Дрогобицька Духовна Семінарія носить ім’я блаженних священомучеників Северіяна, Якима та Віталія. Ці три священики були ревними пастирями Української Греко-Католицької Церкви, котрі  вели  активну душпастирську працю та загинули від рук більшовицької влади у м. Дрогобичі. У червні 2001 р. під час свого паломництва до України Святіший отець папа Іван Павло ІІ проголосив їх блаженними.

о. Яким СЕНЬКІВСЬКИЙ
Народився 2 травня 1896 року в багатодітній сім’ї у с. Гаї Великі, що біля Тернополя. Родина Сеньківських з дитинства звикала до важкої фізичної праці на полі. Проте батьки не шкодували грошей на освіту своїх дітей, котрих вони виховували у християнському та патріотичному дусі. Обидва сини з родини Сеньківських (Іван (пізніше - Яким) та Володимир) стали священиками.
Богословські студії Іван (Яким) Сеньківський закінчив у Львові і 4 грудня 1921 року у Архикатедральному соборі Св. Юрія був рукоположений на священика. Богословські студії він продовжив в м. Інсбрук (Австрія), де здобув докторський ступінь.
До Чину Св.Василія Великого о. Сеньківський вступив 10 липня 1923 р. у Крехові, 1 березня 1925 р. склав перші чернечі обіти, а 31 серпня 1930 - вічні. Він був веселої вдачі, товариський, добрий та зразковий чернець. В 1925 - 1927 pp. о. Яким працював сотрудником парафії с. Краснопуща на Тернопільщині, а в 1927 - 1931 pp. був професором гуманістичних предметів (українознавство, латина, загальна історія, географія…) в окружній вищій духовній школі при Свято-Онуфріївському монастирі в с. Лаврові, що на Старосамбірщині. Крім того йому було доручено викладати катехитику у місцевій школі та в с. Лінина.
У 1932 році о. Сеньківського призначили до Львова, де він провадив Марійське Товариство та Третій Василіанський Чин. Часто, особливо під час Великого Посту, він провадив ре колекції, а впродовж року - місії. Написав хроніку Львівського монастиря. О. Яким Сеньківський мав дар від Бога у спілкуванні а людьми, особливо з молоддю, а тому під час його проповідей, храми були вщент заповнені віруючими.
В 1939 р. о Якима Сеньківського призначено ігуменом монастиря оо. Василіян у місті Дрогобичі. З прибуттям отця професора Якима Сеньківського у Дрогобич пожвавилась душпастирська діяльність, оживилось великими місіями релігійне життя, доповнилась новими елементами парохіяльна праця. Від перших днів його перебування в Дрогобичі він став улюбленцем усього міста. Симпатії населення здобув він собі своїм блискучим проповідницьким хистом, вмінням пристосувати себе до інтелігента й робітника, до старшого й молодшого, навіть до маленької дитини. Був завжди ввічливий та зі сердечною посмішкою на обличчі.
З приходом радянської влади в Галичину о. Сеньківський стає символом Церкви й народу в місті Дрогобичі. Своїми проповідями отець Яким умів тримати народ у постійному піднесенні духа й надії на краще завтра. Професора о. Сеньківського радянська влада багаторазово викликала на «розмови», в часі яких у нього вимагали припинити душпастирську діяльність у монастирі. Ранком 26 червня 1941 р. ієромонах Яким Сеньківський відправив останню в своєму житті Святу Літургію, а перед обідом більшовики заарештували його, разом із ієромонахом Северином Бараником. Декілька днів перед тим вірні намовляли отців, щоб вони якнайшвидше вийшли з монастирської обителі і перечекали небезпеку. Як говорять свідки, о. Яким відповів на це: «Ховатися не буду, а без волі Господньої ні один волосок не впаде з моєї голови».
29 червня 1941 року, в неділю вранці, ще до вступу німців у місто, населення кинулося до суду й прилеглої до нього в'язниці з надією звільнити своїх рідних, але знайшли лише сотні закатованих тіл. В одній із підвальних келій суду, поміж іншими речами, було знайдено Часослов о. Бараника та світлину-поштівку о. Сеньківського. Однак тіло ієромонаха Якима Сеньківського ЧСВВ ніхто не знайшов, очевидці говорили, що його зварили в казані і дали їсти в'язням. Вірогідність цього є велика, бо люди, які тоді сиділи в тюрмі, стверджували, що юшка, якою їх годували, була солодкуватого присмаку і там знаходили людські нігті.

