Дмитро Сенейко

Люби і роби, що хочеш, бо як любиш – кривди не зробиш.
(Св. Августин)
Дорогі дівчата, жінки, матері! Автор цієї статті наперед просить пробачення за все, з чим, можливо, ви не погодитесь, на що у вас є свій погляд стосовно питання фемінізму. Проте наше завдання – не лише поглянути на це явище, вникнути у нього, а, посилаючись на Боже Одкровення, беззаперечний авторитет Церкви – висвітлити християнський погляд на проблему рівности чоловіків і жінок у сучасному суспільстві. А також – знайти корінь усім соціяльним непорозумінням між двома статями, які сьогодні спостерігаємо у русі під назвою фемінізм ХХІ століття…

Які вони – сьогоднішній чоловік і жінка? Чи жінка має рівні права з чоловіком у сучасно-му суспільстві? Що таке фемінізм? Чи допоміг він жінкам у боротьбі за їх права? Цих і багатьох инших питань торкнемось у наступних рядках.
Трішки історії та сучасности…
Якщо хтось через певні причини «не дружить» із доволі унікальним поняттям фемінізму, пропонуємо найкоротше його визначення. Фемінізм – теорія рівности двох статей (чоло-вічої і жіночої), яка творить ідейну основу організованого руху жінок. Суттю феміністич-них переконань є думка, що жінка зазнає суспільної, матеріяльної, психологічної, статевої дискримінації з боку чоловіків, насамперед через приналежність до своєї статі.
Ще Енгельс писав, що, коли зароджувалось суспільство, чоловік робив речі своєю власні-стю, і однією з таких «речей власности» була жінка. Як реакція на це, у кінці 18 ст. у Пів-нічній Америці виник фемінізм. Для першого етапу його розвитку (19 – перша половина 20 ст.) характерним було зосередження на питаннях рівноправности жінок і чоловіків. Із середини 20 ст. – новий період, основним завданням якого було досягнення фактичної рівноправности двох статей, зокрема у виборі робочих місць, статевої, соціяльної, культурно-психологічної рівности з чоловіками тощо. До сьогодні, як і кілька століть тому, серед жіночого руху розрізняємо такі розгалуження, як культурний фемінізм (мирний нерадикальний рух, представниці якого працюють у різноманітних жіночих центрах, допомагають потерпілим жінкам, виступають за їх соціяльно-культурні права), екофемінізм (засуджують злочинне використання природних ресурсів чоловіками, тобто патріярхальним суспільством. Різке погіршення світової екологічної ситуації, розграбування, знищення планети порівнюють із подібним ставленням чоловіків до жінок), реакційний або «кольоровий» фемінізм (боротьба представниць різних рас за свої права, рівність, проти дискримінації як з боку чоловіків, так і «білих» жінок), ліберальний фемінізм (працюють у різних державних, соціяльно-культурних установах, виборюючи рівні права жінок і чоловіків мирними, демократичними, юридичними шляхами), матеріяльний фемінізм (виник на початку 19 ст., займається покращенням матеріяльних умов життя жінок), і нарешті радикальний фемінізм (1967-75 рр. – найпоширеніша група, революційна за характером, виступає за зміну всього існуючого патріярхального суспільства на справедливе жіноче, де б не було чоловічої зверхности, влади над жінками) тощо.
Основними вимогами жіночого руху упродовж останніх двох століть були: правова рів-ність жінок і чоловіків, подолання їх дискримінації в освіті, вихованні, системі виробничо-фахової діяльности, усунення різних проявів сексизму (дискримінації через стать). У рамках жіночого руху обстоюються також права жінки-матері, проблеми «подвійного навантаження» представниць прекрасної статі людства (на виробництві та вдома), захисту материнства тощо. Основна думка така: більшість жінок були і досі є прив'язаними до т. зв. «традиційного» трикутника – дитини, церкви, кухні. Якщо десь і є записано (навіть у законі), що жінки мають рівні права з чоловіками, то реально у світі вони володіють меншими правами. Це, частково, правда, і з цим погодиться навіть найзарозуміліший чоловік. Справді, мізерною є  доля жіночої частини людства і у державних інституціях, парламенті. Це, а також инше, штовхнуло жінок заявити вголос про свої проблеми і потреби. Феміністки боролися за рівні права з чоловіком при влаштовуванні на роботу, у праві вибору свого життєвого шляху (професійний ріст і кар'єра), проти торгівлі жінками, нанесення шкоди їх здоров’ю, створення загальноприйнятого «невідповідного, образливого» жіночого образу тощо.
