Йосиф Сліпий (17.02.1892 – 7.09.1984). Народився в селі Заздрість на Тернопільщині у сім’ї Івана Коберницького-Сліпого та Анастасії Дичковської. Закінчив гімназію у м. Тернополі (1911 р.), згодом у Львівській Духовній Семінарії, а з 1912 р. в — Інсбруці, де у 1916 р. стає доктором богослов'я (“Поняття вічного життя у Святого Євангелиста Івана“). Написав габілітаційну працю «Вчення про Пресвяту Трійцю візантійського патріарха Фотія». Повернувшись додому, 30 вересня 1917 р. приймає Святу Тайну Священства, і стає професором догматики (1922) і ректором Львівської семінарії та Богословської академії (1928-1944). Учасник Велеградських Унійних Конгресів та інших наукових з'їздів.

У 1939 році отримує єпископські свячення від Митрополита Андрея (Шептицького) і після його смерті 1 листопада 1944 року як Митрополит Києво-Галицький стає на чолі Української Греко-Католицької Церкви. 11 квітня 1945 заарештований радянською владою і 18 років провів у тюрмах і на засланні. Папа Іван XXIII у 1960 р. номінує Митрополита Йосифа Кардиналом "іn ресtоrе". У 1963 році завдяки папі Йоану XXIII та президенту США Кенеді звільнений та взяв участь у II Ватиканському Соборі. В 1975 р. приймає титул Києво-Галицького Патріарха в очікуванні на визнання його римським папою.

Вийшовши на волю активізував життя УГКЦ на Заході, заснував Український Католицький університет св. папи Климента і збудував Церкву Святої Софії в Римі. Після його смерті у 1984 р. його останки у 1992 році були перепоховані в крипті Собору Святого Юра у м. Львові.

Автор богословських, філософських, літературних та історичних праць. Видає серію “Праці греко-католицької академії“. Редактор часопису “Богословія“ (1922 – 1939).