З 28 по 30 серпня 2026 р.Б. в Дрогобицькій духовній семінарія традиційно пройшли дні духовної віднови з нагоди початку нового навчального року. Цього разу роздумами про духовне життя з семінарійною спільнотою поділився о. Йосафат Хаймик, ЧСВВ.

29 серпня 2026 р.Б. Церква вшановує свято Усікновення глави святого Івана Хрестителя. З цієї нагоди у навечір'я у семінарійному храмі було звершено Велику вечірню з Литією, яку очолив префект семінарії о. Андрій Якимів.

Гришко Назар

У перші віки християнства Церква переживала нелегкий період: християни часто зазнавали переслідувань з боку юдеїв та імператорської влади. Незважаючи на те, що в 313 році вийшов міланський едикт, який дозволив Церкві вийти з катакомб, постали нові виклики, на які були змушені реагувати Святі Отці. У цій статті розповімо про те, як проти несправедливості тогочасної державної машини боровся святий Йоан Золотоустий(347-408).
Цей Святий Отець Церкви народився в Антіохії. Спочатку він працював адвокатом, оскільки мав великі амбіції та задатки до ораторства. У майбутньому на нього чекали б великі успіхи, однак невдовзі він вирішив піти навчатися Святого Письма в школу Діодора Тарсійського (+390). У 381 році єпископ Мелетій рукопоклав Йоана на диякона, і він почав навчати оглашенних, далі займаючись своїм навчанням і письменницькою працею. У 386 році був висвячений на пресвітера, впродовж 12 років душпастирював у Антіохії. По смерті Царгородського патріарха Нектарія (+397) імператор Аркадій послав листа до Антіохійського патріарха Флавіяна (+404), аби той відпустив Йоана в Царгород зайняти місце Нектарія. Коли народ дізнався про це, то не хотів відпускати свого наставника. Тому Йоана вивезли за місто потай від людей. Коли він наближався до міста, велике число людей зустрічали його, і 26 лютого 398 він був поставлений на Константинопольського патріарха.

25 серпня 2026 р. Б. з нагоди початку нового 2026–2027 навчального року, у семінарійному храмі відбулася Архиєрейська Божественна Літургія. Богослужіння очолив владика Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, у співслужінні настоятелів та викладачів семінарії.

Білинський Михайло

Томас Бекет
Майбутній архиєпископ Кентерберійський народився 21 грудня приблизно 1120 року в Лондоні в родині успішного купця. Томас був добре освіченим, тому швидко став помічником Теобальда, архиєпископа Кентерберійського, який відправив його з кількома місіями до Риму. Таланти Бекета були помічені королем Генріхом II. Король зробив його своїм канцлером, невдовзі вони стали близькими друзями. Коли Теобальд помер у 1161 році, Генріх поставив Бекета архиєпископом. Відносини між архієпископом і королем погіршилися, коли Томас Бекет ініціював низку судових процесів проти осіб, які під час громадянської війни незаконно захопили церковне майно. Невдовзі, відчуваючи невдоволення з боку короля, Бекет у 1164 році втікає до Франції та залишається у вигнанні кілька років. Життя архиєпископа було обірване 29 грудня 1170 року чотирма лицарями, які почули бажання короля: «Хто позбавить мене цього неприємного священника?» 21 лютого 1173 року Папа Олександр III канонізував Томаса Бекета.

ВСТУП
Створивши людину на Свій образ і подобу, Бог обдарував її найбільшим даром - свободою. Володіючи цим даром, людина обирає життя з Творцем або поза Ним і відповідно будує стосунки на любові, вірності та взаємоповазі або ж руйнує їх егоїзмом, непорозумінням і конфліктами. Одним із найважливіших виявів Божої любові є подружній союз, адже ще на початку творіння Господь сказав: «Не добре бути чоловіку самому» (Бут 2; 18). У сучасному світі, позначеному кризою сімейних цінностей, трансформацією суспільних норм і викликами воєнного часу, пасторальним пріоритетом стає зміцнення християнського подружжя як малої Церкви, адже саме в сім'ї людина вчиться любові, жертовності та вірності - чеснот, які ведуть до Царства Небесного.

Філь Микола

 

Упродовж ХХ ст. світ устиг побачити жорстокі тоталітарні ідеології, які спричинилися до вбивств, катувань, репресій, розв’язання світових війн. Люди запам’ятали основні ознаки цих руйнівних систем. Тепер усі розуміють, що означають німецька свастика, серп і молот, червоний радянський прапор, «гітлерівські і сталінські вуса». Багато хто пам’ятає, що таке «ГУЛАГ», фільтраційні концтабори, єврейські чистки, репресії, переслідування Церкви, вбивства Радянським Союзом українських священників... У ХХІ ст. в новій обгортці руськоміровської рашистської ідеології постала древня тоталітарна система – Московія.
Проте ми, на жаль, не зауважуємо ще одну, не менш тоталітарну й руйнівну, ідеологію, яка вийшла на світову арену. Вона гарно замаскована, а тому досить довго не кожному вдавалося зауважити її жахливу сутність. Ця ідеологія особлива тим, що не має символів (як, наприклад, Третій Рейх – свастику); не піднімає уверх свій прапор (як кривавий прапор СРСР); не очолюється вождем (як Муссоліні уособлював у собі італійський фашизм); не кидає ракети й не брязкотить зброєю, щоб усі лякалися (як це робить зараз Росія) .

