ВСТУП

З покоління в покоління український народ плекав велику побожність до Пречистої Діви Марії. Почитання Пресвятої Богородиці бере свій початок від прийняття Україною християнства 988 року. Але й перед цією офіційною датою українці, що цікавилися християнством, пізнавали богородичний культ, практикований у грецьких колоніях на узбережжі Чорного моря, заселених переважно християнами. Греки-колоністи жили Богородичною духовністю, яка походила з візантійської традиції. З цих візантійських джерел черпали й сусіди греків українці, які вільно приймали християнську віру. Культ Богородиці сприймався українцями ще й тому, що в їх культурі жінці й матері надавався високий суспільний статус берегині дому, продовжувачки роду і виховательки суспільної моралі.

ВСТУП

В історії нашого народу Церква завжди відігравала головну роль у духовному житті суспільства. Українська Греко-Католицька Церква зробила вагомий внесок у процес національного відродження Української держави. Зокрема, Церква не оминала духовною опікою тих своїх вірних, які брали участь у визвольній боротьбі. Така опіка здійснювалась через капелянське служіння.
Отож, пропоноване дослідження має за мету розглянути пастирську діяльність військових капелянів, з’ясувати історичні обставини, в яких вона здійснювалась, та оцінити вклад військових капелянів у процес визвольної боротьби.

ВСТУП

На час хрещення Руси образ святості був достатньо розроблений у християнській традиції Візантії, який поширився на Русь. Але процес сприйняття в християнській культурі не є механічним актом – це творчий процес прилучення до загальнохристиянських цінностей. Результатом чого і є формування власне київського образу святості, відмінного від традиційного як для Візантії, так і Заходу, що відрізнявся особливим, лише йому притаманним трактуванням теми Христоподібності. Ці особливості уособлюють київські святі.

ВСТУП

Постать Паїсія Величковського належить до плеяди яскравих духовних діячів, якими була багата Україна періоду XVII-XVIII ст., і які мали значний вплив на розвиток духовної традиції народу. У цій плеяді Паїсію належить надзвичайно особливе місце. Будучи монахом, Величковський зумів гармонійно поєднати у своїй особистості духовно-аскетичний подвиг з науково-інтелектуальною діяльністю. Він не лише аскет, а й розсудливий духівник і письменник-перекладач. Його духовно-аскетична спадщина багатогранна: преподобний відроджує у своїй монашій спільноті давню практику творення Ісусової молитви та, притаманний східному монашеству, інститут старецтва. Аскетичні ідеї та думки доходять до нас з письмових праць старця, а це – листи з особистої переписки, монаший устав його спільноти, 45 аскетичних глав під назвою «Крины сельные или цветы прекрасные», апологія «Про умову молитву» та «Добротолюбіє».

ВСТУП

Храмовий спів є невід’ємною часткою історії, духовности, церковного життя кожного народу. Спів розкриває сутність народу, його церковну свідомість, характер і безсмертний творчий геній. Багатство і велич української богослужбової традиції проявляються в піснеспівах її богослужінь. Започаткований ще в Київській Русі, храмовий спів до кінця XVII століття досягнув вершин свого розвитку. Попри те, церковний спів і досі недостатньо досліджений.