Микола Конрад (16.05.1876 - 26.06.1941) - український греко-католицький священик, блаженний новомученик УГКЦ, доктор богослов’я і філософії, професор Львівської Богословської Академії.

Народився у с.Струсові на Тернопільщині у родині Йосифа і Марії (з дому Житковських). У1887-1889 роках здобував освіту у Львові в середній школі отців Воскресінців. Філософські студії завершував у Римі, в Колегії Пропаганди Віри (De propaganda Fide); 9 грудня 1895 року здобув ступінь доктора філософії, а 8 травня 1899 - доктора богослов'я. Одружився і згодом разом з дружиною виховували трьох дітей - Марію, Ярослава та Володимира.

В 1899 році отримав священичі свячення у Львівській Архиєпархії. Від 1900 року вчителював в українській гімназії у Тернополі, а в 1920-1929 рр. у Бережанах. Під час І Світової війни душпастирював в угорському місті Градеці та в таборі українських біженців у Ґмінді (Швейцарія), де був управителем гімназійних курсів до 1918 року.

У 1929 році заснував у Львові перше українське католицьке студентське товариство «Обнова». У 1931-1935 р. був душпастирем української академічної молоді у м.Львові. Від 1930 році викладав соціологію і стародавню та новітню філософії у Львівській Богословській Академії і став надзвичайним професором її філософського відділу.

З приходом більшовицьких військ до Галичини душпастирював у селі Страдч. 26 червня 1941 року отець-доктор Микола Конрад і його дяк Володимир Прийма йшли, щоб уділити Святу Тайну Сповіді хворій жінці. По дорозі їх наздогнали співробітники радянського НКВС і по-звірячому вбили.

Беатифікований 27 червня 2001 р. у м. Львові під час паломництва папи Івана Павла ІІ до України.