Бриндак Ігор

 

Історія знає багато релігійних діячів, які протистояли тоталітарним режимам і, захищаючи Божі права та людську гідність, пожертвували своїм життям. Одним із них був польський католицький священник Єжи Олександр Попелюшко (1947-1984 роки). Після його трагічної смерті люди, які знали цього душпастиря, не сумнівалися, що рано чи пізно він буде прославлений Церквою. У 1988 році американська режисерка польського походження Агнешка Холланд зняла стрічку під назвою «Убити священника», присвячену пам’яті о. Єжи Попелюшка. Можливо, для молодого покоління ім’я отця Єжи Олександра Попелюшка нічого не промовить. Але в 1984 році інформація про його смерть сколихнула весь світ. Про неї писали навіть у Радянському Союзі, хоча всі обставини смерті цього душпастиря й не висвітлювалися. То ж ким же був цей священник і що стало причиною його загибелі? Майбутній мученик народився 14 липня 1947 року в селі Окопи Підляського воєводства в селянській родині, яка мала білоруське походження. При хрещенні отримав ім’я Альфонс. У 1965 році вступив до Варшавської духовної семінарії. У 1966–1968 роках був змушений перервати навчання через військову службу. Тут варто уточнити, що в армії він зазнавав переслідувань від комуністів за свої релігійні переконання так, що повернувся зі служби із серйозними проблемами здоров’я і переніс операцію на щитовидній залозі. Згодом поновив навчання в семінарії. 28 травня 1972 року Єжи Попелюшко отримує єрейські свячення з рук архиєпископа Стефана Вишинського, і тоді змінив своє ім’я на Єжи Олександр, хоча при свяченнях це не вимагається. Служив у різних парафіях. Остання з них – це храм Св.Станіслава Костки у Варшаві. Там, власне, його й застали події, пов’язані з рухом «Солідарність».

ВСТУП
Питання про роль Церкви й духовних авторитетів у формуванні суспільства не втрачає своєї актуальності. Особливо в моменти глибокої кризи й пошуку народом моральних орієнтирів. Саме таким орієнтиром у новітній історії України став Блаженніший Любомир Гузар (1933–2017) – Верховний Архиєпископ Української Греко-Католицької Церкви, кардинал і мислитель, чиє слово звучало не лише з амвона, а й на сторінках преси, у студентських авдиторіях, набирало гучності в переломні моменти суспільних потрясінь. Любомир Гузар ніколи не ототожнював себе з жодною політичною силою, а його авторитет перетинав конфесійні та регіональні кордони, охоплюючи людей найрізноманітніших переконань. Блаженніший Любомир уже не одне десятиліття є незмінним голосом совісті нації, адже сформував ті прості й водночас складні істини, які часто бувають знехтувані суспільством. Його слово, авторитетна думка, духовні настанови жили й живуть у серці українського народу і в період відновлення незалежності нашої держави, і в моменти найбільших випробувань – Революції Гідності, початку збройної агресії Росії.

Голик Дмитро

Перш ніж перейти до розгляду енцикліки папи Пія XI Mitbrennender Sorge (з нім. «З глибокою тривогою»), яка засуджує нацизм, варто представити контекст її написання і побачити, як саме розвивалися відносини нацистської влади в Німеччині з Церквою.
30 січня 1933 р. Адольф Гітлер, ставши канцлером Третього Рейху, виголосив у своїй промові: «Національний парламент буде зберігати і захищати ті базові принципи, на яких побудована наша нація. Це твердження стосується християнства як запоруки нашої національної моралі та сім’ї як основи нашого національного життя» . На перший погляд, зовсім невинні слова, однак, як стверджує пастор Эрвін Люцер, Гітлер мав на меті заступити Христову Церкву новою імперською релігійною структурою, ставши при цьому її «месією». Згодом Адольф Гітлер запевнятиме всіх, що довершує те, «що розпочав Христос», тобто божественну місію спасіння Німеччини, і, ототожнюючи себе з Христом, ствердить перед усіма: «Якщо я не виконаю свою місію, вам доведеться мене розіп’ясти» .
20 липня 1933 р. було підписано конкордат «Reichskonkordat» між Німеччиною і Святим престолом, за яким духовенству заборонялося брати участь у політичній сфері держави, натомість залишало Церкві повну свободу віросповідання і публічної діяльності у сфері католицької віри й плекання моралі. Як бачимо, націонал-соціалістична партія Німеччини, на перший погляд, виявила лояльність Католицькій Церкві, і, як здавалося натоді усім, зароджувалися досить сприятливі та дружні відносини між Церквою і державою.