні їхнього покликання. Попри всі досі докладені зусилля, ми свідомі, що автентичний духовний провід потребує часу і спокою для свого дозрівання. Запорукою наших позитивних очікувань є те, що цей час ми маємо, і тому духівники зможуть стати справжніми духовними отцями.
Молитва
Дуже важливе місце займає храм у процесі формації семінариста до священства. Храм є осередком не лише духовного життя та розвитку, але й усього життя семінарії. Жодна пам’ятна подія не відбувається поза стінами чи принаймні не без участи семінарійного храму. Це і святкування, і проведення урочистих Богослужінь (напр., початок та закінчення навчального року), і реколекції, і різні зустрічі, і багато інших заходів. Функції храму попередньо переймали визначені аудиторії для спільних молитов, семінарійна маленька капличка і, в основному, Дрогобицький катедральний храм Пресвятої Тройці, який, через відсутність власного семінарійного храму, став центром молитовного життя семінарії. Переважаючу частину молитовного часу проводили саме в ньому. Це богослужіння добового літургійного кола – Вечірня, Повечір’я, Північна, Утреня, Часи, Свята Літургія, внутрішньосемінарійні молитви. А також щонедільні Літургії, святкові богослужіння, богослужіння Постового та Пасхального циклу, молебні, акафісти, нічні чування, часто архиєрейські, які неодноразово звершувались у супроводі семінарійного хору. Усі ці молитви та богослужіння позначені важливим характером єднання, спільнототворення.
У своїй глибинній суті храм та, увінчані Літургією, богослужіння, що в ньому служаться, відкривають весь сенс формації майбутнього пастиря – літургійний сенс. Кожен, хто вчиться, працює, викладає в семінарії причетні до одної спільної справи (з гр. liturgia), якою є плекання майбутнього священства.
Літургійний сенс життя семінариста в семінарії умовно можна окреслити трьома частинами Божественної Літургії. Це літургія семінарійна, що звершується постійно, частини якої гармонійно та впорядковано переплітаються, не втрачаючи свого значення і змісту. Першою частиною Літургії є Проскомидія. Своєрідною проскомидією семінаристів є їхні особливі служіння та особисті таланти і здібності, які вони приносять на користь семінарійної спільноти. Це і спів у хорі та храмі, катехизація, проповідництво, місійна діяльність, участь у святкуваннях, концертах, виступах, праця в сиротинцях, ведення радіопередач, видавництво часопису, різного роду чергування, не є тут винятком і фізична праця та багато інших форм і видів окремих служінь. Під час молитов у храмі семінаристи поділені на черги, виконують певні обов’язки та служіння: одні читають, інші ведуть за собою спів, ще інші за ними співають, є черга тих, котрі прислуговують у Святилищі. Таке служіння виконує кожен семінарист у заздалегідь встановленій черзі.
Літургією Слова для семінаристів є їхній інтелектуальний розвиток та щоденне навчання глибин богословія, Святого Письма, літургійної Традиції, проповідництва та інших дисциплін.
Літургією Жертви є духовний та молитовний ріст, який відбувається через щоденну участь у спільних богослужіннях, молитвах та Св. Літургії. Таїнство Євхаристії звершується в семінарійному храмі кожен день. Літургійним змістом просякнуте не лише життя семінариста в семінарії, але й усе життя тих, котрі прямують до священства. Проскомидія – це принесення та пізнання дару свого покликання. Літургією Слова є час формації в стінах семінарії, а Літургією Жертви є реалізоване священство, пастирювання та служіння біля Господнього престолу.
Життя віруючої людини, християнина – завжди служіння, подвиг, носіння свого хреста. Життя майбутнього священика – вдвічі подвиг, який полягає, насамперед, в особистій відповідальності за кожного члена ввіреного йому Христового стада та духовне життя тих, для котрих є пастирем. Яким буде сучасний пастир, служитель Божого виноградника? До чого закликатиме він людей, яких суспільство увесь час заохочує „брати від життя все”? Куди їх поведе, чого навчить?
„Жнива великі, та робітників мало”– говорить Господь наш Ісус Христос своїм учням (Мт. 9:37). Жнива – це всі, що приходять до храму, шукають духовного життя, молитви, ті, що очікують від священика відповіді на нелегкі питання, що прагнуть слова поради та заспокоєння. Для того, щоб вміти звершувати своє пастирське служіння, замало лише одного стремління, бажання, замало лише богословських знань. Необхідно духовного дозрівання, практики духовного життя, частого перебування в храмі, школи молитви і послуху. Щоб привести людей до спасіння, потрібно самому йти тим шляхом. Семінарія покликана бути такою школою духовного росту. У цьому одне із головних її завдань. Вона – це щабель до великого та гідного служіння при Божому престолі. І тому тим, що саме так сприймають відрізок свого життя, проведеного в стінах семінарії, в стінах семінарійного храму, вчитись тут приємно та легко.
Виховання Виховний процес у семінарії спрямований на формування зрілої особи християнина, вираженої через плекання навичок до вчительського, пророчого і пастирського служіння майбутнього кандидата до священства. Семінарист як вихованець семінарії є учасником виховного процесу. У виховному процесі беруть участь ректорат, духівники, сповідники, префекти, викладачі та спів брати по навчанню кожен згідно своїх власних функцій. Виховний процес включає в себе наступні елементи: духовність, послух, братню любов, дисципліну і відпочинок. Безпосередньо вихованням семінаристів у семінарії займаються проректор з виховання та префект. Обоє мають узгоджені з духівниками і між собою виховні підходи, вибудувані на плеканні особистої свободи і відповідальности кожного семінариста. Одночасно з особистісним педагогічним підходом великий наголос робиться на вихованні соборного церковного мислення через інтенсивне літургійне життя. Його підстави – в щоденній Божественній Літургії з можливістю Таїнства Сповіді. Крім Літургії, щоденно служаться Часи і Вечірні, а в суботи, неділі і свята – Утрені. Семінаристи під час навчання повністю опановують усі літургійні розспіви, а також ґрунтовно пізнають церковнослов’янську літургійну мову. Вважаємо великим досягненням, що вже декілька років маємо стабільний склад вихователів. Це дозволяє планувати солідний довгостроковий виховний процес.
Детальніше...
|
|
|