ВСТУП
З перших віків існування Церкви християни жили за певними нормами та правилами, знання та дослідження яких допомагають нам зараз відкрити та краще зрозуміти глибину християнства, особливості церковних структур та інституцій. Для того, щоб об’єктивніше оцінити канонічні приписи Церкви, варто взяти до уваги й історичні обставини, в яких вони творилися, і церковну практику, яку вони мали на меті врегулювати. Подібні дослідження є важливими не тільки у контексті Вселенської Церкви. Особливої актуальності вони набувають для УГКЦ, яка перебуває у пошуках своєї ідентичності та у намаганнях створити своє помісне право. Особливо корисним є історично-канонічний аналіз окремих тих канонічних норм, що з’явилися в УГКЦ після Берестейської унії (1596), адже вважається, що саме в цей період в неї проникло особливо багато латинізаційних практик. Однією з вагомих подій в історії УГКЦ, що вплинула на життя з’єдиненої Київської Церкви, був Замойський Синод (1720). Загалом серед різних постанов цього Синоду особливо актуальними для церковного життя були літургійні постанови, зокрема норми про Святі Таїнства. Саме це вплинуло на вибір теми нашої дипломної праці: «Історично-канонічний огляд постанов Замойського Синоду про Святі Таїнства». На основі зібраного та впорядкованого матеріалу ми спробуємо якомога об’єктивніше оглянути та проаналізувати постанови Синоду, що стосуються Хрещення, Миропомазання, Євхаристії, Сповіді, Подружжя, Священства та Єлеопомазання.

ВСТУП
Сучасна людина, шукаючи відповідей на свої екзистенційні питання, приходить до висновку, що вона є нездатною самостійно подолати внутрішні руйнівні сили та осягнути особову єдність і цілісність. Деколи людина навіть не усвідомлює природу та походження зла у собі, а тому виявляється неспроможною його подолати. У боротьбі з гріхом, який нищить людську природу, для нас дуже цінним є досвід ранніх християн та їх наставників. Їхній тривалий духовний досвід вказав на ефективний метод духовної боротьби — аскезу. В цьому спостерігається подібність із Христовою відповіддю на поставлене апостолами питання: чому не могли вигнати біса з юнака. На це Господь відповів: «Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом» (Мр 9, 28–29).

ВСТУП
Молодь — це верства населення, якій уряди цивілізованих країн приділяють особливу увагу. І це зрозуміло, адже від виховання молоді, її належної освіти залежить майбутнє цілих націй чи навіть цивілізацій. Таким чином, молодіжна політика, виглядає, буде набирати все більшого значення в контексті будь-яких реформ, що їх проводить та чи інша країна. Певне розуміння важливості даного питання є і в нашій державі, про що й говорить вже саме існування Міністерства молоді і спорту. В Україні, на сьогодні, прийнятий закон «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні». Однак,

ВСТУП
У пошуках моделі автентичного духовного життя людина у всіх часах християнської історії не могла оминути увагою монаший ідеал, як практичне втілення євангельського радикалізму. Три обіти складають сутність монашого життя — обіт ціломудрія, обіт послуху, обіт добровільної вбогості. Ціль цих обітів така, щоб відреченням від світу і його задоволень, відсіченням своєї волі дати духові і тілу всеціло посвятити себе служінню Богу . Ще з самих початків зародження монашества в IV ст. його метою було протиставитись зовнішньому формальному християнству. Тобто прагнення бути монахом означало прагнення бути справжнім християнином. Люди, котрі «тікали» в пустиню, розуміли, що дочасні речі та спокуси, які походять від них, приковують ум та серце до земного та часто служать перепоною до осягнення цілі — Небесного Царства.

8-10 липня 2014 р. Б. у Дрогобицькій Духовній семінарії проходили вступні випробування для бажаючих стати семінаристами. Впродовж 3-ох днів приймальна комісія, до котрої з благословення преосвященного владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, ввійшли представники ректорату семінарії та єпархіального духовенства, оцінювала здібності абітурієнтів, а також глибину і зрілість їх покликання.

ВСТУП
Від апостольських часів християни збираються для участі в Таїнстві Євхаристії. Адже причастя Тіла і Крові Господа Ісуса Христа є для Його вірних джерелом та вершиною всього життя. Євхаристія дає імпульс і в Ній звершується обоження людини та преображення всього творіння. Вона збирає та єднає людей між собою і з Богом. Участь у літургійній трапезі через причастя Тіла і Крові Христових була і досі залишається видимим знаком приналежності вірних до спільноти і знаком єдності Церкви.

30 червня 2014 р.Б. сплив термін подачі документів для осіб, що бажають вступити до Дрогобицької Духовної семінарії. Загалом зголосилися 29 абітурієнтів. Згідно з семінарійним уставом, Преосвященний владика Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький, своїм декретом утворив Приймальну комісію та призначив спостерігачів з-посеред представників єпархіальної Пресвітерської ради. Запрошуємо ознайомитися з розкладом вступних випробувань.

ВСТУП
З історії відомо, що ще давні народи дбали про належне поховання тіл своїх померлих близьких. Така турбота виявлялась у почестях та похоронних процесіях. Це свідчить про те, що вже тоді люди вірили у продовження життя після смерті. Разом з тим, вже серед давніх народів знаходимо перші згадки про обмеження почестей похорону, а то й взагалі відмову в них. Наприклад, в Ізраїлі та у сусідніх народах позбавлення померлого почестей похорону вважалося великим горем. Також і Святе Письмо згадує про відмову у почестях похорону для грішника: «Твій труп стане поживою всякому птаству небесному й звіру земному, та й нікому буде їх відганяти» (Втор 28, 26). Подібно пророк Єремія пророкує про ганебне закінчення життя юдейського царя Йоакима і його похоронення як про кару за насильство і пролиття невинної крові: «Не голоситимуть по ньому: Леле, брате мій! Леле, сестро! Не голоситимуть по ньому: Леле, володарю, леле, величносте! Неначе осла, його поховають: витягнуть і викинуть геть за браму єрусалимську» (Єр 22, 18–19). Продовжують тематику обмеження похоронних почестей для грішника і Псалми Давида (див. Пс 79, 2–3), й інші книги Святого Письма.