о. Іриней (в миру – Іван) Назарко (07.07.1905–20.04.1976) – український священник-василіянин, учений-богослов у Галичині та діаспорі. 
Народився в с. Товстолуг на Тернопільщині в сім'ї Івана Назарка та Антонії Худзік. Під час І світової війни втратив батька, а незабаром померла і мати. Малим Іваном заопікувалися сестри Служебниці.
Закінчив 6 класів української гімназії у Тернополі, у 1922 року вступив до монастиря ЧСВВ у Крехові, закінчив дворічний гімназійний курс у Лаврівському монастирі (1924–1926) та отримав філософсько-богословську освіту в Кристинополі (1926–1931).
30 листопада 1930 р. Отримав священичі свячення. Вивчав педагогіку у Відні та Інсбруку (Австрія). Був співорганізатором (1932) і головою (до 1944) Марійського товариства молоді у Львові, а також редактором його видань («Вісник Марійських товариств», «Наш приятель», «Біблотека „Нашого приятеля“» та інших). Співпрацював з богословським квартальником «Добрий Пастир» (м.Станиславів) та дописував до різних періодичних видань.
У 1941–1944 роках — ігумен Монастиря святого Онуфрія (Львів).
Після ІІ Світової війни й окупації Галичини радянською владою емігрував до Німеччини (1946), а у 1948 до Канади (м. Мондер), де редагував журнал «Світло» (1946–1948 р.). В 1950 році здобув докторат з філософії в Оттавському університеті. Професор історії Української церкви в Монреальському та Оттавському університетах (1950–1953 р.).
Згодом переїхав до Італії, де у м. Рим був Генеральним консультором Курії ЧСВВ (1953–1963 р.), редактором «Записок ЧСВВ» (1954–1967 р.), ректором Української Папської колегії святого Йосафата (1955–1967 р.).
У 1967 повернувся до Канади, де душпастирював на парафії у провінції Онтаріо (1967–1974 р.), був духівником студентів-василіян у Католицькому університеті Оттави, працював у колегії Св. Василія та був членом редколегії місячника «Світло» (Торонто).