Розглянемо инший, «негативний» бік сучасного фемінізму. Дуже часто подібні рухи від-буваються, хоч і з благородною метою, але «без Бога», не враховуючи загальнолюдських вартостей, в ім’я задоволення власних людських гріховних потреб, бажань, інстинктів, «насичення» гордині, плекання ненависти до протилежної статі, і аж до часткового чи по-вного відмежування, нехтування чоловіками. Древні римляни твердили: «Історія – вчите-лька життя». Через вищенаведені духовні та психологічні проблеми у нібито світлій ідеї фемінізму виникають відгалуження, які поступово починають переважати над усіма ин-шими, а в їх основі – ненависть, гріх, розмежованість, навіть терористичні методи досяг-нення мети. Наприклад, сепаратистський фемінізм проповідує повне (рідше – часткове) відмежування від мужчин, щоб нібито побачити себе в иншому ракурсі, збоку, амазон-фемінізм поширює через літературу і мистецтво образ жінки-героя, акцентує на фізичній рівності, пропагує жінок-важкоатлетів, жінок-полководців, жінок-солдаток та і под.), еро-тичний фемінізм тощо.
Фемінізм в Україні: декілька штрихів
А що ж у нас, в Україні? Фемінізм на наших землях має глибоку двохсотлітню історію. У цьому русі були задіяні видатні культурні діячі, діяв Союз українок. Цікаво, що 1995 року був навіть виданий спеціяльний президентський указ про призначення жінок на державні посади. Однак реально він не був виконаний. Жінок ні в уряді, ні в президентській адміні-страції не додалося. При цьому по-справжньому впливових політиків серед жінок майже немає: Вітренко, Юлія Тимошенко – яскравий, скандальний персонаж політичного життя.  Але суспільні настрої сьогодні инші, майже байдужі… Більшість людей, у тому числі чо-ловіків та жінок, дотримуються наступної позиції: не бачу такого явища як приниження чоловіків жінками, порушення їх прав. Не бачити – це ще не означає, що такої проблеми не існує. Хтось инший від цього потерпає, комусь це болить. Зараз головне – визнати для себе самого: ця проблема є. І в Україні вона має відповідні реалії. І від того, як ми поста-вимось до цього – визнаємо чи ні – залежить, чи наш світ стане більш демократичним, більш справедливим, де жінки займатимуть належне їм місце, відчуваючи себе захищени-ми суспільством і державою. Але чи достатньо цього?
У сучасності проблема фемінізму набула гострого характеру. У світі справді відчутні зна-чні соціяльно-культурні (расистські, класові), статеві дискримінаційні моменти стосовно до жінок, трактування їх як слабкої, нездатної до серйозних суспільно-політичних кроків статі тощо. Але чи справді такою трагічною є ситуація, як її нам подають численні феміні-стичні угрупування? Чи, можливо, потрібно шукати инший шлях розв’язки цих проблем?
Вирішення, задоволення феміністичних проблем та вимог…
… можливе… Не шляхом протестів, конфліктів, обливання один одного брудом, а духов-не… У поверненні до Бога, Його Церкви… Сьогодні у світі існує безліч інформаційних джерел, які заявляють, що вони авторитетні у проблемі фемінізму, що голова від цього ще більше «йде обертом». А що навчав і навчає досі Бог (хоч все більше людей «не слухає») через свою святу Церкву про чоловіка і жінку, гармонію і проблему відносин між ними? Якщо ми справжні християни, і ніякі «Коди да Вінчі» чи «Євангеліє від Юди», на свій превеликий жаль, ще не зробили нас «ненависниками» Святої Церкви, тоді звернімося до єдиного, безпомилкового, Божого джерела – Святого Письма…
Деякі феміністичні рухи (культурний, радикальний), які борються за зміну «чоловічого суспільства», його основою вважають Церкву та Її традицію. Застарілу, неактуальну, із яскраво вираженою перевагою мужчин-священиків у служінні Богові. Церкву звинувачу-ють ще й у тому, що створила тип чоловіка-священнослужителя, не допускаючи в цю сфе-ру жінок, дискримінувала жінок  у храмах (покриті голови, місце перебування у храмі – зліва (символ «лівих – злих сил»)) і знищила їх упродовж історії (ще досі Церкві припи-сують винищення людей інквізицією, зокрема, масові вбивства відьом) тощо. Звернімо увагу: хоч ця хвиля вже минула, світ і далі перебуває під впливом «Коду да Вінчі» Дена Брауна, де про таку «антифеміністичну» політику Церкви і йдеться, а книга ця стала на-стільною у деяких феміністичних рухів.
