29 серпня 2016 року Архиєрейською Божественною Літургією розпочався новий 2016-2017 навчальний рік. Очолив Літургію преосвященний владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький у співслужінні отців-настоятелів та викладачів семінарії. Окрім семінаристів на молитві чисельно були присутні їх родичі та друзі. Своїм співом Літургію супроводжував семінарійний хор "Оранта".

ВСТУП
Воскресіння і Вознесіння Господа Ісуса Христа спонукало апостолів іти у світ і звіщати Євангеліє. Ключовою подією для початку проповідництва став день П’ятидесятниці. Святий Дух, зійшовши на апостолів, зробив з них ловців народів. Однак, почавши проповідувати, апостоли зіткнулись з певними труднощами. Народи, до яких вони приходили, потребували, аби Воскресіння Христове звіщалось їм з прийняттям їхніх культурних та звичаєвих ознак. Так виникла потреба інкультурації, з якою чи не вперше зустрівся апостол Павло, проповідуючи в Афінах. Та свою місію апостоли виконали бездоганно і передали, аби її продовжили їх учні.

Тарас ЖЕПЛІНСЬКИЙ

У попередніх статтях автори нашого часопису розкривали богословський зміст поняття «паломництво», знайомили читачів із відпустовими місцями, також попереджали про спокуси, із якими може зустрітися паломник тощо. А в цій, біблійній, рубриці, напевне, доречним буде з’ясувати, який зміст у слово «паломництво» вкладає Божественний автор.

ВСТУП
Сирійське християнство відіграло важливу роль у розвитку Христової Церкви. Власне, ці християни належать до тих народів, які були близькі за ментальністю до євреїв. Вважається, що серед семітських народів найдревнішим було арамейське і сирійське християнство. Ця культура, ввібравши в себе християнські елементи, витворила особливий тип християнської традиції. Їхній спосіб мислення, який вживав буквально-історичного методу відчитування Святого Письма, спричинився до утворення нового унікального способу літургійного почитання Бога. Таким чином сирійське християнство мало у своїй основі духовному спадщину семітської культури. Воно у розвитку свого духовного життя пройшло шлях великих перемін, піднесень і падінь – від «народження» через мучеництво аж до апогею розвитку християнства та пізнішого завоювання сирійських земель релігією, яка йшла вперед із словами на устах «Аллах акбар».

Андрій ВИТІВСЬКИЙ

Якщо б ми зобразили людську історію глобальних масштабів графіком математичної функції, то, напевне, отримали б синусоїди: від розвитку - до занепаду; від миру - до війни; від теоцентризму - до антропоцентризму. Подібним чином атеїзм минулого століття, дарований радянськими "друзями", різко замінився набожністю разом з виходом нашої Церкви з підпілля.

ВСТУП

У Катехизмі “Христос – наша Пасха” Церква навчає, що дорога до небесної батьківщини проходить через земну Батьківщину. Земна Батьківщина – це дар Божий, прабатьківська рідна земля, яка пов’язує людину зі своїм народом і його культурою. Водночас цими словами катехитичного вчення вказується на нерозривний зв’язок небесного і земного, служіння Богові і народові, дбання про вічне не нехтуючи земним. Тому Церква плекає серед вірних чесноту патріотизму як любов до Батьківщини. На цю, вповні християнську чесноту, вказував у своїх творах і посланнях митрополит Андрей Шептицький, для якого служіння Богові і народові було тим достойним шляхом, яким Він постійно йшов до свого вічного призначення.

ВСТУП
Храм – це місце присутності Бога на землі. Саме тому він має таке велике значення та відіграв важливу роль у різних культурах у всі часи. Юдеї мали велику пошану до Храму, утворювалася ціла храмова культура і він був центром юдейського вірування. Погани також будували храми своїм богам, де звершували певні ритуали та культи. Звертаючи увагу на християнський храм, варто зосередитися не тільки на його духовному, але й практичному значенні. Це, перш за все, місце зустрічі християн для спільної молитви, як нас навчав Ісус Христос: «Дім мій домом молитви буде зватись» (Мт. 21. 13). Тому християнський храм бере свій початок зі звичайних приватних домів, які були місцем служіння Євхаристії. В часи після медіоланського едикту почали будувати окремі будівлі для служіння Св. Тайн і спільної молитви. Спочатку вони були доволі простими, а з часом їх увиразнювали різними архітектурними елементами з символічно-сакральним навантаженням.

ВСТУП
Аналізуючи історію Христової Церкви від моменту її встановлення і до сьогодення, зауважуємо, що християни в особливий спосіб вшановують людей, які досконало сповнюють своє християнське покликання, а тому Бог прославляє їх чи ще за життя, чи вже після смерті. Вони здійснюють покликання християнина, визнаючи Христа у різний спосіб: одні помирають за віру і любов до Господа, інші своє життя проводять, плекаючи чесноти і виконуючи Божі заповіді, деякі роблять різні блага для Церкви та народу. Життя цих людей є іншим, іншим в біблійному розумінні: воно — святе.

Євген КАРПІНЕЦЬ

Усе людське життя не є зупинкою, стоянням на місці, але подорожжю, постійним рухом. Так і в духовному житті потрібен рух, рух у напрямку до Бога. Сам Христос називав себе Дорогою: «Я – Дорога, Правда і Життя» (Ів. 14, 16). Гортаючи сторінки Святого Письма чи то Старого, чи то Нового Завітів, ми зустрічаємося з цим процесом: Ізраїльський народ на чолі з Мойсеєм прямує до Обіцяної землі, Товит мандрує із архангелом Рафаїлом.