Роман Андрійовський, префект з навчання і викладач

Нещодавно, 19 квітня 2011 р.Б., офіційне Інтернет-представництво УГКЦ сповістило, що Блаженніший Святослав з нагоди сходження на Київський Предстоятельський престол  надіслав «листи сопричастя» до Предстоятелів східних католицьких Патріарших і Верховно-Архиєпископських Церков. Як сказано в офіційному повідомленні, у своїх перших «листах сопричастя» Глава УГКЦ, зокрема написав: «Чудові відносини, встановлені з Вами моїм шанованим попередником, становлять також для мене упривілейований спосіб продовження спільного шляху, обміну досвідом та новинами задля укріплення спільних позицій, які б зміцнили нашу ідентичність у Вселенській Церкві, у світі та в екуменічному діалозі. Плекаю надію, що велика відкритість, виявлена до цього моменту, не лише збережеться, а й розвинеться ще краще». Цей на перший погляд суто протокольний жест Глави УГКЦ, Верховного Архиєпископа Києво-Галицького, Митрополита Київського, єпископа Кам’янця-Подільського має глибоку богословську вагу та важливе екуменічне значення.

о. д-р Мирон Бендик, ректор 

Такою фразою описав новий патріарх УГКЦ Святослав сучасні УГКЦ, УАПЦ, УПЦ КП і УПЦ МП. Ця фраза чітко вказує на спільне історичне джерело українських конфесій. Вислів «Церкви свято-Володимирового Хрещення» вживається не вперше. Важливість його в тому, що він окреслює приналежність кожної з вищезгаданих Українських Церков до одного свято-Володимирового Хрещення. Спільне Хрещення об’єднує ці Церкви. Водночас жодна з Церков досі не пішла шляхом глибшого осмислення суті і наслідків своєї приналежності до свято-Володимирового Хрещення. Зробити це – означає розширити і поглибити сферу нашого єднання, поглянути на 988 рік з точки зору саме київської традиції.

Роман СЛАВИЧ

Цими словами розпочинається Літургія Слова. Священик, закінчивши кадження, бере в руки Святе Євангеліє, робить ним знак хреста і співає виголос «Благословенне царство…». Що означають ці слова? Щоб дати відповідь на це запитання, слід пам’ятати, що Літургія не тільки урочисте дійство, що відбувається у храмі, але й подорож. Але куди ми прямуємо у цій мандрівці? Вищезгаданий виголос ознаменовує цю мету, пункт призначення нашої подорожі – Царство.

Петро МАКОВЕЦЬКИЙ

За дев’ятнадцять років незалежності України вже склалося враження, що вся наша народна творча спадщина є недостойною, щоб ми були її носіями, навіть частково. Бо з кожним роком ми, особливо молодь, все більше занурюємося в інші, чужі культури, шукаючи там чогось кращого за своє. Проблема в тому, що свого ми зовсім не знаємо, а якщо і знаємо, то дуже поверхнево.

прот. Іван Гаваньо,  викладач Дрогобицької Духовної семінарії

«Великі речі завжди невидимі» 
(Антуан де-Сент Екзюпері)
Цей відомий вислів цілком можна застосувати до оцінки подій, пов’язаних з обранням нового Глави УГКЦ та його інтронізацією. Саме дійство було незвичним, величавим, по-справжньому святковим і навіть радісним. Воно стало яскравою ілюстрацією, за висловом Блаженнішого Святослава, «глобального характеру нашої Церкви». Величне дійство ми мали нагоду бачити; слід намагатися узріти за ним і велике.
На Божественній Літургії з нагоди інтронізації Глави УГКЦ молилися представники УПЦ, УПЦ КП та УАПЦ. Це не проста формальність, данина церковній дипломатії та етикету, за цим стоїть велике – наближення Церков Володимирового хрещення. Нечуване за позитивним змістом і відкритістю привітання Блаженнішого Митрополита Володимира. Вперше нашу Церкву названо українською греко-католицькою. Визнано, що під її омофором звершується спасіння душ українців. Найголовніше ж – висловлено сподівання на співпрацю, щоб «знову іменем Христовим» одродити «наш український рай».