Насправді Свята Церква завжди по-особливому трактувала жінку. Вона була серед пос-тійного оточення Ісуса Христа (мироносиці, які першими побачили воскреслого Бога), постає у прославленій Марії – Матері Ісуса, яку Церква прославляє, шанує як Богоматір, а також і як земну жінку. Навіть більше, мету життя кожної людини, а саме святість, обож-нення людської природи, подолання смерти, досягнення нетлінности нашого тіла, як це на собі показав Ісус, досяг якраз не чоловік, а жінка, Богородиця (згадаймо, що, згідно з церковним переданням, після своєї смерти Марія була взята зі своїм нетлінним тілом до Бога після трьох днів перебування у гробі). У добу Середньовіччя  ніхто із церковного середовища не підняв вбивчої руки на життя засуджених жінок-відьом, що, звичайно, виконувала місцева влада. Єдина провина Церкви – Вона не засуджувала, не заперечувала цих вбивств.
І, нарешті, розглянемо, який можливий вихід є із цієї кризової проблеми конфлікту чоло-віків і жінок у сьогоденні. Відповідь знаходимо у богонатхненній Біблії, в посланнях апо-стола Павла. «Отже, глядіть, робіть обережно, не як нерозумні, а як мудрi, цінуючи час, бо дні лукаві… дякуючи завжди за все Богові й Отцеві, в ім’я Господа нашого Ісуса Христа, підкоряючись один одному в страху Божому. Жінки, коріться своїм чоловікам, як Госпо-девi, бо чоловік є голова жінки, як i Христос глава Церкви, i Він же Спаситель тіла. Але як Церква підкоряється Христу, так i жінки своїм чоловікам у всьому. Чоловіки, любіть своїх жінок, як i Христос полюбив Церкву i віддав Себе за неї, щоб освятити її, очистивши водяною купіллю через слова; щоб поставити її перед Собою славною Церквою, яка не має плями‚ чи вади, чи чогось подібного, але щоб вона була свята i непорочна. Так повинні чоловіки любити своїх жінок, як свої тіла: хто любить свою жінку, любить самого себе. Бо ніхто ніколи не мав ненависті до своєї плоті, а годує i гріє її, як i Господь Церкву, бо ми члени тіла Його, від плоті Його i від кісток Його. Тому залишить чоловік батька свого i матір i пристане до жінки своєї‚ i будуть двоє одна плоть» (Еф. 15: 15-32). І ще такі промовисті слова: «Отже, кожен із вас нехай любить свою жінку, як самого себе; а жінка нехай боїться свого чоловіка» (Еф. 15:33). Безмежна любов і довіра до Бога, постійне молитовно-євхаристійне спілкування з Пресвятою Трійцею, і через це – правдива і міцна, безкорислива любов між чоловіком і жінкою через правдиві і чисті почуття між ними, освячені Самим Богом, покора і жертовність у ставленні один до одного, коли ладен поступитись усім, що маєш, лиш би він (вона) був (-ла) щасливим (-ва); взаєморозуміння, уміння вибачити найбільші провини – це змінить світ, суспільство, уражені гріхом відносини всередині них. Варто завжди пам’ятати таку незрозумілу для сучасного світу, але все ж істину зі Святого Письма: чоловік і жінка створені Богом на Його образ, отже, за природою вони – єдність у взаємообміні та взаємному доповненні. Тому фемінізм можна піддати критиці, як прагнення жінки «стати  чоловіком», що позбавляє її можливости виражати своє неповторне жіноче начало і покликання, тим деформуючи Божий образ у ній. Вона втрачає те, що складає її справжнє багатство. Думаю, кожна жінка зрозуміє, про що ідеться.
Світ, суспільство несправедливі, але ми як християни через Церкву повинні намагатися своїм життям змінити його і зробити таким, яким задумав і хоче бачити його Бог.