о. Северіян БАРАНИК
Народився 18 липня 1889 року в Угневі на Львівщині. До Чину СВ. Василія Великого вступив 24 вересни 1904 року Крехові. 16 травня 1907 р. склав свої перші чернечі обіти, а вічні обіти – 21 вересня 1910 р. Священиче руко положення отримав 14 лютого 1915 року.
Проживаючи у Жовківському монастирі, о. Северіян вів активну душпастирську діяльність. Він працював як катехит, редагував дитячий часопис «Наш приятель», був провідником Товариства Апостольської Молитви та Марійського Товариства для МОЛОДІ, настоятелем сиротинця, давав повчання монахам, провадив реколекції для вірних.
В 1932 р. його було призначено ігуменом монастиря оо. василіян та парохом церкви Святої Трійці в М.Дрогобичі, одному з важливих церковно-релігійних осередків Галичини. Як ігумена, отця Бараника чекало тут чимало труднощів і радощів. О. Северіян постійно енергійно працював, давав ре колекції, був великим приятелем молоді, цікавився іспортивним життям Дрогобиччини, був також енергійним громадським діячем і членом Міської Ради.
З приходом радянських військ у Дрогобич енкавеесівці заборонили дрогобицьким василіянам виходити поза монастирську обитель, мотивуючи це вимогами військового часу. Вірні радили їм якнайшвидше втекти і перечекати гарячий час, але ієромонахи не хотіли цього слухати. 26 червня 1941 року НКВС забрало їх до Дрогобицької тюрми і більше живими їх ніхто не бачив.
Два-три дні пізніше прийшли німці й дозволили людям шукати своїх рідних на території тюрми. Те, що відкрилось людському взорові, було справжнім жахом. Пан Йосиф Ластов'як свідчить:
«В кінці червня 1941 року фронт наблизився до Дрогобича. Більшовицька влада намагалась замести свої сліди. Я бачив позаду тюрми велику яму, яка була замаскована, присипана піском і утрамбована катком. Коли більшовики відступили, прийшли німці, і люди кинулися до тюрем, щоб віднайти своїх рідних. Німці впускали по декілька осіб на територію в'язниці - впізнавати замордованих рідних, а більшість людей стояла під брамою. Я, бувши хлопчиною, біля брами нічого не бачив, тому відійшов набік і виліз на дерево. Був страшний сморід.., я бачив, як німці послали людей розгортати яму, яка була присипана піском. Яма була свіжа, бо люди її розгортали руками і витягували тіла замордованих людей. Біля ями був навіс, а під ним я побачив мертве тіло отця Северіяна Бараника ЧСВВ, що було дуже пошкоджене внаслідок тортур у в'язниці: тіло неприродно напухле, чорне, страшне лице, а батько пізніше розповів, що на грудях був також вирізаний хрест. Тіло о.  Бараника я бачив на відстані 10-15 метрів».
Через кілька років після закінчення війни місцевий прокурор, оповідаючи п.Софії Морській про те, що діялось тоді в тюрмі та, зокрема, про отців (Северіяна Бараника та Якима Сеньківського) розповів: «Одного з них зварили в котлі і дали їсти в'язням, інших закопували по шию в землю і ходили по їхніх головах».
Місце захоронения отця Северина Бараника не є остаточно відомим, але численні свідчення вказують на те, що він був похований разом з іншими у «братській» могилі на цвинтарі по вул.М.Грушевського в м. Дрогобичі.

о. Віталій БАЙРАК
Народився 24 лютого 1907 року в с. Швайківці Чортківського повіту на Тернопільщині. В 1922 році поступив в Чортківську гімназію, де проявив себе зразковим гімназистом та активним організатором громадської роботи. Вступив до монастиря оо.Васнліян 4 вересня 1924 року. Після новіціату в Крехові та підготовки при монастирях у Лаврові, Добромилі та Кристинополі (Чсрвоноград) вивчає філософію та богослов'я. 26 лютого 1933 року склав вічні обіти. Рукоположений на священика у Жовківському монастирі 13 серпня 1933 року.
У Жовкві о. Віталій Байрак провадив парафіяльне життя в церкві Пресвятого Серця Ісусового. Його також було призначено заступником ігумена і доручено парафіяльну канцелярію. Він став провідником Марійської Дружини та очолив Товариство апостольства Молитви гідної смерті.
Незважаючи на свою зайнятість, о. Віталій провадив ре колекції та проповідував у різних місцях Західної України. У червні 1941 р. його було призначено ігуменом Дрогобицького монастиря, на заміну замученого більшовиками о. Якима Сеньківського. Тут о. Віталій вів активну душпастирську роботу та провадив ті ж товариства, що й у Жовкві.
17 вересня 1945 року він був арештований Управлінням НКВС Дрогобицької області. Рішенням військового трибуналу ВІЙСЬК НКВС Дрогобицької області 13 листопада 1945 року він був засуджений до восьми років позбавлення волі з конфіскацією майна. Свідок пан Василенко, котрий у 1946 р.намагався передати о. Віталію свячені пасхальні страви, розповідав, що того дуже били і приносили до камери на простирадлі. Загинув о.Віталій Байрак від рук катів НКВС в Дрогобицькій тюрмі 16 травня 1946 року. Реабілітований посмертно прокуратурою Львівської області 14 серпня 1995 року.