серпня 2013
|
ВСТУП Знаковою та водночас величною подією в житті Української Греко-Католицької Церкви стало представлення у 2011 році Катехизму «Христос – Наша Пасха». Катехизм є не простою книгою, в якій зібрано головні катихетичні визначення істини віри, але це, за словами Патріарха Святослава, – «книга Церкви, яка є сповідування і поясненням її віри в Триєдиного Бога – Отця, і Сина, і Святого Духа» .
Детальніше...
|
|
|
17-18 серпня 2013 р.Б. у стольному граді Києві відбулись дві великі події - Міжнародна всецерковна проща і Освячення Патріаршого Собору Воскресіння Христового УГКЦ. Участь у цих історичних подіях брала надзвичайно велика кількість паломників з цілого світу. Серед них молилась на освяченні головного храму нашої Церкви і семінарійна спільнота Дрогобицької Духовної Семінарії спільно із своїм ректором, віце-ректорами та префектами. Детальніше...
|
|
|
ВСТУП Кожний народ, який прагне окреслити свою культурну й релігійну ідентичність, намагається сягнути своєї минувшини. Адже минуле – це процес формації, становлення народу. Про жоден феномен у світі не можемо ґрунтовно твердити, не сягнувши до його витоків, не спостерігши, що саме зробило його таким, а не іншим, який був шлях його розвитку. Минуле усього народу включає в себе формування свідомості, виховання, творення суспільної постави. Кожен народ намагається своїм розумом і духом торкнутися духовного минулого, свого коріння, бо інакше ніколи не зрозуміє себе. Детальніше...
|
|
|
В ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Христос Воскрес! Дорогі у Христі. Перебуваючи у періоді пасхальної радості, ми прославляємо перемогу Христа над смертю, перемогу добра над злом, правди над неправдою, світла над темрявою, перемогу, яка відновлює союз людини із своїм Творцем та відкриває двері вічного життя. Разом з прославою над празниками празника і торжества всіх торжеств, ми також дякуємо Богові за дар відкуплення і спасіння. Крім цієї прослави і подяки Господу, свята Церква, дарує нам можливість в особливий спосіб у цьому місяці травні також принести нашу подяку Пречистій Діві Марії. Детальніше...
|
|
|
ВСТУП Інституція патріархату має ранньохристиянське коріння, а сам термін має біблійне коріння і наповнювався цей термін конкретним церковним змістом упродовж історії. Слід зазначити що слово «патріархат» походить від грецького (патріархес, патріарха) і первісно мало значення начальника роду чи раси. У Святому Письмі Старого Завіту патріархами називаються начальники племен. У Новому Завіті патріархами називають Аврама, Ісаака, Якова та його 12 синів, які були головами 12 ізраїлевих колін. В поапостольські часи титул «митрополит», «екзарх» та «патріарх» були вживані не для означення ієрархічного ступеня, а радше для виявлення пошани. Лише з часом сформувалося розуміння особи патріарха як єпископа з понадмитрополичою юрисдикцією. Вперше титул «патріарх» для означення патріаршої влади вжив імператор Теодозій ІІ (408-450) у листі до папи Лева І .
Детальніше...
|
|
Понеділок, 05 серпня 2013
|
|
о. Михайло Олійник, викладач
У багатьох великих містах України підтримувалися тісні контакти як з Європою, так і зі Сходом. Серед таких міст у XVI-XVII ст. першість належала Львову, який став відігравати особливу роль міста, де відбувалися усе тісніші контакти українського мистецтва з культурою Європи. Західноєвропейські твори ставали зразками у системі художнього навчання. Тож українське церковне малярство Львова розвивалося в особливих умовах взаємовпливів як провізантійського, так і західноєвропейського мистецтва. Початкові кроки в створенні чи утвердженні місцевого варіанту малярської системи нової епохи митці нового покоління робили уже в 90-х рр. XVI ст. (див. «Слово» № 2 (46) 2011р.). Отож, синтез давніх традицій і тогочасних досягнень західноєвропейського мистецтва породив надзвичайно цікавий феномен з потужним внутрішнім потенціалом – український іконопис, що не мав аналогів у тогочасному церковному мистецтві Європи. Детальніше...
|
|
|
ВСТУП Людина прекрасна як у своєму сотворенні, так і в прийдешньому переображенні. Це преображення людської особи починається вже тут, на землі, через залучення людини до благодатного досвіду Церкви та передбачає невпинну духовну працю, щоб вона могла подолати все те, що є чуже її природі і стоїть на перешкоді до сповнення покликання, дарованого Богом. Суть покликання людини – це боротьба із злом, творення у собі нової людини на образ Христа і обожествлення як остання мета. Детальніше...
|
|
|