Роман САДОВИЙ

«Коли хто не родиться з води і Духа, не може увійти в Царство Боже» (Йо. 3:5). Входження у життя Пресвятої Тройці відбувається через Святі Таїнства Хрещення, Миропомазання та Євхаристії – Таїнства християнського втаємничення. Хрещення – перше і найважливіше Таїнство, яке змиває первородний гріх і є «перепусткою» до прийняття інших Святих Таїнств; це наше друге народження – від матеріального буття до духовного. Більшість із нас не пам’ятає і, в принципі, не може пам’ятати того моменту, коли священик промовив слова «хрещається раб Божий». Однак, заглибившись в історію, можемо побачити, що така форма хрещення, яка збереглася до сьогодні, тобто хрещення у дитячому віці, є результатом розвитку літургійного життя Церкви. Цікаво було б бути присутньому на обряді хрещення, який звершували на зорі християнства, тобто в перші століття по Різдві Ісуса Христа, і порівняти його з сучасним. Ми, звичайно, не можемо цього продемонструвати, та, в міру наявності відповідних джерел, спробуємо Вам, дорогий читачу, це описати.

Микола МИСІВ

Кожна людина у певний момент глибше задумується над сенсом життя. Це буває у ранньому дитинстві, підлітковому віці, та найбільше – у зрілому віці. Хоча сьогодні Святе Таїнство Хрещення уділяють в ранньому дитинстві, тобто людина є християнином майже від народження, однак це не означає, що особа є більш віруючою, ніж та, котра охрестилась у дорослому віці, а часом і навпаки. Буденність, рутина, життєва суєта приглушують в нас «християнина». Усвідомивши це та вирішивши «щось змінити», ми стоїмо на порозі чуда – навернення християнина. Це твердження нелогічне, та воно має місце у сьогоденні. Переважно таке розуміння приходить до нас в глибокій старості, однак, на щастя, навідується часом і в молодшому віці.

Петро ВОЙТОВИЧ

З давніх-давен людина ставила собі запитання, чи є щось за межами її пізнання і буття. Вона розуміла, що має бути якесь вище буття, і це розуміння вклала в ідею Бога. Уявлення про Бога як про надприродну дійсність закладене в людській свідомості, тому вона завжди прагнула осягнути вірою або ж розумом цю надприродну дійсність. Віра в Бога — основоположний принцип будь-якої релігії. І цей пошук Бога ми знаходимо в різних культурах і релігіях в різні періоди. Так, у грецькій філософії Бог розумівся як певний Абсолют, Деміург чи Єдине. Він дав поштовх створенню світу, але ним не управляв. У поганській філософії був цілий пантеон богів, в яких вони вірили. Поряд із тим розвивалися і монотеїстичні релігії, а саме: юдаїзм, християнство та мусульманство, зі своїм баченням Бога як особи.

о. Степан УГРИН, духівник і викладач
Знову прийшов час Великого посту, період особливий не тільки в загальноцерковному житті, а й у житті кожної окремої людини-християнина. Окрім традиційних відомих приписів, котрі кожен християнин знає і намагається зберігати, дуже добре, коли їх сприйме особисто, тобто намагатиметься поставити їх в площину власних життєвих труднощів, пошуків тощо. При такому особовому підході вказівка не споживати тієї чи іншої страви, набиратиме ще більшого значення, коли буде йти в парі з духовною працею над собою: інтенсивнішою молитвою, ділами милосердя.

Якщо людина дихає, вона живе, а ритм дихання показує стан її здоров’я. Для Церкви таким диханням є молитва. Вона ж не може бути випадковою. І неможливо, щоб вона суперечила вченню Христа, бо lex orandi lex credendі est . Молитва Церкви взорується на молитву самого Ісуса. Душа християнина без молитви є німою, холодною, а, можливо, й мертвою перед Богом. Спілкування з Богом показує нам дорогу до Нього.

Київ. Майдан. Ранкова мить,

Смерть розгулялась, смерть не спить.

Іде, виконує наказ,

Герой впадає раз у раз.

• 
  о. Дмитро Сенейко
  Розчарування, відчай… Двоє частих супутників на нашому життєвому шляху. Коли вони опановують нас, життя і справи здаються немилими, старання й ініціативи – позбавленими сенсу. Ці супутники, яких можна охарактеризувати як зневіра, стукають в наші двері часто і з різних причин. Розчарування і роздратування в людях, друзях-зрадниках, у власних нібито безрезультатних діях, хоч творчих і трудомістких зусиль до них приклали чимало… Сьогодні не тільки громадськість, але й увесь український народ зневірений політичними махінаціями, соціальними експериментами, неправдою з усіх боків… Такі життєві випадки й обставини справді важкі для сприйняття, для врівноваженого мирного реагування на них. Детальніше...

Ігор Бриндак, викладач

Назва цієї статті походить із біблійного виразу: «Ви ж Христове тіло і члени, кожний зокрема» (І Кор. 12,27). Суть цих слів полягає у тому, що Церква є містичним Христовим тілом, а кожний християнин – членом цього тіла. Власне, про різницю між Церквою і її окремими членами і піде мова у публікації. Дуже часто, як лише заходить мова про ті або інші негативні дії, вчинені духовними особами, або просто віруючими людьми, то у світській літературі прийнято писати: «це робила Церква». Коли ж про подібні речі пишеться у літературі церковній, то тоді говориться «окремі члени Церкви» або «окремі представники Церкви».

1 березня 2014 р.Б. спільнота Дрогобицької духовної семінарії разом з духовенством та вірними Самбірсько-Дрогобицької єпархії відзначила роковини смерті владики Юліана (Вороновського), першого єпарха Самбірсько-Дрогобицького. З цієї нагоди у Катедральному Соборі пресвятої Трійці була відправлена поминальна Архиєрейська літургія, яку очолив високопреосвященіший архиєпископ і митрополит Львівський Ігор (Возняк) у спіслужінні владик: Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицького, Михайла (Колтуна), єпарха Сокальсько-Жовківського, Тараса (Сеньківа), Апостольського адміністратора Стрийської єпархії, Богдана (Дзюраха), секретаря синоду єпископів УГКЦ, Бориса(Гудзяка), екзарха Паризької єпархії св. Володимира Великого та країн Бенілюксу.