30 серпня 2021 р. Б. студенти ДДС зібралися у стінах рідної семінарії, щоб розпочати новий навчальний рік. Урочистості відкрила Архієрейська Божественна Літургія, яку очолив преосвященний владика Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні семінарійного духовенства та за участю викладачів, семінаристів та їхніх рідних. Супроводжував богослужіння семінарійний хор «Оранта» під керівництвом регента о. Андрія Буня.

ВСТУП
У Божому задумі про творіння людина виступає її вінцем. Вона покликана, уподібнюючись до Бога, стати Богом за благодаттю. Це покликання здійснюється завдяки воплоченню Сина Божого Ісуса Христа: «Бог став людиною, щоб людина стала Богом» . Христос звершує спасіння людини та всього творіння від гріха, який запанував внаслідок гріхопадіння прародичів. Тому воплочений Син Божий є нашим Спасителем, якого послав Отець, «щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо 3, 16).

25 серпня 2021 р.Б. в Єпархіальному управлінні Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ презентовано збірку проповідей владики Ярослава (Приріза) "Трапеза Божого Слова". У заході взяло участь єпархіальне духовенство. Ця книга, яку видала Дрогобицька духовна семінарія, містить виголошені з різних нагод проповіді й гомілії на рухомий цикл літургійного року (неділі і свята, пов’язані зі світлим торжеством Воскресіння ГНІХ). У книзі архиєрей, відштовхуючись від біблійного тексту та сягаючи святоотцівської спадщини й літургійної традиції, запрошує до роздумів над запитаннями, важливими для духовного зросту та повсякденного життя кожного християнина, а також для буття Церкви й суспільства.

ВСТУП
Бог, сотворивши людину, поставив її в Едемському саду «порати й доглядати» (Бут. 2, 15). Відтоді вона стала не просто учасником, але й співтворцем історії. Людство у різний спосіб впливало на хід історії та обличчя землі. Сьогодні між нами є особи чи спільноти осіб, які залишили глибокий слід у житті величезної кількості людей.

Інтерв'ю з о. Ігорем Шведом

Жертовність є важливою чеснотою, бо демонструє, наскільки людина живе за Божим законом, наскільки готова допомагати ближньому, жертвувати собою. Іншими словами, жертовність є одним з виявів любові християнина до Бога і ближнього. Та чи розуміють сьогодні християни суть жертви, особливо матеріальної? Якими мотивами керуються складаючи пожертву? Чи слід чекати якоїсь «вигоди» від складеної жертви? Про це ми вирішили запитати о. Ігоря Шведа, заступника директора БФ «Карітас» СДЄ УГКЦ, який в силу своїх обов’язків неодноразово досвідчував справжню жертовність християнина та знає, як вона переображує життя і жертводавця, і потребуючого.

ВСТУП
Діяльність Української Греко-Католицької Церкви у першій половині ХХ ст. була сповнена багатьох викликів, які поставали перед її духовенством і вірними внаслідок політичних катаклізмів епохи. У цих складних обставинах самовіддані священики і єпископи ставали для людей світочами, які запалювали в них віру в Бога і скріплювали надію.

ВСТУП
Кожна людина покликана Богом до вічного життя, щоби втішатися своїм перебуванням біля Нього. Шлях до спасіння є непростим і тернистим. У IV ст. у пошуках тісного життя з Богом побожні християни почали оселятись в глибинах єгипетських пустель. З часом до цих самітників почали прибувати прочани, які шукали духовних настанов. Саме за цих обставин, в атмосфері раннього монашества, зародилось таке поняття як духовний отець, яке відтоді залишається одним з найдавніших інститутів Східної Церкви . Постать духовного отця займає важливе місце у духовному житті Церкви, особливо в монашому середовищі, де вона є ключовою передумовою успіху на шляху до Бога.

ВСТУП
Велику роль у житті української Церкви і народу від часів прийняття християнства відігравали інституції богопосвяченого життя: монастирі, чернечі чини і згромадження. Тільки достатньо зрозумівши їхній внесок у наше духовне життя, можна пояснити ряд процесів, які в народі відбувалися протягом століть.
Чернече життя в кожного народу йде вірно за поступом Євангелії, її проповіді та здійснення в житті народів взагалі. Деколи її навіть випереджує та саме стає носієм і проповідником Євангелії серед народів. Це можна сказати і щодо українського народу.