ВСТУП
Питання єдності християн завжди було актуальним для Київської Церкви, яка, не будучи сама ні ініціатором, ні учасником трагічних подій 1054 р., що згодом отримали назву Великої схизми, сповна відчула на собі їх наслідки. Прагнення до відновлення церковної єдності є характерною рисою київського християнства, яке було відкритим на спілкування з обома гілками розділеної Вселенської Церкви. Особливо важливою спробою досягти порозуміння між християнським Сходом і Заходом на вселенському рівні був Флорентійський собор (1439), в якому Київська Церква взяла діяльну участь та унійні традиції якого довший час були для неї доволі актуальними . Найвищим вираженням цієї відкритості стала ініціатива руських єпископів у 90-ті роки XVI ст. щодо поєднання Київської Церкви з Римським Апостольським Престолом, яка відновила флорентійські унійні тенденції та довершилась укладенням церковної єдності на соборі у Бересті 1596 року. Берестейська унія — одна з найвагоміших сторінок у історії Київської Церкви. Навколо цієї події, яка ще досі є каменем спотикання у діалозі між Православними і Католицькими Церквами, вже довгий час точаться дискусії.

о. Роман Федько, викладач ДДС

За останніх 25 років ми є свідками того, як при наших парафіях з’явилися різного роду молитовні братства та спільноти, які, здається, трохи дублюють саму роль парафіяльної спільноти, яка споконвіку збирає людей на молитву і провадить її. За таких умов, здавалося б, збиратися тільки на молитву в парафіяльній спільноті, як в малій Церкві без великої Церкви, тобто всієї громади, нема потреби?