ВСТУП
У кожній релігії є люди, які намагаються вийти назустріч неспокою людського серця, відчуваючи нестримне тяжіння до Предвічного Бога. Серед них, коли йдеться про християнство, першими є монахи, які на Сході уже у Ш-ІУ століттях являють особливий спосіб життя, ревно тяжіючи до обожнення за прикладом Христа, «який молиться на горі» (пор. Лк 22, 39-41). Вони провадять самітницьке життя, або присвячують себе служінню Богові у спільноті.

ВСТУП
Духовною матір’ю українського народу, яка надихала його до зростання культурного та національного життя, була, є і залишається УГКЦ. Одним із облич історії ХХ-ХХІ ст. є постать владики Юліяна Вороновського.
Темою нашої дипломної роботи є «Постать владики Юліяна Вороновського та його вчительське служіння». У дослідницькій роботі ми згадуємо й інші постаті ХХ-ХХІ ст. – Мирослав-Іван Кардинал Любачівський, ієр. Никанор Дейнега, ієр. Герман Будзінський, ієр. Юрій Макар та інші. Усі вищеперелічені особи внесли свій вклад та вплинули на формування і розвиток УГКЦ та її майбутніх провідників. Інший напрям дослідження випливає з другої половини назви дипломної роботи – «Вчительське служіння», яке базується на опрацюванні та аналізі особистої бібліотеки владики Юліяна Вороновського.

ВСТУП
Питання спасіння людини є наріжним каменем християнства. Ради спасіння людини, як мовить євангелист Йоан, «Слово стало тілом» (Йо 1, 14). Тому, звістка про воскресіння Христове водночас стала звіщанням нового життя в Бозі, звіщанням можливості спасіння. Очікуючи близького приходу Спасителя, вже перші християни молились древньою молитвою «прийди, Господи Ісусе!» (Од 22, 20). Це спасіння базувалось на вірі у те, що воскреслий Ісус – справді Бог. У посланні до Римлян апостол Павло мовить, що «коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив його з мертвих, то спасешся» (Рим 10, 9). Перші сотеріологічні системи будувались на твердженні, що якщо Христос не Господь, то наше спасіння не відбулося, то «марна віра ваша» (1 Кор 15, 17).

ВСТУП
Українська Греко-Католицька Церква, виховуючи суспільство в дусі християнсько-моральних цінностей, завжди відігравала важливу роль в житті українського народу на всіх етапах його історичного розвитку. Якими б не були державно-політичні режими, УГКЦ завжди залишалась на позиціях відродження української державності. Вона, як захисниця національних звичаїв, традицій, історії, мови, культурних та духовних цінностей, пробуджувала національну свідомість українців.

ВСТУП
Христовий заклик «Покайтеся і віруйте в Євангеліє» (Мр 1, 15) є завжди актуальним завданням для кожного християнина, а для Церкви місією її проповідування і душпастирського служіння. Покаяння згідно вчення Церкви, становить основу християнського життя, бо визначає весь рух до Бога, започаткований Ним і підтримуваний Його благодаттю . Тому без покаяння немає ані нового життя, ані спасіння, ані шляху до Царства Божого. Що ж таке покаяння? Зазвичай під ним розуміють розкаяність за гріхи, відчуття жалю, сокрушеність серця. Безперечно, що такі духовні і душевні переживання є присутні у досвіді покаяння, проте вони не визначають його суті. Заглиблюючись у буквальне значення грецького слова «метанойя», яке використовується у Євангелії можна наблизитись до його суті: це переміна мислення, здобуття нового способу бачення, навернення.

Андрій Витівський

По-суті, всі речі самі по собі є нейтральними, а знак («+» чи «-») надаємо їм ми відповідним їх використанням. Ніж, наприклад, можна використати у найрізноманітніших діях, від чого він не стає ні добрим, ні поганим, а вибір маніпуляції ножем людина робить згідно з внутрішньою мотивацією. Щось схоже відбувається й у підході до різних подій нашого життя (позитивних чи негативних, хоча й тут характеристику надаємо їм ми чисто суб’єктивно): хтось бачить у них можливість зросту, батьківське напімнення, знак Божої любові та милосердя, а хтось – невдале співпадіння, нещасливу долю, заплямовану карму, Божу кару. Справді, справжнє чудо завжди залишає місце для сумнівів.

ВСТУП
Ісус Христос ще за земного життя народ навчав, благословляв та служив своєму народові. Таким чином Він здійснював потрійне служіння: пророче, священиче і царське. Ці дії Христа не перестали відбуватися після Його вознесіння на небо, а продовжували і досі продовжують відбуватися за посередництвом апостолів та їхніх наступників, тобто ієрархічне священство. На сьогоднішній день виникає потреба обґрунтувати ці три аспекти пастирського служіння у світлі нашої церковної традиції. Тому для цього ми розгортатимемо ці три аспекти, відштовхуючись від вчення українських греко-католицьких науковців у сфері пастирського богослов’я кінця ХІХ – початку ХХ століття.